Головний режисер Одеського театру опери та балету: "Культурний процес – це поєднання інтимного процесу митця та публічного хайпу"

Головний режисер Одеського театру опери та балету: "Культурний процес – це поєднання інтимного процесу митця та публічного хайпу"

Оперне мистецтво немає викликів, оскільки його самого також не існує. Кожен митець є всесвітом у собі, а головне в наш час – це події, вважає головний режисер Одеського національного академічного театру опери та балету Євген Лавренчук. Куди ж рухається сучасне оперне мистецтво і наскільки Україна вписується у світові тенденції в ефірі радіо Культура розмовляли Євген Лавренчук та співак і режисер Андрій Маслаков.

"Я переконаний, що оперного мистецтва як такого немає, а значить викликів як таких також не існує. Кожен митець сам по собі всесвіт, який сам створює тенденції й тренди та руйнує їх. Він є й альфою, й омегою. Проте сьогодні навстав час подій: існує дві паралельні акції – мистецтво як інтимний процес, на терени якого не варто нікого пускати, та публічний простір, який ти створюєш на базі інтимного простору. Але дуже важливо, це стало це подією, загальним явищем чи ні. На цьому парадоксі й будується розвиток культури", – розповів Євген Лавренчук. 

На підтвердження своєї думки він навів парадокс, який створив Верді у своїй "Травіаті" під час "Застольної пісні": "Там йдеться про публічне висловлювання, коли люди говорять банальні слова й співають за радість, але Верді ставить два піано і дуже обережні інтонації. Це єдиний момент, коли головний герой освідчується головній героїні в любові. Вони залишаються на самоті, але між ними є неправда: звучить фальшивий оркестр, фаготи та кларнети, тобто музичні інструменти від розуму, а не серця. Парадокс, що люди залишися самі, але замість того, щоб щиро освідчитись в любові, вони говорять клішовані заготовки. Натомість коли звучить хор, всі піднімають бокали з шампанським, герою вдається тихенько сказати героїні "Я тебе люблю" так, щоб вона це почула. Тому культурний процес – це поєднання інтимного процесу митця та відкритого публічного хайпу. Сенс і є в тому, аби створити таку багатошарову структуру".

"Щодо тенденцій зменшення віку публіки, то це не є прерогативою оперної сфери, а загальною тенденцією інфантилізації суспільства. Я вважаю, що в цьому немає нічого поганого, адже це феномен нашої епохи. Сьогодні всі люди стали дітьми: вдягаються та розмовляють як діти, не визнають відповідальності, все має бути швидко", – заначив Євген Лавренчук.

З ним згоден і співак і режисер Андрій Маслаков, який, проте дещо доповнив думку: "Інфантилізм більше притаманний чоловікам, аніж жінкам. Але коли ти розумієш, що на кону стоїть щось важливе, відповідальність на себе брати треба".

"В мене щодо творчості є думка, що все відносно: творили режисер та лібретист, а ми вже відтворюємо. На тлі вже створеного матеріалу ми не маємо права творити щось чи витворяти, ми маємо лише відтворювати, адже вже є стала конструкція. Я розумію, що кожен режимер має свої цілі: хтось хоче шокувати публіку, хтось – зробити собі ім'я. Але проста думка: ми, режисери чи співаки, можемо працювати зараз тому, що 150 років тому Верді написав "Аїду". За цей рахунок ми сьогодні п'ємо каву, їмо та живемо. Тому, мені здається, треба мати трохи поваги. Можна шокувати публіку, проте це видається нечесним. Чесним було б написати сьогодні оперу і поставити її так, як тобі хочеться", – сказав Андрій Маслаков.

ФОТО: facebook.com/eugenelavrenchuk.official