Хто для вас є героєм, ким можна пишатись?
– Для мене людина, якою я пишаюся, це, наприклад, Іван Котляревський. Це людина, яка дуже багато зробила для української мови, української літератури, дуже глибока інтелектуально. Також десь поряд стоїть Іван Франко, яким я захоплююсь, бо в нього крім того, що докторський ступінь з філософії, він дуже великий фахівець з релігії і він з давньогрецької перекладав на українську напряму вічні тексти. Тим самим він посилив та поставив нашу культуру у світовий контекст.
В Україні досі питання поліетнічності та моноетнічності викликає суперечки і жваві обговорення. Яку позицію будете обстоювати ви як новий керівник УІНП?
– Я вважаю, що українська нація є політичною, український проєкт є політичним, дух і буква нашої Конституції про це. Різні народи різних національностей є українцями. І, між іншим, люди, які приїжджають в Україну і не є громадянами нашої держави, теж захищені і міжнародними конвенціями, і законодавством України. Це здорова ситуація, тому суперечки, якщо вони є, то вони є лише там, де брак освіти, порозуміння і культури діалогу.
Щодо проєктів УІНП, що буде продовжено, а що ні, і чому?
– Більшість проєктів будуть продовжені. Йдеться про проєкти щодо вшанування українського війська, пов’язані з декомунізацією, великі проєкти, як Музей Революції Гідності, архів репресивних органів теж мають бути продовжені і тут моя позиція немає жодного значення, адже є відповідні постанови. Але й я обома руками за, адже ці проєкти зберігають нашу пам'ять про Революцію Гідності, яка є надзвичайно важливим фактором формування ідентичності і пробудження нашого світовідчуття. Щодо архіву репресивних органів, то це м'ясо декомунізації. Перейменування вулиць – це дуже важливо, коли ми з простору прибираємо символи, але архів у пріоритетах.
Які творчі плани щодо відзначення 100-річчя української революції на 2020 рік?
– План заходів на всі події Інституту буде обговорюватися в січні, тому не буду займатися самодіяльністю та випереджати колег, поки не побачу їхніх пропозицій. В моїй програмі, яку я представляв, проходячи конкурс, саме цієї дати не було в пріоритетах, оскільки вона більш глобальна. Наприклад, пріоритетом є декомунізація і там п’ять чи шість конкретних пунктів. Програма вшанування цієї дати не повинна бути закрита. Але одразу скажу свою позицію, що зосередити діяльність виконавчого органу центральної влади, який має надзвичайно важливу задачу для України, пов’язану з хворобливими і непроговореними темами історії, та прив’язувати її виключно до хороводів про пам’ятні дати я не буду точно. Я не великий шанувальник різати стрічки та покладати квіти, хоча це дуже важливо.
Під час ефіру на UA: Першому на запитання , чи Бандера і Коновалець герої, ви сказали, що це складне запитання. Чи можна це трактувати, що тих, хто боровся за незалежність України ви не вважаєте героями, бо незалежність України не є для вас цінністю?
– По-перше, українська держава і незалежність є для мене цінністю і я сподіваюся, що для більшості наших громадян так буде завжди. По-друге, щодо складності постатей: моя особиста позиція щодо оцінки цих людей жодним чином не повинна впливати на діяльність УІНП. Щодо того, хто має визначати героїв, то явно не Інститут має це робити, а народ України. Адже не центральний орган виконавчої влади «спускає» героїв, як колись в радянський час. УІНП має розказувати про людей, які зробили свій внесок, в тому числі й проливали кров за українську незалежність. В даному випадку обидва персонажі це робили, вони мріяли про незалежну Україну, вони доклали до цього зусиль і про це має бути сказано. Але якщо в процесі ці люди, їх загони чи союзники вчиняли насильницькі дії проти цивільного населення будь-якої національності, то Український інститут національної пам’яті не забуде про це.
Чи буде продовжено декомунізацію, зокрема, й у Києві? Адже досі існує вулиця Московська, проспект Героїв Сталінграду, станція метро Дружби народів, вулиця Лаврська, яка закінчується вулицею Мазепи.
– Більшість цих питань взагалі не стосуються декомунізації. Давайте бути чіткими у визначеннях, тому що по цьому б’ють: якщо ми під гаслами декомунізації говоримо про Московський проспект, то це не про декомунізацію, це щось між нею та мовою ворожнечі. Тут треба бути обережним, тому що потім ми отримаємо від нейтральних чи міжнародних агентів звинувачення в демонізації когось.
А чи є наміри, плани, бажання попрощатися з Московськими вулицями, проспектами і т.д.?
– Це питання органів місцевого самоврядування. Дуже логічно було б перейменовувати те, що є імперською спадщиною і несе на собі відбиток агресивності імперії. Це частина концепту, який пропонував Володимир В’ятрович «декомунізація та деколонізація».
