Мобільний додаток

Інклюзія в ОТГ: чи зручно людям з інклюзією жити і пересуватися в межах громади?

26.11.2019 р., 20:00

Сьогодні у фокусі нашої уваги – інклюзія. Про процес збільшення ступеня участі усіх громадян у соціумі, інклюзивно-ресурсні центри в ОТГ, якою є ситуація з інклюзією в окремих громадах і чи зручно, наприклад, людині з інклюзією, жити і пересуватися у межах громади — про це, а також про інклюзивну освіту, в ефірі Українського радіо говорили з директоркою комунальної установи "Інклюзивно-ресурсний центр" Нововодолазької селищної ради та практичною психологинею у Харкові Катериною Івасенко, начальником відділу освіти Бучанської ОТГ Олегом Цимбалом та директоркою Бучанської загальноосвітньої школи №3 з інклюзивним навчанням Любов’ю Морозенко.

Кілька років тому інклюзивні школи в Україні були великою рідкістю. Навчальні заклади неохоче приймали дітей, які мають інвалідність і, відповідно, свої освітні потреби. Відповідних умов для таких учнів не було. Однак нині ситуація в Україні змінилася. Завдяки кому? І чому? Ми з'ясуємо протягом програми. Я хотів би розпочати розмову із Харковом, оскільки там представлений інклюзивно-ресурсний центр. 

Пані Катерино, розкажіть, будь ласка, що таке інклюзивно-ресурсні центри у громадах, і чи на них є попит?

Катерина Івасенко: Хочу розповісти на прикладі свого інклюзивно-ресурсного центру чи потрібний він взагалі в громаді? Наша громада нова, молода, але дуже багато дбає про дітей. І своїм основним завданням, коли розпочалася розбудова інклюзивного простору, бачили створення такого центру для своїх власних потреб, для дітей громади. Центр був створений нещодавно, ми відкрилися 18 січня цього року офіційно. Працюємо в невеличкому складі компетентних спеціалістів – 4 фахівці. Але на нашій совісті, на наших послугах, 42 дитини з особливими освітніми потребами. Тож ми, надаючи висновки про комплексну оцінку, допомагаємо іншим. Таких висновків ми за цей час зробили 73. Діти мають змогу відвідувати центр за місцем проживання. Центр оснащений, розбудований. Багато чого ми ще хочемо отримати, але в основному ми забезпечені всім необхідним. Так коротко.

А якщо говорити про те, як громада визначає чи потрібен їй такий центр?

Катерина Івасенко: Я думаю, що за рішенням сесії селищної ради, яка одноголосно проголосувала і прийняла такі умови, виділила кошти, потім ще була субвенція. Показала свою свідомість громада, адже індикатором взагалі відношення до дітей є створення такого центру.

А хто в такому випадку сприяє відкриттю таких центрів, за чий кошт вони фінансуються?

Катерина Івасенко: Спочатку – це кошти громади, потім ми отримуємо кошти субвенції. Але ми маємо і благородні приклади благодійної допомоги. Це фонд Влади Брусиловскої із міста Дніпро, яка допомогла нам облаштувати наш центр спеціальним таким інноваційним обладнанням «Хуба Буба Матрикс», який дуже допомагає нашим дітям. І ми раді співпрацювати з благодійним фондом. І теж інші громадяни допомагають, навіть батьки окремі несуть нам квіти фіалки для покращення,  якусь літературу. Я думаю, що громада перш за все повинна вирішувати ці проблеми, потім уже використовувати кошти. Хоча субвенція виділяється, держава теж думає про дітей. Але в першу чергу це ініціатива громади. 

Ви згадали про співпрацю з іншими ОТГ. Наскільки плідно і в яких напрямках вона виявляється? 

