9 вересня в Україні святкували 250-ий день народження Івана Котляревського, автора "Енеїди". Його часто називають зачинателем нової української літератури. Наскільки це коректно?
— Це цілком коректно. Котляревський не просто був тим, хто започаткував нову українську літературу. Він був також і тим, хто своєю творчістю завершив давню українську літературу. Наприклад, його "Енеїда" — це твір абсолютно давньої української літератури, у його традиціях, засобах мислення, підтекстах, які вчені тільки нещодавно змогли прочитати. Можна сказати, що "Енеїду" було написано на загибель козацької держави, яка сталася при Катерині ІІ.
Українська народна мова як така існувала з XVI століття. У XVII столітті українська література писалася десь шістьма мовами, так було прийнято. А вже під кінець XVIII століття, коли стався цей колапс, — знищення української держави — люди виступили з протестом. Зокрема це був Василь Капніст, який дорікнув цариці. З'явилася своєрідна література. Навіть у Сковороди є кілька віршів проти цього рішення Катерини ІІ. Тільки їх раніше не могли прочитати.
Поему Котляревського часто розглядають як якусь сміховинну. А насправді це був дуже серйозний твір, в якому Котляревський запротестував проти знесення козацької української держави. Це серйозний твір, який говорить той, що одягнув на себе маску блазня.
Чи немає у цьому проблеми, що коли ми говоримо про Котляревського як зачинателя нової літературної традиції, ми викидаємо величезні культурні пласти, які існували до цього? Чи не залишається при цьому забутою, загубленою література, яка творилася до кінця 18 століття?
— З одного боку так, з іншого — ні.
Та література має дивовижні пам'ятки, і інтерес до неї пробудився ще у 1980-х роках.
Що було до цього? До цього Інститут літератури очолював академік Олександр Біленький. Він спершу не цікавився українською літературою, але його поставили зверху для того, щоби він тримав контроль над нею. Він був людина абсолютно російської культури, і цілком неграмотний у плані розуміння. Барокова література дуже складна — часом з кількома змістами, словесною грою, ще й писалася вона в Україні шістьма мовами: латиною, польською, давньоукраїнською, народною українською та іншими. А він видав хрестоматію цієї давньої літератури тільки церковнослов'янського напрямку. І вона нікому не була цікава. Бо вона справді нецікава — це прикладна література для служб.
Зрозуміло, що поки Білецький сидів на своїй посаді, про підняття пласту давньої української літератури не могло бути й мови, бо він сидів на цьому всьому як жандарм. І навіть викладачі в університетах проповідували нікчемність давньої літератури.
Я був на десять років викинутий з літератури через те, що моя програма була зовсім не про соцреалізм. Я вважав, що це все штучне, привнесене, і справжня література починається там, де є вільний митець, який може і хоче говорити лише те, що він вважає за істинне, а не хтось йому зверху спускає директиви. І за своє життя я не написав жодного соцреалістичного твору. Я вважав, що це літературне плюгавство і ґвалт над літературою.
Не шкодуєте за втраченими можливостями?
— Ні. Адже я вже видав 170 книжок. Я міг би мати визнання, але мене це не цікавило.
Вочевидь, ви і так його маєте.
— Мені було цікаво відкрити і показати нашу велику барокову літературу. Я це поставив собі за завдання ще будуть студентом. Мене викинули з літератури на початку 1970-х років.
Як і Ліну Костенко.
— Ми близькі у цьому плані. Вона теж не пішла шляхом служіння.
Як працювала російська комуністична наука? Вони ставили перед вченими тези про єдність українського та російського народу, які вчені мусили розробляти, хоча ті тези були науково фальшиві і йшли просто від пропаганди. Вони шукали тільки те, що возвеличує російську державу.
Коли мене викинули з літератури, я пішов у відділ стародруків Центральної публічної бібліотеки — там був багатий відділ рукописів — і пропав на п'ять років взагалі! Я побачив, що передав мною явилося чудо — чудо і велич нашої літератури. Це дуже складна література, вишукана, розумна, висока. Я сказав: "Слава Богу, що мене викинуло з тої офіційної літератури". Зате я пізнав те, для чого, можливо, я і пущений у цей світ.
