Автором ідеї створення фестивалю Meridian Czernowitz став письменник, радіоведучий, радянський дисидент Ігор Померанцев, який шкільні та студентські роки провів у Чернівцях, а згодом вже переїхав до Києва.
У 1976 році його заарештувало КДБ і звинуватило у володінні й розповсюдженні антирадянської політичної літератури, слуханні ворожих голосів і в підтримці контактів з іноземцями. 1978 року він був змушений поїхати з Радянського Союзу. З тих пір живе в різних країнах Західної Європи.
Ігор Померанцев є автором прози, есеїстики, п'єс. Закоханий в радіо. Його остання книжка, яка вийшла в Україні, називається "Вы меня слышите".
— Ігоре, в першу чергу, хочу запитати вас про це місто, про Чернівці. Адже тут ви провели своє дитинство і юність. Чим для вас зараз є Чернівці? Чи часто приїжджаєте? Чи любите це місто?
Взагалі, любити краще, ніж не любити. І особливо своє рідне місто. В кожної людини є свій сентимент. Але, ви знаєте, це місто з секретом. І любов до Чернівців — це не просто любов до старовини чи до свого дитинства, це любов до слова, до книги. Бо це місто, як колись казав класик австрійської літератури, який мешкав у Чернівцях, Пауль Целан: "Чернівці — місто, де мешкають люди і книги". І я виріс в цьому місті. І ви знаєте, змінилась держава, була імперія, потім Королівство Румунське, потім імперія знов — Радянській Союз, а тепер вже нормальна демократична, молода, крихка держава Україна. Але завжди тут залишалась ця традиція книги і відношення до слова, як до художнього слова.
І ви знаєте, поети часто кажуть, що їм не подобається комерція. А мені подобається комерція. Бо на ринку посеред торгу зароджуються нові значення слів. Це жанр діалогу. Там де торг — там жива мова. А де жива мова — там і поезія. Я згадую, коли був малюком і моя мама водила мене на ринок, я запам'ятав цю розкіш мов. Я пам'ятаю такі дами єврейські. Між собою вони могли розмовляти на ідіші, а з гуцулками вони розмовляли на якійсь такій суміші ідіша, української, німецької. Я думаю, що так починаєш жити віршем, поезією. Вона народжується ось тут — де томати, картопля, виноград, груші. І слова теж ростуть як груші, виноград. Так що для мене це — місто, яке народжує слова.
— Цікаво, ви згадали Пауля Целана, про якого щороку на фестивалі читають, згадують його вірші. А хто ще зі спадщини письменників, поетів, які жили або народилися в Чернівцях, для вас важливі і кого ви ще любите, читаєте, і до книжок кого повертаєтесь?
Ви знаєте, я навчався в російській школі і це були радянські часи. І всіх класиків, наших чернівецьких, подавали як реалістів, подавали як гуманістів. Ну і так далі. І це був абсолютно правильний літературний ландшафт цього міста. Це місто, де працювали великі письменники-модерністи. Наприклад, Ольга Кобилянська. Нам так викладали, що вона була заступником людей землі, "крестьянства". Вона була абсолютно модерністським письменником. Починала писала німецькою. Вона була однією з перших феміністок в Україні. І це зовсім інший ландшафт. Чи згадували, наприклад, Василя Стефаника. І теж його подавали як захисника "крестьянства". Слухайте, це абсолютний сучасний модерний письменник з сучасним розумінням діалогу...
— Понад 10 років тому ви виступили як автор ідеї фестивалю Meridian Czernowitz. Як оцінює те, що з ним відбувається зараз, ці трансформації? Адже фестиваль росте і сама дата 10 років — це вже певний привід озирнутися, подивитися, що зроблено.
Ви знаєте, президент цього фестивалю — це мій племінник. І він був бізнесменом. І в 2008 році він став банкрутом. Ну і ми так в Празі вирішили, що треба користуватися тим, що внести такий інвестмент літературний. Він бізнесмен, а я поет. Він абсолютно індиферентний до поезії і тому фестиваль працює вже 10 років. Якщо б його робили поети, то за три роки тут би нічого вже не залишилось від фестивалю. І слухайте, якщо б… Ну у кожного міста є свій образ все таки. Парма — це шинка. Венеція — вода, скло і кіно. А Чернівці — це книжка. Ми беремо те, що є. Навіщо нам вигадувати? І ми погоджуємося з цим словом. Драматична зміна трапилася в 2014 році, коли була анексія Криму і почалася війна. І війна — важливий і дуже вразливий фон для нас. Кажуть, коли гримлять пушки, то музи мовчать. Ні. Музи не повинні мовчати. Музи можуть плакати, хохотати трагічно, сміятись, знаходити якісь дуже важливі під час війни слова. І всі ці роки всі наші слова звучать на фоні полонених, вбитих, поранених. І це все робить наш фестиваль, хоч наміру такого не було.. Але така трагічність з'явилася в повітрі Чернівців.
— Дуже цікаво дізнатися вашу думку про сьогоднішню українську поезію. Може не тільки поезію, а й прозу. Про все те, що відбувається в українській літературі. Бо впевнена, що ви стежите, читаєте принаймні.
Я читаю книжки, які виходять в Meridian Czernowitz. Але взагалі я все менше і менше читаю, бо років залишається теж все менше і менше. Я читаю насамперед, роблю ресьоч, коли я пишу, бо треба знайти якісь такі історичні факти, біографічні, літературні. Тобто я завжди готуюсь до нової своєї книжки. В мене просто не вистачає часу. Але, слухайте, це абсолютно живий літературний український процес. І я думаю, що про цей період будуть згадувати як про ренесанс української літератури, і вона увійшла в інші контексти. Бачите, найвидатніші українські письменники популярні у Німеччині. Тобто вони теж відчувають якийсь пульс Європи, пульс свого часу. Це сучасна, дуже цікава література, жива… Це абсолютний час українського культурного, музичного і літературного ренесансу.
Ігор Померанцев. Фото Facebook