Катерина Івасенко: Для початку, коли діти дуже потребують комплексної оцінки для того, щоб для них організувати інклюзивну освіту, а таких діток багато в районах, де ще немає потужних центрів, незабезпечені фахівцями. Ну, не вистачає фахівців! От такий приклад – Коломацька ОТГ співпрацює з нами за спільною згодою відділу освіти. І таких висновків ми зробили 13. Ми, звичайно, не можемо їх підтримати, бо вони далеко живуть, але й такий висновок ми надали дітям раннього навчання за місцем проживання. Старовірівська ОТГ в нашому районі. Звідти теж дітки були. 

У вас організовано і транспортне сполучення для зручності? Це дуже важливо.

Катерина Івасенко: У нашій громаді є спеціальний транспорт, мікроавтобус, який зручний для перевезення дітей на візочках і навіть дорослих. Люди роблять заявку і в часи, коли до нас приїжджає маленька Вероніка, чи маленька Єлизавета, Марія чи маленька Ярослава, їх з батьками, з опікунами перевозять до центру, чекають півтори години, поки діти отримують послуги, відвозять  назад. Це велике досягнення, тому що спробуйте… Навіть подумати важко, як це можна доставити таку дитиночку, яка погано ходить, бо у неї порушення опорно-рухового аппарату. Це дуже добре.

У яких напрямках здійснюються робота інклюзивного Центру?

Катерина Івасенко: Думаю, що найголовніше завдання надавати комплексну оцінку з тим, щоб розпочинати інклюзивне навчання, ми виконуємо. Але поряд з цим ведемо просвітницьку роботу, консультативну. Тому що це нове для освітніх закладів. Ми вже почали давати висновки для дитячих садочків. У нас уже інклюзивна група в дитячому садочку є, для дітей з порушенням опорно-рухового апарату, для дитинки з розладами аутичного спектру, для дитинки, яка приїхала із Донецької області, вони переселенці, дитинка невербальна, в результаті стресу мовлення в неї порушено, хоча у неї до трьох рочків було. Тобто, це початок уже дошкільної освіти, інклюзивної. Такий напрямок теж потрібен.

Зараз ми з гостями у Київській студії – а це Олег Цимбал і Любов Морозенко, поговоримо детальніше про освітній напрямок, а саме про інклюзивну освіту в ОТГ. Чи готові ОТГ надавати якісну інклюзивну освіту?

Олег Цимбал: Я хочу привітати колег із Харківщини, які займаються цим напрямком роботи. Тому що діти, для яких сьогодні держава на місцях створює умови для особливих потреб, це діти, наші діти і діти наших громадян, які проживають в громаді. Ми теж молода ОТГ, але у нас ситуація трохи інша. Центр громади знаходиться в місті обласного значення – місто Буча, до якої долучилося 3 поки що населені пункти. Відповідно, хочу сказати, що інклюзивна освіта або даний напрямок у місті Буча, ще крокує десь у дев'яностих роках. Любов Олександрівна, директор цієї школи, більш детальніше пояснить. У місті активно функціонує громадська організація «Відгук», яка займається людьми з інвалідністю. Я хотів би декілька слів сказати про самоорганізацію, позначення інклюзивної освіти взагалі і в Україні, окремо в ОТГ, відділів освіти міст, сіл, селищ.

Держава зробила дуже великий крок,впроваджуючи даний напрямок. Ми інклюзивно-ресурсний центр створили ще у вісімнадцятому році, він сьогодні успішно функціонує. Я хотів би сказати, що ця реформа, вона позитивна не тільки в плані звернення уваги на цих дітей, їхній педагогічний супровід, а те, що дана реформа підкріплена фінансово і бюджетно із боку держави.

Хочу сказати що інклюзивно-ресурсні центри – тільки один напрямок. Паралельно у нас була запроваджена і корекційна робота у навчальних закладах. Першим звичайно у 17-му році було створення такої потужної законодавчої бази з цього напряму, що дало нам можливість на місцях уже більш детально впроваджувати саму інклюзію. У нас є 10 закладів загальної середньої освіти, 11 закладів дошкільної освіти. У всіх цих закладах організовано інклюзивне навчання, де наші вчителі надають корекційну допомогу дітям, які потребують її.

