Мобільний додаток

Андрій Хливнюк: "Сподіваюсь, я колись віддячу за цю платівку"

21.10.2019 р., 14:55

"Бумбокс" подарував своїм фанатам нове свято. У вересні вийшов сьомий альбом гурту "Таємний код: Рубікон". Правда, поки що лише перша його частина. Радіо Промінь скористалося кількаденною паузою в концертному турі музикантів на підтримку нового альбому, щоб запросити фронтмена гурту Андрія Хливнюка до студії. Ольга Бабчук та Павло Туптинський у шоу Ранок ПРО розпитували Андрія про таємниці, коди та "Рубікон".

 
Андрію, схоже, що "Таємний код" — це шифр, який доведеться зламувати чи розгадувати кожному самотужки. І складається враження, що ти лише посміюєшся іронічно, спостерігаючи за спробами тлумачення та аналізу пісень. Ти готовий ділитися кодами?
 
— Ні. Ніколи.
 
Відповідь була надзвичайно короткою. Але все лише розпочинається. Андрій Хливнюк, власною персоною, все ж прийшов у студію Променя.
 
— Я вітаю радіо Промінь і всіх, хто мене чує. А я знаю, що нас зараз чує вся Україна, бо "Промінь" є в кожному місті, кожному містечку ,в кожному селі і кожній радіоточці. Ми жартома колись між собою називали це радіо — "радіо-брехунець". Добре, що ця назва пішла і залишилася жартом. Мені дуже приємно бути сьогодні з вами на цьому нашому радіо. Дякую, що ви мене запросили. Дякую, що так тепло зустріли цю платівку, вже сьому, здається, платівку команди. І дякую за ці хвилини оплесків після нових пісень на концертах. Мене це дуже розчулює. Дякую!
 
Після такого початку нам залишається також дякувати і лише хвалити?
 
— Та скубіть, я не проти (сміється)
 
Залюбки, але спершу про альбом. Мені "Таємний код: Рубікон" видався не те, щоб депресивним, але часами розпачливим, трішки зажуреним.  Він мав бути таким?
 
— Так. Він вийшов восени. Осінь — це така пора. Він готувався довго. Майже рік ми працювали над цією платівкою. Частина альбому була записана в Провансі також восени. Там якраз настрій був таким мінорним. Так вже сталося, що за нами женеться слава команди здебільшого ліричної. Можливо, це через те, що я заручник тембру і своїх тональностей, в яких мені зручно записуватися. Можливо, через те, з яким настроєм і з якими гармоніями приходили музиканти на репетиції, а потім в студії. З пісні слів не викинеш. Хай вже така вийшла і така буде.
 
Бувають в житті платівки для суму, бувають — для щастя. Але нехай цей сум буде світлим, по-перше. А по-друге, ви не уявляєте, як круто записати і позбутися цього настрою. Його можна мати десь на поличці, дістати і прослухати, якщо хочеш. А ні — покласти його назад у бібліотеку чи фонотеку, і хай він там собі буде. А ви далі живіть, радійте, робіть все, що хочете.
 
Головне, що ми хотіли сказати цією платівкою, наш головний меседж такий: що би не сталося з вами, ви можете це подолати. Ви можете пройти крізь будь-які випробування.
 
Це була така музична терапія для тебе?
 
— Безумовно. Якщо цього хтось досі не знав, розкажу. Музика — це ліки, сповідь, терапія. Під час виконання — це пасивна медитація. Це дуже корисно для вашого здоров'я.
 
Але для тебе це ще й дуже відкрито, відверто і щиро.
 
— По-іншому ніколи не було. Байдужості я не пам’ятаю на концертах. Це щастя для виконавця. Це моє рок-н-рольне щастя. 
 
І взагалі хочу сказати дякую всім тим людям, які брали участь у роботі над альбомом. Здебільшого за просто так. За повагу і радість разом працювати на студії, хочеться сказати велике дякую. Платівка побачила світ, принаймні перша її частина. Ви зробили неможливе. І я просив робити це, коли мені зручно, а не вам, і ви це робили. Сподіваюсь, що я віддячу колись за все це. 
 
