Мобільний додаток

Юрій Прохасько: важливо бачити те, що за читанням і писанням як діяльністю стоять різні бажання

19.09.2019 р., 16:20

Про потребу писати, нарцисичне его і писання, читання та майбутнє паперових книг говорили у виїзній студії Радіо Культура на 26-му культурному фестивалі 26 BookForum у Львові з українським літературознавцем, есеїстом, публіцистом і перекладачем Юрієм Прохаськом.

Програма:

Юрію, хотів би з вами поговорити про те, що відбувається з читанням зараз і що з ним, можливо, буде відбуватися в майбутньому. Тому що виглядає так, що технологічні розвитки дають зараз людині не тільки читати в зручний час і в зручному місці, але люди можуть і писати. І пишуть значно більше... Кількість читачів фізично в світі збільшується, але всі скаржаться при цьому на те, що читання стає менше. Чому?

Мені здається, що починати треба з того, що для мене є важливо бачити те, що, наприклад, за читанням як діяльністю і писанням стоять різні бажання. Ці бажання є споріднені, очевидно. Бо коли ми щось пишемо, то ми сподіваємося, десь жевріє надія, що, може, колись це хтось почитає. І, навпаки, коли ми читаємо, чи знаємо, що це хтось колись написав. Але, тим не менше, попри позірну тотожність, ці дві діяльності різні. І за ними стоять два різні людські бажання, два різні пожадання. Бо пожадання читання, або насолода від читання, далеко не є тотожною пожаданню писання або насолоді від писання.

І тому, якщо ми собі уявимо, що справа виглядає так, то ми можемо сказати про тепершність нашої сучасності. Іншими словами, про ту стадію великої модерності, в якій ми тепер перебуваємо. Що з якихось причин потреба, бажання і насолода від писання є правдоподібно вищою, ніж з якихось причин, потреба, бажання і насолода від читання. А от чому так — то варто поміркувати.

Звідки та потреба писати у людини, яка може не писати? Це бажання плюнути у вічність, щоб твоє прізвище було надруковане на палітурці?

В тому числі. Може, навіть про палітурку не йдеться. Але мені здається, що це, знову таки, пов'язане з тим моментумом модерності, теперішності, сучасності, в якому ми перебуваємо... Скажімо, на часі, коли кристалізаційним пунктом були проєкти, наприклад, модерного націоналізму. І от в цьому лоні модерного націоналізму письменник, автор — це був обраний, це був особливий чоловік, якому було дано щось промовляти важливе для нас усіх. І тут ми мусимо згадати друге поняття — поняття великого наративу. Тобто тоді читачі виходили з двох пресупозицій. Перша — що писати можуть не всі. Писати мусять обрані, ті, хто має що сказати. І за те, що вони пишуть, за те, що вони розповідають нам великі правди, великі істини, за те, що вони мають цю кваліфікацію, ми віддячуємо їм належним ставленням. Тобто ми їх шануємо, ми їх оточуємо повагою і ми знаємо про ієрархію між ними, кому це дано і, між нами, кому це не дано. Тому ми, яким не дано... ми можемо обмежитися, наприклад, веденням щоденників, писанням листів, веденням якихось приватних нотаток. Але ми не зазіхаємо на те, що ми називаємо Писанням з великої літери.

У той же час, як тепер ми живемо у тій ділянці модерності, яку ми могли б окреслити також як святкування свого нарцистичного его…. І тут, власне, відбувається зміна характеру насолоди від писання. Насолода від писання тепер полягає не в тому, що я промовляю до спільноти чи до уявної спільноти, а в тому що я не тільки святкую свій світ, свій нарцисизм, але я ще й конституюю через це писання. Бо ті, які пишуть, вони не уявляють себе поза писанням. Писання це і є от це конституювання цього нарцисичного его.

Як ми дійшли до цього моменту? Тому що я бачу в цьому момент еволюції техніки... Ми втратили ці великі романи, за якими деякі літературознавці плачуть. Але все одно потреба виявляти своє его не зникла. Це така базова потреба людини, яка просто тепер вилилася назовні, чи це особливість ХХІ – кінця ХХ століття?

Мені здається, що це є гадюка, яка кусає себе за хвіст. І дуже важко, як на мене, зрозуміти, що є первинне, а що є наслідком. Чи технології мають свою внутрішню власну логіку, яка позначається потім на суб’єктах, на нас… Чи то, може, потаємне життя бажань суб'єкта формують технології, які потім обслуговуватимуть от ці зміни у суб'єкті. Це є для мене велика загадка. Явно і очевидно є те, що ці технологічні зміни відбуваються, що вони пов'язані зі змінами нас, суб'єктів.

Ми з вами умовно робіралися з писанням, а тепер перейдімо до читання. Юрію, вам як зручніше читати тексти?

Мені зручно читати по-всякому в різних ситуаціях, але я в жодному разі не хотів би цілком позбутися можливості бачити літери.

У вас немає дискомфорту, коли ви читаєте з екрану?

Я розумію, про що ви. Я знаю також от цю інтимну справу з тілесністю книжок, з тактильністю, з чуттєвістю. Але я не випадково сказав, що мрію не про те, щоби книжка залишилася… і безперечно, книжка нікуди не подінеться. Я вважаю, що можливе те, що зазначається тепер: що паперова книжка буде рухатися дедалі більше у бік витвору мистецтва, витвору друкарського мистецтва. Але для мене важливо було сказати, що я би не хотів, щоби читання відбувалося без літер. От щоби наявність літер нікуди не поділася. Бо з літерами не так просто. Мені здається, що літери дуже важливі.

Юрій Прохасько. Фото Галицький Кореспондент

Юрій Прохасько: важливо бачити те, що за читанням і писанням як діяльністю стоять різні бажання

Новини по темі