Тут доречно було б визначити функції самого інклюзивно-ресурсного центру.Це звичайно, проведення комплексних оцінок з метою визначення особливих освітніх потреб для дитини. Це одна із основних функцій, яка на сьогодні в інклюзивно-ресурсних центрах, які стали правонаступниками колишніх наших ПМК, але вони на сьогодні повністю в управлінні відділів освіти. Далі – надання корекційно-розвиткових послуг. Це те, про що я сьогодні веду мову, що можна корекційну роботу проводить і у самому центрі із тими базами, які сьогодні є, і відповідно, окремо, у навчальних закладах. Звичайно, це консультації спеціалістами ІРЦ, які вони мають надавати всім учасникам навчально-виховного процесу, дітям, батькам в основному. Тому що це така специфічна частина учасників навчально-виховного процесу. І ті люди, які у нас надають корекційну роботу...

Хочу сказати, що паралельно у нас організовано в кожному закладі і дошкільному закладі загальної середньої освіти інклюзивне навчання. Відповідно, повернусь знову-таки до бюджету, який є на сьогодні. Раніше, у минулі роки, звичайно ці витрати були покладені на місцеві бюджети. На сьогоднішній день держава, я вважаю що на 100% забезпечує і заробітною платою у вигляді субвенції, і відповідно коштами, які сьогодні у нас є на кожну дитину, на витрати, на дидактичні матеріали. Я просто хочу навести вам цифри. За останні 2 роки у нас в місті було організоване інклюзивне навчання в двох базових навчальних закладах. Один – дитячий садочок «Берізка» і третя школа, директор якої сьогодні є у нас у студії. І кількість цих дітей, до яких були прикріплені і асистенти вчителі, і асистента вихователів, їх два роки тому було 17. Це було 3 класи і 2 групи. На сьогоднішній день цифра зросла до 24 інклюзивних класів у всіх навчальних закладах. І ми маємо 13 груп в інклюзивних дошкільних закладах. Відповідно до законодавства, до всіх постанов і норм, ми зобов'язані прикріпити до цих дітей асистентів вчителів і вихователів. Відповідно, маємо на сьогоднішній день в своєму активі 24 асистентів вчителів і 13 асистентів вихователів. Знову повертаюсь до того, щоб тільки в цьому році субвенція на заробітну плату в центр в дошкільних закладах є за рахунок субвенції державної.

При організації не можу не згадати підтримку наших обласних освітянських структур, департаменту обласної адміністрації нашої освіти і науки, те що практично в кожному регіоні Київської області створено інклюзивний центр і забезпечений він абсолютно дорогим обладнанням, яке, можливо, не кожна громада сьогодні може закупити. Ми їм за це вдячні, відповідно виділяємо кошти з місцевого бюджету на реалізацію, роботу, додаткові матеріали, дидактику, комп'ютерну техніку, те, що має бути в кожному інклюзивно-ресурсному центрі.

Запрошую поговорити на прикладі конкретної школи директорку третьої школи. Розкажіть про приклад реалізації інклюзивної освіти.

Любов Морозенко: Я хочу сказати за свою школу, що бучанською міською радою відділом освіти у 2008 році в нашій школі був зроблений капітальний ремонт, переобладнання та пристосування основних приміщень для дітей з особливими освітніми потребами. У цьому ж навчальному році ми залучили до цього процесу одну дитину з обмеженими фізичними можливостями. Я можу спокійно сказати, що це Юхименко Станіслав. Він у нас закінчив школу з срібною медаллю, він вступив у Києво-Могилянську Академію. І в цьому році він пішов далі навчатися в аспірантуру. Ми дуже раді, що в нас така була дитина, і дитина продовжує навчатися, що для нього світ не закрився, а він живе в соціумі. Потім у нас діти у 2011 році ще приєднувалися. Нозології різні були. Це дітки були із слухом,  мовленнєві були порушення.

