Різдвяні обіди та ''Таємний Санта'': як допомогти безпритульним в Україні на свята

Різдвяні обіди та ''Таємний Санта'': як допомогти безпритульним в Україні на свята

Щороку “Молодь за мир” та Спільнота святого Егідія організовують Різдвяні обіди для бездомних і бідних, для літніх у будинках престарілих, сімей з невеликим достатком та дітей із дитячих будинків сімейного типу. Про безпритульних в Україні, їхні проблеми та як допомогти безхатькам, зокрема, у період свят, ― про це в ефірі Радіо Промінь розповів голова Спільноти святого Егідія, організатор Різдвяних обідів для безпритульних Юрій Ліфансе.

Чи можна порахувати кількість безпритульних в Україні? 

Здається, що в Україні відсутність статистики ― це спосіб вирішення проблеми. У Києві можна говорити про 10-15 тисяч безпритульних. Але неможливо їх підрахувати. Лише на вокзалі тисячі людей. Ми роздаємо їжу, близько тисячі порцій на тиждень у різних районах. І у якому б районі ти не відкривав місце для зустрічей, знову знайдеш нових людей, бо, окрім дуже помітних бездомних людей, є ще маса людей, яких й не дуже видно. Найбідніші серед бездомних, про яких ми говоримо як про бездомних, це невеликий відсоток. Тому що, щоб вижити на вулиці, ти маєш постійно слідкувати за собою, постійно знаходитися в русі і намагатися не виділятися з натовпу. Тому типовий бездомний дуже схожий зовсім не на людей, які сплять на лавках. А схожі за заробітчанина, на бідну людину, на чистеньку бабусю чи дідуся.

 

Чому ці люди так довго залишаються непомітними? Адже очевидно, що проблема є. У Києві, на метро Хрещатик чи Майдан Незалежності, є ці люди. І їх видно в самому центрі столиці. Ми їх помічаємо, багато хто нарікає на їхню присутність. І наша країна, здавалось би, вибралась зі злиденної ями і вже час звернути увагу на цих людей і на допомогу їм.  

По-перше, Київ є дуже гарним містом у тому сенсі, що наші бездомні до цього часу можуть ховатися у самому центрі, в переході. Далеко не всі міста дозволяють і так добре ставляться до своїх співгромадян. У Будапешті бездомність криміналізували, штрафують людей, і штрафи досить високі. У Празі заборонено просити милостиню. У Києві такого ніколи не було. Цього року вперше ввели адміністративну заборону на просіння милостиню новими правилами метрополітену. Тому це добре і важливо для міста. Вигнати з центру бездомних, бідних ― це вигнати частину своєї душі. Тому що вони кияни, просто їх квартира трохи більша, ніж у кожного з нас. І для них це проблема і перехід на Майдані ― це концентрація цієї проблеми. Я на неї дивлюся, як у часи Майдану. Тоді тут було сотні тисяч бездомних, які жили і пахли на все місто своїм вогнищем. І місто якось то пережило. А ці бездомні це концентрація неуваги, небажання вирішувати цю проблему. Проблема запаху ― це тільки проблема прибирання. Більше нічого. Бо якщо я перестану прибирати у себе вдома, який би охайний я не був, все одно нічого не вирішиться. 

 

Ця проблема небажання від кого саме відходить? Від людей, які потрапили в таку ситуацію, чи від влади міста? 