Чи у другій частині альбому, після проходження Рубікону, цей ліричний настрій залишиться?
 
— Там є ще більш глибокі у такому настрої пісні, але є і щасливі. Я не міг випустили платівку тільки з сумних пісень чи меланхолійних. Ми ще не подолали рубікон. Світ ще не побачив другу частину альбому.
 
Зараз триває тур на підтримку цього альбому. Я це люблю. Я обожнюю тури і грати концерти. Їхати зараз Україною туди, де тебе чекають, і люди співають твої пісні — це просто щастя. Уявіть собі, пісня "Безодня" з Тіною Кароль, яка вийшла декілька місяців тому, зараз вже грається, ніби вона була в концертній програмі щонайменше років п’ять. Її співає весь зал.

 
Деякі з нових пісень, які ми граємо, люди співають, і це дуже-дуже приємно. Цікаво, що пісні "Побачимось" та "Дрантя" стають концертними хітами. Я й не очікував, що це аж настільки буде відомо вже на перших концертах. Клас. Я дуже щасливий, що вам подобається така музика.  
 
А на концертах привідкриваєте лаштунки другої частини альбому?
 
— Так. Ми вже граємо деякі пісні з другої частини, зокрема пісню "Твій номер". Я планую почати грати ще один романс, який називається "Леся". І ми готуємось до великих концертів у Дніпрі, Харкові та в Києві у Палаці Спорту. Якщо хочете потрапити на концерт, вам доведеться трішки прискоритись, тому що квитків лишилось не так багато.
 
Цей тур класний і крутий. Ви уявляєте? Він вже класний і крутий. Він просто фантастичний! Люди, ви даєте сили, заправляєте мій бак пальним, і ми можемо знову і знову це прокручувати. Я маю на увазі всі ці поїздки, подорожі, всі ці вечірки... Що ви робите з нами? Ой, матінко моя...Це ульот! Побачимось на концертах, і я сподіваюсь, що ми одним шматком повернемось після цього туру назад. А якщо різними шматками, то ви нам дасте хоч трошки часу для того, щоб зібратися докупи.
 
Андрію, давай поговоримо про команду, з якою ти працював над альбомом. "Бумбокс" у роботі над цією платівкою також пройшов через своєрідне перезавантаження. З’явилися нові музиканти, і писали альбом по студіях у різних країнах.  Як ця внутрішня кухня вплинула на альбом? Це ж важливо, щоб музиканти були на одній струні.
 
— Безумовно. Це чудово і це досвід, який ні з чим неможливо порівняти. Ти працюєш у студіях, що для тебе є знаковими, навіть музейними. Там записувались дуже значущі для тебе платівки інших закордонних виконавців. І такі студійні сесії стають реальністю вже для тебе. Потім виростають неймовірні крила за спиною і з’являється щастя в очах у музикантів, які стали частиною команди. Можливо, я трішки перебільшую, але вони світилися. І ти бачиш, що мрії збуваються, що віртуозне виконання, віра у свою мрію, бажання і впевненість зробити цю мрію своєю долею дають результати.
 
І ти знову й знову, до сьогодні, переживаєш свої перші хвилювання перед виходом на сцену. І радієш вже очима цих нових у команді людей за те, наскільки круто мати можливість сьогодні, коли в країні йде війна, під захистом українських військових, грати рок-н-рол і подорожувати, насолоджуватись можливістю робити свою улюблену справу.
 
Цікаво, а ця алхімія стосунків у команді, особливо на сцені під час концерту, вона змінилась?
 
— Це живий організм, і його треба тренувати, щоб він міг навантаження витримувати, щоб міг бігти, стрибати, пливти. 
 
Тренерувати чи дресирувати? Це все-таки різні речі
 
— Тільки тренерувати. Ви ж себе не дресируєте?
 
Себе ні, а інших можна.
 