На даний момент у нашому закладі є 18 дітей, які навчаються в класах з інклюзивним навчанням. Це дітки з першого по восьмий клас. Крім цих дітей у нас є 35 дітей з особливими освітніми потребами. Я повторюся – це дітки з порушенням слуху, зору, мовлення. Але у цих дітей збережений інтелект. Тож ці діти навчаються у звичайних класах, тому що інклюзивні класи непотрібні. Чим відрізняються в інклюзивних класах дітки – тим, що їм потрібен асистент. У нас інклюзивних класів 8, асистентів у нас 8. На кожний клас прикріплено асистента. Ну і він, можна так сказати, курує цих діток, він допомагає вчителю. Це не є асистент дитини, а є асистент вчителя. І він допомагає вчителю. У восьмому році, коли переобладнання і капітальний ремонт зробили, у нас зроблені були і пандуси, в школі є ліфт, переобладнанні санвузли для цих діток. Доступність до навчального закладу – це головна умова.

А щодо засобів реалізації. Такі діти, які мають інвалідність по зору, інвалідність слуху, вони у звичайних класах?

Любов Морозенко: Так. Але для них застосовуються спеціальні програми і, звичайно для них створені умови. Тобто, якщо діти є із погіршенням зору, для них є спеціальні підручники, у яких є порушенням слуху, звичайно їх садять на першу парту, тобто створюють всі умови. Але за підручники що я хотіла сказати, шкода, звичайно, що їх не вистачає. В якому сенсі? Ці підручники є для спеціальних шкіл. А коли дітки сидять в інклюзивних класах у звичайних школах, звичайно, програма для них адаптується або модифікована програма, тобто спрощена, але підручники спеціальних шкіл і програма там зовсім інші.  Ну, звичайно, ми їх використовуємо, але хотілося б, щоб було більше підручників.

Ви згадали про засоби, про обладнання. Як щодо дозвілля таких дітей – дитячого майданчика, спортивних класів?

Любов Морозенко: Розумієте, це діти звичайні, просто у них є певні порушення. Наприклад, ми можемо сказати чи затримка психічного розвитку, чи легка розумова відсталість, але ми дітей долучаємо до соціуму. І вони граються на майданчиках зі звичайними дітками. І їх не відрізнити від інших. З порушенням опорно-рухового – у нас двоє діток, вони на візках. Ну, звичайно, якщо б можна було б показати слайди які у нас діти, звичайні діти, як вони опікуються цими дітками. Андрійко у нас уже в дев'ятому класі, але з першого класу, коли ця дитина була у нас в закладі, початкові класи вони всі вони більше спілкуються. Зараз, коли вже старші, вже в дев'ятому класі, то навіть і 6-ий клас і сьомий клас – учні самі на візку перевозили хлопчика, наприклад, в кабінет інформатики, в кабінет математики, в кабінет фізики, це звичайно завдяки тому що в нас є ліфт. Щодо дозвілля для цих дітей – вони можуть бути і в актовій залі, і брати участь у заходах. Тому що діти на візках – у них тільки порушення є опорно-рухового апарату, але інтелект збережений, вони співають, декламують.

А як загалом у громаді ситуація з інклюзією, наприклад, чи зручно людині, припустимо, на візку, жити, пересуватися у межах громади?

Катерина Івасенко:Думаю, що у нас створені належні умови. Тому що кожен освітній заклад, починаючи з дитячих садочків, вони в центрі Нової Водолаги. І три ліцеї наші оснащені, це безбарьєрне середовище, оснащені пандусами. У нас немає, звичайно, ліфта, але ми облаштували такі класи і приміщенні на перших поверхах. У нас такої потреби зараз поки що немає, але думаю вирішиться. Я вам говорила вже, що в нас є діти з порушенням опорно-рухового аппарату. Але це дітки і з сіл громади. Це селище Федорівка, поруч з Водолагою. Там школи просто одноповерхові, такої проблеми немає. Ліфт є в дитячому садочку, де дитинка зараз порушенням опорно-рухового апарату. Група на першому поверсі, актова зала теж поруч. Ми на другому поверсі не розміщуємся. У нас нормальні пандус, до того ж нам двері, –коли робили проект, – двері облаштували так, що в нас нема порогів ніде абсолютно, нема перепадів висоти. І ми спробували з візком – дитина вільно заїжджає. Тим паче наші туалети обладнані – один із трьох обладнаний поворотним механізмом. В інших приміщеннях, наприклад, у дитячу бібліотеку, доступ є. Так що, я думаю, що в нас така проблема, якщо буде, то вона буде вирішена, тому що є взаєморозуміння. 

