Мобільний додаток

Етнологиня про тілесність в українській літературі: "ми не побачимо правду"

6.10.2019 р., 17:43

Про тілесність в літературі говорили в ефірі Радіо Промінь з кандидаткою історичних наук, доценткою кафедри Технології і краєзнавства історичного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка, членкинею української Асоціації дослідників жіночої історії, етнологинею, дослідницею, письменницею Іриною Ігнатенко.

Програма:

— Давайте почнемо з основного визначення понять: тілесність — це лише тіло?

Насправді я би хотіла про вступ. Про те, що і народники в тому числі зробили такий образ ідеальних стосунків, коли одружувались тільки по любові, жили все життя разом і помирали в один день. Тобто це ідеалізація, романтизація, сакралізація — те до чого ми сучасники маємо прагнути. І це досить часто транслюється в посібниках, підручниках, книжках. Тобто як все було пекрасно. Дійсно, зараз розбещеність. Тобто молодь народжує рано, часто розлучається, постійно якісь зради. А от наші бабусі, пра-пра-пра, прапрадідусі… Насправді, ви знаєте, я теж зростала, читаючи таку літературу, в такому уявленні. Але коли пішла до аспірантури, почала писати дисертацію, їздити по селах, бо я етнолог-польовик… Тобто що це означає? Що я спілкувалася з людьми. І традиційно етнолога цікавлять люди старшого віку, приблизно 70-90 років, які вже прожили, мають досвід, знання і готові ним поділитися. От тоді, знаєте, в мене відбулося така…

— Переоцінка?

Абсолютно! Тобто спочатку — це перше. А друге — це доступ до архівів. Коли ти можеш подивитись не те, що написали інші, а коли ти можеш долучитись до джерел, що казали самі люди  і це було зафіксовано етнографами, і воно лежить там пилиться в архівах. Тобто я побачила, що те, що я читаю - це не правда. Тобто це абсолютно відрізняється, інколи радикально, навіть не побоюсь це сказати, від реального життя людей.

Читайте також: Інтимні сенси української кухні: розповідає історикиня Ірина Ігнатенко

— Але ви знаєте, ці от романтичні, ідеалістичні уявлення про  відсутність тілесності українського народу формують уявлення і сучасної молодої людини. Якби я не бачила людей, які у такому дорослому віці вважають себе гріховними, тому що вони не живуть так як прописано в їхньому дитячому уявленні і які, насправді, конфлікти всередині самої людини відбуваються, то я би промовчала. Насправді це дуже шкідлива штука виявляється.

Абсолютно. Ви знаєте, ви тільки що проговорили те, про що я давно думаю насправді. Тобто якісь внутрішні комплекси неповноцінності по відношенню до своїх предків як ми сьогодні живемо якийсь час були в мені. Думаєш, боже, от як було раніше все прекрасно, люди були близькі до природи, люди цінували справжні стосунки, вірність, взаємоповагу і так далі. Тому що в літературі ми не побачимо не те що негативного, не побачимо правду. Тому що життя воно ж…. У вас чудова передача, обожнюю слово пазли. Тому щоб скласти картину треба мати пазли і ти їх складаєш, складаєш і потім цю картину бачиш. Тому що я власне коли не те що почала писати книгу, спочатку до мене йшли матеріали. Я не думала, що напишу книгу про жіноче тіло. Я взагалі до цього збирала матеріали, писала дисертацію про народну медицину, знахарство. Я їздила по селах і насамперед збирала інформацію по цій тематиці. Але магію в Україні переважно практикують жінки. І вони крім всього іншого, що мене цікавило у темі лікування, знахарства, відьмацтва, демонології, розповідали про своє особисте, про сімейне, приватне: кого вона любила, хто її любив, як вона заміж виходила, як вона народжувала, чи могла вона симулювати вагітність. І інколи ці жінки… я була аспіранткою 23-25 років. І мене часто питають: а ви не соромилися в них про це питати? Я завжди відповідаю: я соромилася слухати. Тобто вони настільки відверто… І для них це не було, знаєте, щось таке непристойне. Вони бачили перед собою вже дорослу жінку, яка статево зріла. Тобто це не прийшла дитина, не підліток… Тобто з нею можна про це говорити. І вони, знаєте, говорили… про як врожай. Це була для них тема….

— Не табуйована?

Абсолютно! Тобто те що бабусі соромляться, те, що народна культура така цнотлива — це результат ідеалізації простого народу, світу селян. Це зробила якраз еліта, люди більш освічені, більш виховані…Якісь свої вподобання, бачення, комплекси вони перекладали на цих людей.

Ірина Ігнатенко. Фото Facebook

Етнологиня про тілесність в українській літературі: "ми не побачимо правду"

Новини по темі