– Скажіть, чи вдалося Вам у другому фестивалі втілити концепцію, яку ви придумали? Це той фестиваль і та премія, яку ви хотіли мати в Україні?
– Ми на шляху, адже немає ідеальних моментів. Але в принципі те, що ми задумали, нашу програму-мінімум, ви виконуємо, навіть більше, тому що сама форма існування премії не є суб’єктивною. Цього прагнули і театральні критики, і експертна рада фестивалю. Загалом, новинка цього заходу полягає в тому, що це не просто премія, а фестиваль-премія: вистави, які пройшли до фіналу, ми привозимо в Київ. І таких вистав цього року буде дуже багато. Щодо експертної ради, то 20 % експертів міняється, щороку відбувається ротація. Адже це робота: не можна прости прийти і посидіти, треба подивитись вистави, написати експертний висновок, який має бути науково обґрунтованим. І після цього ми видаємо каталог-альманах експертних висновків. Тому премія – це живий організм.
– Що добре, що цей альманах показує, що професія театрознавця, театрального критика виходить на якийсь щабель, і театральний процес осмислюється по-новому.
– У нас практично втрачається така професія, як театральний критик, вона переходить у блогерство, інформаційні викиди і все. Ми тут робимо певну аналітичну річ, коли люди, які на сьогодні є першими в країні і дуже давно мріяли, щоб була ця премія, вони об’єдналися в одне коло і мають можливість не казати, що в нас нічого не робиться. Ми створюємо ці можливості і даємо шанс подаватись на премію.
– А є щось, що не вдалося?
– В нас дуже обмежений бюджет, хоча ми цього й не показуємо. В нас буде фінальна частина Національного театру Франка, вестиме церемонію Яніна Соколова. А я мрію, щоб ця премія була загальнонаціональною, а не просто називалась всеукраїнською. Щоб все відбувалося в національному палаці, щоби люди мінялися в самому підході і розуміли, що це як піти на Оскар. Моя надмета була підняти престижність українського театру, змінити мислення в головах українських чиновників щодо театру.
– А щодо афіші театрального свята, яке пройде в Києві. Розкажіть про неї трохи.
– Я розповім, як формувалась афіша: це результати другого туру від 5 липня, коли з 30 вистав до фіналу дійшли 12. Зараз у фіналі буде виборювати місце шість вистав. Якщо порівняти з минулим роком, то зараз наша мапа більш київська, минулого року було більше обласних театрів. На відкритті 24 листопада буде Театр на Печерську, далі – Одеський театр ляльок, а ввечері в приміщенні оперети буде Одеський оперний театр.
25 листопада будуть "Погані дороги" і подавався цей проєкт спочатку не як проєкт Театру на Лівому березі, а подавалися саме від асоціації, яка була створена окремо. Тому що відмінність нашого фестивалю-премії полягає в тому, що ми сказали, що не можемо замикались перед театрами, які створені не на комунальній чи державній власності. Це фестиваль, який дає шанс будь-якій професійній студії, незалежному проекту подаватись. 26 листопада буде "Король дроздобород", далі представлена Львівська опера, яка буде виступати в приміщені Національної опери.
27 числа ми маємо рівненський театр, потім театр "Золоті ворота", далі – "Скрипаль на даху", це наш проєкт Театру оперети. Також буде Національний театр Франка з виставою "Коріолан". А 30 листопада буде фінальна частина, коли міжнародне журі за цей час передивиться вистави і винесе свій вердикт.
– Щодо міжнародного журі: хто буде визначати найкращі вистави?
– Відмінність нашого проєкту в тому, що ми запрошуємо міжнародне журі в складі п’яти осіб, людей, які дуже добре розуміються на європейському театральному ринку. Наприклад, голова журі – Дітер Топл – президент Європейського культурного форуму. Минулого року в нас був Ніколас Пейн, людина, яка керує оперою Європи і довший час керувала Королівський театром в Лондоні.
Щодо того, як визначається склад журі, то завчасно, десь за рік, ми пишемо до багатьох людей, що в нас буде відбуватися в конкретний час. Проте треба розуміти, що це зайняті люди, діючі режисери, а вирватися треба на цілий тиждень. Тому багато людей сказали, що їм не виходить.
– А журі бачать вистави попередньо чи лише тут і зараз, коли приїжджають?
– Вони бачать роботу наших українських експертів. Проте самі вистави бачити наперед вони не мають права, так прописано в нашому положенні.
– Як щодо критики з боку журі тенденційної, вони не казали, що ми, наприклад, застрягли в минулому столітті?
– Були моменти, наприклад, щодо того, що їм дуже імпонував саме недержавний театр. Також вони казали, що деякі постановки, які в нас визначаються як експерименти, наприклад, "Гамлет" Івано-Франківського театру, для них вже не експеримент. Погляд збоку, звісно, цікавий, адже ми маємо вилізти з українського "кожна жаба своє болото хвалить", адже в якихось речах ми пішли вперед, а в якихось – відстали.
ФОТО: Київський національний академічний театр оперети
