У Латвії хочуть запровадити кримінальну відповідальність за фальшиві новини. Яке ваше ставлення до запровадження кримінальної відповідальності за це?
– По-перше, це довготривалий процес. По-друге, це дуже серйозна проблема сьогодні. Мені здається, коли почався бурхливий розвиток соціальних мереж, мабуть, була позиція, що це допоможе людям отримати більше новин. Але те, що багато хто використовує соціальні мережі чи інтернет для поширення дезінформації, безсумнівно впливає і на добробут суспільства. В нас близько року тому була ситуація, коли розклювалися листівки про те, що у Ризі з’явились отруйні павуки. В реальності люди почали турбуватись про це. Також розвинулась маса сайтів, де спотворюється інформацію про економічну ситуацію в Латвії, про політичну ситуацію, де ніби здається, коли береш з цих десяти аргументів, один-два може й правдиві, але вони вирвані з контексту, а вісім взагалі не відповідають. Коли ти, наприклад, говориш, що Латвія є однією з найбідніших країн ЄС, але в Європі ми не найбідніші. Тут йдеться про те, як ти використовуєш ці аргументи. Такої повені дуже багато і в якійсь мірі з нею треба боротись, або накладати штрафи, або закривати ці сайти.
Уявіть, коли на facebook якась дезінформуючи стаття, яку по 50-200 людей поширюють. Вона починає жити своїм життям і багато людей починає сприймати її як правду. Уявляєте, коли потім відбуваються вибори і люди, наприклад, формують свою думку, виходячи з якихось сайтів з неперевіреною інформацією. Правдива інформація дуже важлива, тому певне регулювання має бути. Але, якщо сьогодні це подано окремими коаліційними депутатами, воно повинно пройти свій шлях, тому що в Латвії такі важливі рішення приймаються коаліцією разом, а це п’ять політичних партій.
А громадське обговорення у вас проводять?
– У нас є дуже високий рівень прямого впливу на роботу парламенту: є організація "Мій голос", через яку фактично у формі петицій можна повпливати на парламент збором окремої кількості голосів.
На зимовій сесії ПАРЄ у Страстурзі відновили повні права Росії. Пишуть, що Україна програла цю боротьбу через голосування, оскільки жодна з правок української сторони не була врахована. Україну послідовно підтримали парламентські делегації Швеції, Польщі, в повному складі країни Балтії і не підтримали країни Західної Європи. Як ви вважаєте, чому в Західній Європі відбувається така трансформація стосовно України?
– Події у Страсбурзі, напевно, не були дуже великим сюрпризом. Й те, що багато депутатів проголосували за ті правки, які були передані українською стороною, показує, що в цій ситуації Україна не одна.
ЄС – це вкрай складний механізм, який поки що складається з 28 країн з 28-ми різними поглядами на ситуацію з Росією. Йдеться про те, що нам ще працювати й працювати для якогось консенсусу в рамках ЄС. Наприклад, в рамках ПАРЄ депутати з тієї и іншої країни голосують по-різному, виходячи з якогось свого розуміння та власних інтересів. Я б не перебільшував всі ці голосування, тому що депутати країн, як голосували за повернення Росії, наприклад, Німеччини чи Франції, вони одночасно й так підтримують Україну в інших міжнародних форматах. В цій ситуації це не голосування проти України, але є багато політичних сил і в Європі, і в ЄС, які бачать різний концептуальний підхід по відношенню до Росії.
А наскільки важливим є фінансовий внесок Росії?
– Мені здається, що дуже часто питання стосовно фінансування занадто сильно перебільшується. Безсумнівно, кожна міжнародна організація живе за рахунок якихось коштів, які дає конкретна держава, але я не вірю, що без частини мільйонів, які зараз заплатила Росія, Рада Європи не прожила б. я думаю, що це все ж таки більше концептуальний підхід до можливості відновлення діалогу з Росією та можливості впливати на її позицію.
Пишуть, що парламент Естонії голосуватиму за заяву із засудження російської інтерпретації Другої світової війни за спроби трактувати історію у вигідному для себе світлі. Станом на четвер документи підписало 73 депутати естонського парламенту.
– У нас вже така декларація прийнята зовсім нещодавно. Зрозуміло, що нас дуже хвилюють останні тенденції, які з’явились після прийняття Європейським парламентом резолюції. Ми бачимо спроби нашого східного сусіда, Росії, поставити історичні події, виходячи з власного інтересу. Ми не лише не можемо підтримувати такі ініціативи разом зі своїми польськими, литовськими колегами. Також ми помітили висловлювання президента Зеленського в рамках відвідин Освенциму стосовно подій Другої світової війни. Як на мене, це дуже сильна заява з боку президента України, тому що ми не можемо перекроювати чи переглядати історію, особливо враховуючи, що пакт Молотова-Ріббентропа розв’язав руки для нападу нацистської Німеччини на Польщу. Це був фактичний поділ Польщі і прикриватись за якимось визволенням когось було б абсолютно некоректно.
Разом з послами країн Балтії ви нещодавно були на Донбасі. Які ваші враження?
– Якби я був на Донбасі вперше, то вражень і емоцій, мабуть, було б більше, а я фактично кожні 3-4 місяці там буваю. Це все почалось і продовжується з передачею гуманітарного вантажу, за ці роки ми фактично передали більше 300 тонн одягу, медикаментів. Зараз у кожній поїздці ми намагаємося знайти якісь нові форми співпраці, тому що люди живуть і вони повинні відчувати себе громадянами України й Європи. Це не лише означає, що ти привіз гуманітарний вантаж, хоча для тих, хто живе довкола контактної лінії це може бути дуже необхідним. Але коли ви сьогодні погуляєте Слов’янськом чи Краматорськом, то побачите невелику різницю з іншими регіонами та обласними центрами. За ці роки ситуація покращилась, йдеться про дороги, відкриття нових кафе. Війна відчувається, коли ви знаходитесь в Авдіївці чи Попасному. Ми були в Майорську на КПП чи Золотому, от там дійсно є відчуття, коли ти бачиш дорогу, яка йде далеко, і розумієш, куди вона веде. Ми подивились в Майорську, коли відбувається перетин контактної лінії, там є це відчуття. А в Краматорську чи Слов’янську, крім, мабуть, машин ОБСЄ немає такого великого відчуття війни.
Ми з кількома послами поїхали разом і підписали угоду між містами Салдусом і Бахмутом, тобто містами-побратимами. По-друге, я зустрічався з представниками педагогічного університету Донбасу, ми припрацьовували можливі контакти з латвійськими університетами. Тому, мені здається, треба вже відходити від гуманітарної складової, а постаратися залучати Донбас в різного роду обміни та проєкти.
Ми плануємо відкриття почесного консульства Латвії в Донецькій області, у місті Слов’янськ, яке стане таким собі інформаційним пунктом Латвії, де можна буде отримати інформації про країну, можливості навчання. Будемо розміщувати різноманітні виставки, аби мешканці більше знали про нас, щоб відбувався реальний обмін. Я знаю, що литовські колеги думають про щось подібне.