— Ой, ні. Музикантів — це все одно, що себе. Ми всі частини одного організму під назвою "рок-гурт" чи "хіп-хоп-рок-гурт". Ми мусимо робити кожен сам персональні вправи вдома і, збираючись докупи, присвячувати багато часу для того, аби "липло", як кажуть музиканти, щоб музика грала. У тому і суть походів на живі концерти живих колективів. Ви можете сьогодні, тут і зараз, отримати той емоційний, професійний, фізичний і музичний стан людей, який вже ніколи не повториться. Завтра його вже не буде, а вчора він був іншим. Над платівкою працювали видатні, амбітні, цікаві, сучасні звукоінженери, але наживо — тільки ви і зал. Більше нікого немає. А іноді настільки вграєшся, що вже нікого не помічаєш взагалі. Просто ти і космос. Або ця музика є, вона лунає, ви вмієте, хочете, любите її грати — або просто ідіть геть. 
 
А буває, що не складається у тебе з космосом на концертах?
 
— Ні, так не можна. Так не буває. Ви можете так зробити, але можна, вибачте, і лайна наїстися, побачивши його надворі. Питання одне: навіщо? Це хвилини неповторні. Люди, це неповторні хвилини вашого дуже й дуже короткого життя. Не витрачайте їх на відпрацювання. Вкладайтесь туди, бо це ваше життя, ваша справа. Це ваш вибір, врешті-решт. Ви хотіли цього. Я на концертах не буваю не в настрої. Я пройшов через вогонь і воду для того, щоб грати ці концерти для вас, я відкинув декілька професій. Це моя п’ята чи шоста команда, і в кожну з них я вірив, як і в цю. Я не буваю не в настрої на концерті, тому що там і є моє справжнє життя. Все інше — це рама від мого життя.
 
Шлях від сцени до студії і після неї — це тінь від того, що відбувається на концерті. Це територія повної свободи. Там не існує віку. Там немає буденності. Нічого там немає — ні політики, ні старості, ні хвороб. Сцена — це чистий кайф. Його не можна ні з чим порівняти, нічим замінити. Тому будьте в настрої, коли ви у своїх майстернях, в офісах, на сценах. Шукайте в собі сили бути в настрої. 
 
 
Слухачі Променя традиційно в настрої для запитань. Давай відповідати. Отже, Андрію, як від простих дворових пісень, як от "Бобік", ви прийшли до такої лірики?
 
— Для мене це прості дворові пісні. Принаймні, я чую, як люди грають їх у дворах під гітару. І це мене дуже й дуже розчулює. Я чую це, і мені дуже приємно. Але я не знаю, як це сказати. Я ж не підходжу до цих людей у темряві у парку і не кажу: "Привіт! Я цей чувак, який це написав". Я просто десь йду собі чи їду, чую це і думаю: "Блін, окей, класно, нічого собі, вау!". Тому це дворові пісні.
 
Після дуету з Тіною Кароль чи планується щось спільне з іншими "попсовиками"?
 
— Ммм.. як ви проїхались на народній артистці (сміється). Поки що ні, не планується.
 
Скажи, легко стати твоїм другом?
 
— Ні, дуже важко. Мене ніколи немає. Я не ходжу на дні народження. З мене друг хріновий. Вибачте, це правда.
 
Ви є секс-символом для багатьох дівчат… 
 
— Воу-воу, легше-легше-легше. 
 
Спокійно, зараз буде легше… Але здається, що ви — інтроверт. Для вас давати інтерв’ю — це робота?
 
— Так. Для мене давати інтерв’ю — це робота, а грати концерти, записуватись на студії, подорожувати — це життя.
 
Навіщо російськомовні пісні у альбомі?
 
— Розумієте, в чому річ? Пісні, зроблені російською, тому що ми можемо так робити, а вони — ні. Вони хочуть робити українською, але не можуть. Їм це заборонено. Вони не можуть прийти на державне радіо з українською піснею. А я тут можу.
 
Шалено поважаю за проукраїнську позицію і відмову від виступів від концертів в Росії.
 
— Дякую вам.  Це дорого коштує. І не в грошах. Не тільки в грошах.
 
Коли буде кліп? Кажуть, що вже є кліп на пісню "ДШ"?
 