Про можливості для дозвілля дітей і людей з інклюзією, як у вашій ОТГ?

Катерина Івасенко:У нас заведено традиційно до третього грудня проводити в громаді різноманітні заходи, куди запрошують дітей. Спілка жінок Харківщини намагається вивезти дітей транспортом десь в місто, щоб показати щось. У нас прекрасний екопарк Фельдмана є, багато місць, де діти могли б розважитися, побувати на екскурсіях, в тому числі діти на візках. Я вже говорила, що в нас є транспорт спеціально обладнаний. Діти беруть участь у конкурсах. Наведу приклад. Дівчинка восьмикласниця Віка, яка регулярно бере участь у таких конкурсах, призерка.  Немає різниці є в дитини особливі потреби, чи ні. Є  особлива увага до всіх дітей у громаді. 

Слухачі зараз запитують: чи є дитячі майданчики спеціальним чином обладнані?

Катерина Івасенко:У нас в центрі є парк з фонтаном діючим. Зараз звичайно закритий на осінь. Там є змога відпочивати, безпосередньо у цьому парку. Спеціально обладнаних гойдалок для віз очників немає, але є інші розваги для дітей. У нас тут же поле із штучним покриттям. Діти теж можуть гратися.І коляска там проходить. Нещодавно, восени, зробили баскетбольний майданчик. І там теж можуть вивести дитину на візочку і вона може робити всі вправи з дітьми, з м'ячем. Я думаю, що поки що ми не можемо говорити про те, що там чогось не вистачає. Хотілося б іще багато, але, я думаю, що це у плані громади.

Випередили у запитанні щодо напрямку спортивного дозвілля і  взагалі фізичної реабілітації. Якщо говорити детальніше про це, чи є якісь окремі програми в цьому напрямку?

Катерина Івасенко:Думаю, що обласні програми – це підпорядкування більшого масштабу. Я знаю про своє селище, про наше ОТГ, які в нас плани. У нас дуже популярний вуличний баскетбол, популярний фут зал.  Звичайно діти, які просто безпосередньо спостерігають або можуть поїхати з ними на такі футзальні змагання, це теж здорово. Участь, вона передбачає замученість різного плану – і самому рухатися, рухатись разом з іншими, бути безпосередньо присутніми – це ж теж дуже цікаво, як вболівальникам. 

Наостанок питання щодо соціальної допомоги людям з інклюзією. Чи є в громаді спеціальні програми?

Катерина Івасенко:  Я знаю що Фонд соціального захисту населення й поліклінічне відділення завжди пропонують матерям і батькам таких діток санаторно-курортні путівки, це по-перше. По-друге, обстеження, адже це теж дуже важливо – вчасно обстежити. У нас виїзні спеціалісти з обласного центру по оголошенню. Поліклініка виставляє оголошення, мовляв такого-то числа буде фахівець і батьки записуються, знають, який їхній час, звертаються за консультативною допомогою. Тому, я думаю, що це правильний напрямок піклуватися таким чином про здоров'я і послуги для дітей.

Ваша об'єднана територіальна громада виграла грант і ви придбали спеціальний транспорт на пересування людей з інвалідністю. Розкажіть, будь ласка, про цей проект. 

