Мобільний додаток

Павло Гриб про повернення в Україну: я вважаю це звільненням, не обміном

17.09.2019 р., 20:44

21-річний українець Павло Гриб провів два роки в російському ув’язненні. 7 вересня у межах обміну утримуваними особами між Україною і Росією він повернувся в Україну. Про перші дні на батьківщині, про звернення до ЄСПЛ, про звільнення з російського полону, причини ув’язнення та про патріотизм — він розповів в ексклюзивному інтерв’ю Українському радіо.

Що ви робили в перші дні після повернення? Чим зайнялися одразу, в першу чергу?

Поїхав у лікарню, оскільки в мене не було особливо вільного часу. Звичайно, подивився місто. Більше справами не займався.

— Змінилося місто за ці два роки?

Змінився, звичайно, Київ. Змінилося і життя. Що саме змінилося, з української точки зору, я ще не ознайомився, оскільки був у полоні... Хоча до політики я не маю жодного стосунку, в парламенті не був. Політика — це в парламенті. І ув'язнений був теж не за політику. Політикою ми зазвичай називаємо всі речі, які стосуються життя, але політики безпосередньо не стосуються.

— Ви ж мали доступ до російських засобів інформації? Зрозуміло, ви перед тим жили в Україні, знали про ситуацію тут, але там повністю були ізольовані від усіх ЗМІ світу, окрім російських пропагандистських. Наскільки можливо перебувати в такому просторі? Наскільки це викривляє погляд на світ?

Достатньо сильно викривляє погляд. Щодо можливості перебувати — це можливо. Це надзвичайних зусиль від людини не потребує. Будь-яка людина може власними зусиллями всю цю інформацію сприймати, аналізувати правильно. Не маючи доступу до інших джерел, можна все ставити під сумнів, те що там відбувається.

— Це тому що ви знали. Але давайте ми повернемося на два роки назад і відтворимо цю ситуацію, яка призвела до справжньої трагедії. Адже це два роки, які викинуті з життя, два роки ув'язнення в країні, яка сфабрикувала звинувачення, яка викрала вас в іншій країні. Чи усвідомлювали ви, що відбувається в той момент, коли все це відбулося?

Усвідомлював я дещо інше, не об'єктивну дійсність. Щодо цих обставин, то я їх вже неодноразово пояснював. Нового мені поки що немає чого додати, оскільки я досі знаходжуся на лікуванні, і навіть не вдома. Тому, принаймні, через деякий час, коли вже дома буду, можливо, мені вдасться ознайомитися повністю...

— Тобто як трактували ваші слова, очевидно? Тому що ваших розповідей було дуже мало. Але ситуація справді вражала нахабністю спецслужб, які провели цю операцію. І виникало запитання: чому ви? Наскільки ви [помітний] громадський активіст, щоб саме спецслужби полювали за вами і виманювали вас до Білорусі?

Я не активіст. Я тримався в тіні, намагався триматись. Навіть фотографій було зі мною мало. І я не така людина, яка багато фотографується... Я деякий час навчався і займався певною діяльністю. Тому їх не тільки активісти цікавлять... Ось, наприклад, Рома Сущенко він же журналіст, так? Але ж, наприклад, Олексій Сизонович він не журналіст. Це тільки з тих, кого звільнили, і вони вам відомі добре.

— Ви ставили собі це запитання: чому саме ви привернули увагу російських спецслужб?

Для мене це не було загадкою останні півроку, а можливо, й до цього ще вони дізналися про мене, — вони й так знали про мене, я маю на увазі більше зацікавилися мною. Застосували певні оперативні заходи, які вони проводять. Більш детальну інформацію щодо цих заходів, я сподіваюсь, вже пізніше буде надано громадськості. Щоб нікого не ввести в оману. Щоб у людей не було ніяких пліток, ніяких домислів. Тому що теж виникає багато питань, які, можливо, люди трактують кожен по-своєму.

— Тобто ви відчували десь півроку, що щось не так? Що стеження за вами ідуть, що спецслужби цікавлять вами?

