Мобільний додаток

Від цензури до невимушеності — Майя Нагорняк розповіла про становлення Українського радіо

16.11.2019 р., 17:17

До 95-річчя Українського радіо: ексклюзивне інтерв'ю колишньої ведучої радіостанції, а нині доцентки Інституту журналістики Майї Нагорняк.

Відома українська журналістка, ведуча українського радіо у 1993-2000 роках, а нині — доцентка кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Майя Нагорняк розповіла в день народження Українського радіо про те, як трансформувався мовник у роки становлення незалежності нашої держави.

Як можна було потрапити на радіо? Це був якийсь кастинг, відбір

— Я навчалася в радіогрупі на факультеті журналістики і після 2-го курсу у нас була виробнича практика, я прийшла сюди, на Хрещатик, 26, і коли практика закінчилася, то Володимир Петрович Рєзніков запропонував мені залишитися. Я залишилася, починаючи з 3-го курсу працювала. Спочатку це була чверть ставки, тоді — піставки, а вже після 4-го курсу я працювала на повну ставку.

— А що саме вразило, чому саме радіо? Красива молода дівчина традиційно десь одразу бачить шлях на телебачення...

— Насправді, коли відбувався відбір у телегрупу, і я брала участь у цьому відборі, і на превеликий жаль, я не пройшла. І тоді покійна Тамара Дмитрівна Щербатюк, яка здійснювала цей відбір, сказала мені, що телебачення і радіо — це Хрещатик, 26, це одні двері.

— Щодо роботи в інформаційній службі: які тут були ключові акценти? І хто був тими вчителями, хто відкрив шлях в інформаційну журналістику?

— Насамперед, Володимир Петрович Рєзніков, це найперший керівник, і це та людина, яка виставила переді мною ту високу професійну планку. Потім це був Олексій Андрійович Березенко, який керував кореспондентською мережею. Олена Дмитрівна Коваленко — те, що стосується мовлення, вимови, дикції, правильності наголосів, слововживання, поведінки перед мікрофоном — це вона прищепила мені такі необхідні уміння та навички, що я навіть брала у неї приватні уроки з цієї справи. Насправді, дуже багато людей… я пам'ятаю дуже добре Віталія Івановича Науменка, бо я тільки прийшла, а він уже був таким знаним радіокореспондентом служби новин. Він завжди висвітлював візити перших осіб держави. І я була у групі оперативних кореспондентів, і якраз мій стіл знаходився поруч з його. Для мене це був небожитель. Дуже добре пам'ятаю Наталю Бондарчук. Вона висвітлювала мистецькі події на початку моєї роботи. Я була дуже горда від того, що потрапила в операційний відділ і працюю з такими знаними людьми, яких тільки колись слухала по радіо, і батьки мої слухали по радіо, а потім я сиділа з ними в одному кабінеті. Для мене це було щось неймовірне.

— Інформаційне мовлення одним із перших зазнало докорінних змін. Тому що в роки СРСР основне завдання полягало у оперативному висвітленні життя Радянського Союзу як такого цілісного утворення. Програми велися тоді російською мовою, так? І лише після 24 серпня 1991 року вже фактично Українське радіо поступово почало вивільнятися від трансляцій цих інформаційних програм з Москви. І от в чому полягала головна функція інформаційного мовлення в роки, коли ви працювали на Українському радіо?

— Тоді буди дуже цікаві часи, благословенні часи, тому що це 1991 рік — це проголошення незалежності, змінилася концепція мовлення, звичайно що Українське радіо намагалося зі свого боку теж сприяти утвердженню нашої країни, яка лише тоді ставала на ноги. Трансформації торкнулися й інформаційне мовлення Українського радіо, воно намагалося відходити від такої тотальної цензури, яка була всі 70 років, що передували проголошенню незалежності. Це було дуже непросто, 90-ті роки були роками поступового відходження від цензури, бо за місяць, за рік і навіть за два неможливо це подолати. Адже це були ті ж кадри, і самоцензура журналістів. Це була лібералізація мовлення, демократизація мовлення, наприклад, до цього інформаційні випуски вели лише диктори. З 1995 року, коли Указом президента поділилася телерадіокомпанія на Національну телекомпанію і Національну радіокомпанію. Стали вести програми. Зробили творчий експеримент: в студії сиділи разом — з одного боку ведучий (журналіст), з другого боку — диктор. Отаке паралельне журналістсько-дикторське ведення. Це було наживо, це були передачі. Короткі випуски так і залишилися у парафії дикторів. Згодом дикторський цех був розформований, на жаль, але це вже інша історія, і передачі стали вести самі журналісти — власне, ті, хто передачу готував, хто її пропускав через своє серце, свою душу, свої руки, тобто, ті люди, які готували передачу, вони її і озвучували в ефірі. З'явився такий демократичний стиль ведення програм: не просто начитка інформації, а, насамперед, журналісти намагалися імітувати розмову зі слухачем — невимушену, просту розмову. 

— Для чого це робилося? Щоб спонукати читача до роздумів, до аналітики певної?

— Для того, щоб наблизити слухача до теми, тому що ми ж Українське радіо, ми — радіо номер один в країні. І ми хотіли мати свою аудиторію, хотіли, щоби нас слухали, щоби ми були цікаві. На жаль, дикторське звучання не могло цього заперечити, а журналістське ведення, редакторська манера ведення якраз і означала певною мірою відхід від цього цензурованого мовлення, такого офіційного мовлення.

Від цензури до невимушеності — Майя Нагорняк розповіла про становлення Українського радіо

Новини по темі