Олег Цимбал: Пересування дітей з особливими потребами, воно існує і буде існувати. На сьогоднішній день в місті Буча, – ще раз повернувся до роботи громадської організації «Відгук»,яка2016-го року у нас мала грант європейських коштів у сумі 15000 євро. За ці кошти і співфінансування місцевого бюджету було придбано спеціалізований мікроавтобус, який на сьогоднішній день використовується, на утриманні даної організації і за кошти місцевого бюджету сьогодні обслуговується. І хочу повернутися ще до того, коли запитували про дозвілля, за бажанням батьків ми використовуємо цей автобус для підвезення дітей на навчання, за побажанням батьків, особливо коли це стосується зимового часу. Практично кожну суботу та неділю, вранці у вихідні та канікулярний час у нас дана організація проводились великі заходи тільки для цих дітей з інвалідністю. У нас гості бувають практично з усієї України. Є багато напрямків співпраці з міжнародними організаціями, залучаємо і освіту, і громадські організації, і дорослих людей з інвалідністю.

Тобто, даний напрямок у нас в громаді на належному рівні. Але хотілося б побажати розвитку даному напрямку, тому що ми сьогодні маємо на громаду один ресурсний центр із спеціалізованим обладнанням, але все-таки будемо працювати на те, щоб кожний заклад і дошкільний заклад загальної середньої освіти, мав хоча би не великий інклюзивно-ресурсний центр, а  інклюзивну кімнату для дітей, яким визначено вільний час від уроків, щоб асистент вчителя міг все-таки працювати. І логопед, і психолог, і в кожному навчальному закладі. Тому наша мета в громаді – за деякий період, звичайно із фінансуванням, з ремонтами, але ми маємо це мати у себе.

Є запитання від слухача. Пан Володимир пише: я погоджуюсь, що для родини краще, коли дитина з інвалідністю навчається там, де і проживає. На мою думку, з такими дітьми мають працювати фахівці з відповідною освітою, тоді буде результат для дитини, а в реальності призначаються вчителі по школах і просто відстоюють час біля дітей. Вони не приносять користі. Як можете прокоментувати в кількох словах?

Катерина Івасенко: Коли дитина проходить обстеження в інклюзивно-ресурсному центрі, їй видається висновок. І в тому висновку вказано, скільки корекційних годин вона має провести із спеціалістом. У нас, наприклад, у школі введена ставка логопеда для таких діток, але немає ставки дефектолога. Але за рахунок програми цих корекційних годин, ми можемо взяти на договірній основі дефектолога, будь-якого спеціаліста. І ми беремо, і в нас на півставки працює дефектолог. Наш слухач, мабуть мав на увазі асистента вчителя. Так, асистентам вчителя звичайно хочеться зараз приділити багато уваги, щоб це був психолог, дефектолог, щоб йому більше надавалися ці знання. Але, на жаль цей незвичайний вчитель. 

Дякую за розмову! Що робить нас щасливими? Зручність і комфорт там, де ми живемо. Прогулянки містом, чи посиденьки із друзями за кавою без титанічних зусиль, щоб подолати усі бар'єри на шляху, навчатися, розважатися, займатися спортом, і врешті-решт можливість дихати чистим повітрям – усе це простір щасливих людей, в якому хочеться жити і насолоджуватися життям. Інклюзія стратегії від найбільших міст до найменших сіл має стати трендом, як тренд сучасного гармонійно побудованого і такого, що функціонує, громадянського суспільства. Адже за даними всесвітньої організації охорони здоров'я, близько 15 відсотків усього населення Землі має інвалідність, ще більше людей належать до маломобільних груп населення, які відчувають низку труднощів –  від простого пересування і закінчуючи реалізацією себе як особистості.  Отже, інклюзивність – це принцип, радше гасло для ОТГ і органів місцевого самоврядування, громадських організації і просто небайдужих людей, які мають гарантувати доступ усіх категорій громадян до громадських просторів і сервісів. 

Інклюзія в ОТГ: чи зручно людям з інклюзією жити і пересуватися в межах громади?

Новини по темі