— Так, є. Це не просто пісня про кохання. Це ще й звернення, недарма альбом називається "Таємний код". Кліп вже готовий, ми готуємо його до релізу. Скоро він буде оприлюднений. Кліп взагалі — це дуже важлива штука. Це назавжди. Щойно ви його оприлюдните, змінити вже нічого неможливо. Треба  погодитись із баченням режисера. Режисер у нас крутий – це Стас Гуренко. Це вже котра робота його з нами – і він крутий. 
 
Я планував робити кліп на "Ангела", але тепер хочу ще зробити кліп на пісні з другої частини. А час так швидко минає. Нам треба бути в дорозі. Я фізично не можу бути і на знімальному майданчику, і в турі. А розтягнути цей час ми не можемо. Боюсь, що відзняти  через пів року кліп – це вже буде не актуально.
 
Давай ближче до твоїх текстів. Ми не лише слухати альбом, ми його ще й читали. І певні питання у нас, звичайно, виникають.
 
— Ой, мамо! (сміється) Ну добре. Поїхали.
 
Почнемо з "Ангела": "Цей біль поживе в мені, немов у камені. Віденські Шіллє, Клімдт і Ліндт не розіб'ють наш триклятий лід". Хто є для тебе криголамом?
 
— Для мене криголамом є самота.
 
З пісні "Безодня": "Листами, світлинами, текстами, снами. Ні, не передати, що діється з нами". Що залишилось несказаним чи невисловленим в альбомі?
 
— Якби ми могли словами передати всю глибину людського життя, його "Ура!" і, навпаки, "Як з цим жити?","Чорт забирай" і"Що буде далі?". Якби вдалося нотами це переказати хоча б на 10% — це було би круто. Багато чого не вдалося висловити. Ми просто по-різному відчуваємо музику. Для когось ця мелодія глибока, дуже сильна, а комусь це простий насвист.
 
Поїхали до пісні "Дрантя": "В моді лютий кітч, нікому не вір, бо ти один у цьому світі, як у клітці хижий звір!". А як заслужити твою довіру, довіру хижого звіра?
 
— Я теж собі ставлю це питання, звертаючись до свого уявного друга: "Як заслужити твою довіру?". Не знаю. Просто не вдавати з себе нікого.
 
Пісня "Побачимось": "Побачимось у тих роках, в країнах тих, де всього зіпсувати я не встиг". А що із зіпсованого не вдається виправити?
 
— Нічого вже не виправити. Мусимо прийняти, що наші вчинки ми не можемо виправити, слова, сказані нами. Такої можливості вже нема. Можна спробувати, але, мені здається, нічого вже не виправиш. Тому вважаймо.
 
З пісні "ДШ": "Компромиссы и страхи калечат суть, вязко так, но надеюсь вынырнуть". Як виробити безстрашність?
 
— Спитайте це у людей у військовій формі, як виробити. Та ніяк. Страх — це частина нас. Як його перемогти — оце питання. Але позбутися його не слід. Він нам потрібен. Це нормально.
 
З пісні "Твій на 100%": "Ми назбирали вражень на цей альбом, най музика хоч трошки лікує рани". Які враження потрібні тобі для успішного альбому? Болючі чи щасливі?
 
— Я не роблю успішних альбомів. Я не записую успішних альбомів. Я не колекціоную враження. Всі, які мене торкають, ті я і записую. А які вони мені потрібні? Які вже будуть. Я ж не замовляю їх собі поштою наперед. Ми живемо з вами, вибираємо бараболю, а тут раз — і пісня (смієтсья).
 
З пісні "Тримай мене": "Бач, солдатів садять по вагонах, мила моя, я — один із них!". За що твоя війна?
 
— Цікаве питання. Якби я знав… Я веду війну із собою. За що вона? За те, щоб собою лишитись. У війні не буває перемог. Перемога у війні може бути несправжня. Але війна з собою — це постійна поразка і перемога, коли хочете.
 
фото - facebook.com/boomboxfamily
Андрій Хливнюк: "Сподіваюсь, я колись віддячу за цю платівку"

Новини по темі