З двох сторін. З одного боку, влада досить часто імітує вирішення проблеми. Наприклад, місто заявило, що відкрило пункти обігріву. Пункти обігріву працюють з 8:30 до 17:30. У п'ятницю короткий день. У суботу та неділю не працюють. Куди вони мають йти у цей момент? Це імітація діяльності. Ми оголошуємо нічні супермаркети справжніми пунктами обігріву. З іншого боку, проблеми бездомних людей на вулиці вирішуються абсолютно індивідуально. Серед бездомних дуже багато хворих людей, з відхиленнями у психіці, і це не дозволяє їм жити у суспільстві. Серед бездомних багато заробітчан. Не всі люди приїздять в Київ на заробіток і знаходять собі місце під сонцем. Дехто залишається на вулиці. І не всі з них герої, які можуть вижити в цих умовах. Але місто не буде розвиватися, якщо ми скажемо: ''Ми закриваємо місто, не їдьте до нас''. Є проблема дітей, які виходять з інтернатної системи і не мають, куди повертатися. Є проблема визначення бездомності, є закон про соціальну допомогу бездомним, і там бездомна людина ― це людина, яка нічого не має. Але якщо в тебе згорів дім або знесло хату під час повені в Закарпатті, за тобою є власність, а де де ночувати немає. Окрема історія, це роми, до яких не застосовуються права людини.

 

Окрім обідів, допомоги та зустрічей, чи не думали ви про системне вирішення проблеми, до прикладу, про співпрацю з владою?

Минулого року ми подалися на громадський проект ''Дім'' для того, щоб зробити такий центр, куди б могла звернутися бездомна людина, ми б надали консультацію з отримання документів, вирішення проблеми, зробити резюме, знайти роботу. У Києві не знайшлося жодного приміщення, як сказали комунальні служби. А ми готові були зробити все, але нам треба було тільки нормальне приміщення. 

Наша робота насправді системна. Перша робота ―  це зміна громадської думки. Тому що люди гинуть не від морозу, а від того, що їм ніхто не допоміг. Коли надворі -15, а ви берете віник чи окріп і виганяєте бездомну людину з під'їзду, ви вбиваєте її. Якщо ви не викликаєте швидку допомогу, коли бачите людину на вулиці, ви не знаєте, хто загине. Є сотні волонтерів, які стають друзями бідних людей, і звідси народжуються ініціативи, на які ми не очікували. Наприклад, ''Таємний Санта'', коли люди отримують історію людини і надсилають подарунок. Зареєструвалися майже три тисячі людей. 

Ми робимо гарячі порції їжі на рік у 15 разів більше, ніж робить місто. Одна справа мегаполіс, європейське місто, а інша ― маленька волонтерська організація Спільнота святого Егідія. Київ має неймовірний потенціал і може вирішити дуже багато проблем, якщо зверне на них увагу і зрозуміє, що це ресурс для Києва. Вже зараз не вистачає робочих рук, тому кожна робоча рука дуже важлива. 

 

Цього року ви замахнулися фактично на чотири дні свята.

Набагато більше. 25 грудня у нас три свята: одне з дітками, одне з ромськими родинами в Ужгороді і потім колядки та поздоровлення на Майдані для бездомних. 

31 грудня, моя улюблена акція, коли ми збираємося, робимо олів'є, беремо шампанське і йдемо на вулиці поздоровляти. 1 січня ми йдемо Маршем миру по Хрещатику, тому що війна ―  це мати будь-якої бідності. 6 січня ― будинки престарілих. 7 січня ―  чотири Різдвяних обіди, один з яких у чотиризірковому готелі і ще один в церкві. І це тільки великі акції. Є Харків, Івано-Франківськ, Львів. Наприклад, меру Львова дуже подобається з нами святкувати. 7 січня він приходить і сідає за стіл разом з бездомними.

На ці обіди запрошені люди, яких ми знаємо. Тому що кожного тижня протягом цілого року ми приходимо на вулиці. Це не разова акція. Це 58 тисяч порцій на рік, які ми роздаємо. І десятки тисяч контактів. Це вершина нашої дружби з бездомними людьми. І якщо ми поздоровляємо дві тисячі людей, то приблизно тисяча людей потрібно, щоб прийшли допомогти. Це вже буде 22-й Різдвяний обід. Коли ми починали, це було 15 людей, а сьогодні це вже тисячі людей. 

 

 Ілюстративне фото ―  facebook.com/santegidio.ua