Стеження я не мав змоги перевірити. Я більшість часу був, на жаль, один. Який вони проводили оперативний захід — це тільки зараз я можу, не точно, щось там зі свого боку, якісь одні речі, ті що не стосуються безпосередньо юридичної справи… Якщо ви питаєте, щодо мене особисто, моєї діяльності... Щодо моїх свідчень в суді, звернень, які я намагався, знаходячись в полоні, передавати для громадськості певну думку зі свого боку, не знаю наскільки це відомо. Що стосується моєї справи, то нічого нового я не скажу. Це було сфальсифіковано. Тому що юридично притягти мене до відповідальності відповідно до того, що є: повідомлення, навіть їхнє авторство, цього не достатньо. Тому що саме обвинувачення стосується "сприяння терористичній діяльності". Тобто схиляння. Схиляння виникає тоді, коли в людини виникає намір. Тобто чи виник в людини намір такий, чи ні… Тобто сама ця стаття безглузда. За самі наміри уже давати увязнення. А зараз за це дають вже від 8 до 15 років позбавлення волі. За самі тільки наміри. І знову ж таки, треба розуміти, що це політична стаття, тобто "тероризм".

— Вам не відома доля тієї дівчини? Хто вона така? Вона ще якось проявлялася у вашому житті?

Як це може бути відомо? Я зустрівся з цією людиною лише раз. Оскільки те, що передувало цьому, мені ще не відомо, я не хочу вводити в оману. Тому що та інформація, що в мене є, вона не точна.

— Чи радили вам адвокати подавати до Європейського суду з прав людини, може, навіть якесь відшкодування вимагати?

З юридичної точки зору, було б непогано цим зайнятися. Хоча я дуже сумніваюся, що мені щось відшкодують бандити. Тому що треба розуміти, що це бандити і ми маємо з ними справу. Ніякі вони не офіційні структури. Це просто група бандитів, яка захопила владу в сусідній країні і зараз здійснює ворожу агресію. Зокрема індивідуально проти таких громадян України і патріотів України, як я.

— Ваш батько виграв конкурс і став начальником відділу осіб позбавлених свободи в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій. Ви думали, визначались уже щодо того, чи плануєте ви, можливо, так само, як батько, присвятити свій час, свою роботу звільненню полонених або, в принципі, роботі з людьми, права яких порушуються?

Треба розуміти, що одна справа моє бажання, інша справа, що є люди, які будуть цьому протидіяти. У нас теж є певні вимоги, наприклад, наявність освіти, наявність тих чи інших документів, просто документації. Звичайно, це при бажанні, при моїх зусиллях я можу докласти все, що необхідно — було б бажання повністю цих людей. Але, як показує практика, в нас, навіть після Майдану, що, на жаль, зради досить багато. І люди можуть деякий час попрацювати, а потім вже інших людей, або по знайомству, або тим чи іншим чином, призначають. Я, звичайно, зі свого боку зобов'язаний буду робити все необхідне для того, щоб повернути хоча б когось. Бо за мене теж віддали людину. Вони віддали дуже серйозних людей. І я вважаю, що це звільнення, в першу чергу, не обмін. Це саме звільнення. Тобто нас звільнили всіх. В тому числі і моряків... Ми маємо теж до цього долучатися.

— З ким ви познайомилися, про що спілкувалися в літаку, коли поверталися з ув'язнення?

Ми всі ув'язнені, тому що, в першу чергу, ми любимо свою країну. У нас є патріотизм. Це і є любов до своєї країни. І [такі люди] знаходяться в полоні не тільки в Московії, а й в інших куточках світу. І це саме за погляди... Коли ми розмовляли з ними, то, в  першу чергу, це емоції були, коли ми побачились. Побачитись з тими людьми, кому писав, хоч і не отримував листи, от просто побачитись, — це щось надзвичайне було. Такі моменти на все життя запам'ятовуються.

— А хто біля вас поруч сидів в літаку?

В літаку я сів біля Кольченка. Ми помінялись з ним місцями. І з Ромою Сущенко.

— Чи ви домовились якось підтримувати контакти, далі спілкуватися, разом щось робити?

Звичайно. Спочатку ми просто розмовляли. А щодо співпраці, в кожного свої плани є. Але за можливості, звичайно, всі будемо на зв'язку, зустрічатись і чим зможемо, будемо допомагати один одному, сподіваюсь. Нас 11 різних людей, 11 різних доль. І час покаже, як все буде.

— Ви будете відновлюватися в Києво-Могилянці?

Я точно не знаю. Залежить від обставин. І від того, хто там зараз. Все може бути.  

Павло Гриб про повернення в Україну: я вважаю це звільненням, не обміном

Новини по темі