Севгіль Мусаєва зазначила, що у нинішньої команди є своєрідне бачення ролі медіа. "Вони інакше бачать діалог із суспільством. Вони хочуть показати, що можуть іншими засобами спілкуватися із суспільством".
Зураб Аласанія додав, що зневага суспільства та чиновників до медіа є, проте у цьому є і провина журналістів. "Все ж таки ми відстаємо. І це стосується не тільки України, а й усього світу. Ми, журналісти, відстаємо від соціального запиту. А соціальний запит помилково вважає, що журналістики може й не бути, що вони (суспільство й чиновники, — ред.) можуть спілкуватися напряму між собою, втрачаючи найважливіше, що є — верифікацію і відповідальність того, що ми маємо робити. Скільки років це ще продовжуватиметься, я не знаю. Але так точно не буде. Рано чи пізно налагодиться".
Севгіль Мусаєва вважає, що свобода — це відповідальність. "Завжди проводжу аналогію з відомою книгою "Володар мух" стосовно того, що іноді, коли в тебе є необмежена свобода, це призводить до різних наслідків. Насправді розуміти цю відповідальність і знати закони — це дуже важливо. На жаль, ця дискусія в українському медійному просторі триває. Так сталося, що з події 2014 року в нас не було часу на таку дискусію. Ця ситуація триває вже п’ятий рік, а якогось кодексу так і немає. Насправді над цим треба думати й працювати".
Зураб Аласанія зізнався, що для нього найбільшим іспитом були роки 2014–2015 роки, коли тема патріотизму та відповідальності стояла дуже гостро.
"Питання для професійного журналіста стояло саме таким чином: ти або громадянин, або журналіст. І це просто вибивало мізки. Як ти можеш бути не на боці України? Як ти смієш говорити "українські війська", а не говорити "наші війська". Журналіст не має такого говорити. Тоді це питання стояло дуже гостро. Зараз трохи спало. Журналіст має право висловлювати те, що він думає. Проте тоді, коли він не говорить, що це новина, не видає це за факти, коли це його думка. Хочете — сприймаєте його точку зору, хочете — не сприймаєте. Ви маєте право слухати іншого журналіста і самі приймати рішення. Але журналіст має право говорити свою точку зору", — сказав він.
Севгіль Мусаєва зазначила, що зараз дуже багато важать персональні бренди журналістів, аудиторія орієнтується на людей, яким вони довіряють. "Є така чудова функція — новинний омбудсмен, яку запроваджують у міжнародних виданнях. "The Guardian", "The Washington Post" мають такий редактор зі зв’язків із читачами. Це людина, яка в редакції розглядає скарги читачів, глядачів і робить свій висновок на основі цих скарг стосовно дотримання редакційних правил, стандартів і реагує на запит читача. Мені здається, що це дуже допомогло б редакціям українських медіа. Сподіваюся, що незабаром така функція з’явиться на УП".
Вона відзначила важливість побудови горизонтальних стосунків відносин з аудиторією — це офлайнові заходи, зустрічі з читачами, створення клубу читачів для того, щоб люди мали можливість брати участь у роботі медіа. "Співучасть є дуже важливою. Колаборація з читачем та глядачем потрібна для того, щоб медіа могли покращити свою роботу. Зараз люди хочуть бути співучасниками", — сказала Севгіль Мусаєва.
Севгіль Мусаєва також додала, що історія з таким волонтерством є відчутною не тільки в медіа, а й у політичному житті. "Успіх команди Зеленського в тому, що вони закликали людей вчинити щось спільно. Цей заклик "Зробимо їх разом" — таким чином в аудиторії зрезонував, що вони причетні до цих змін. Ця співучасть є дуже важливою".
Зураб Аласанія додав, що вже дуже давно у журналістиці й не може сприймати того, що відбувається: "Виграють ті, хто працює з емоціями. Це можна помітити й у журналістиці, й у політиці. Мені здається, що журналістика — це факти, а потім вже тонкий окрас твоєї думки".
