Лідія Кузьменко, радить: щоб мати легші важелі впливу — пояснювати, чому саме так. Крім того, правила в домі мають бути спільними і для дорослих, і для дітей.
Коли неслухняну дитину позбавляють гаджетів, гуртків, прогулянок як покарання, тут в першу чергу мова йде про обмеження свободи.
"Мені теж інколи доводиться робити такі певні речі, якими обмежується свобода, але це відбувається за виконання кількох умов. По-перше, правило було обумовлене між обома сторонами і дитина чітко розуміє його. З моєї точки зору, для дітей правило "якщо ти не знаєш закону, ти все одно несеш відповідальність за його виконання" — не зовсім діє, бо вони ще вчаться. Вони тільки входять в цей світ і кожне правило потрібно їм донести — його необхідність, і який буде наслідок за те, що ти правило порушуєш", — говорить Лідія Кузьменко.
Якщо ж було так, що у батьків постійно не було часу і вони давали дитині гаджет, щоб вивільнити собі час для домашніх справ, а одного дня вибухають гнівом, і починають цей гаджет відбирати — то єдине, що може виникнути в дитини — це протест і дуже напружені відносини в родині. Якщо ж є встановлене правило і домовлено, що є такі санкції, якщо ти один раз порушиш, то ми забираємо, якщо два рази то ще щось.
"А ще з моєї точки зору, дуже важлива пропорційність. Якщо дитина не миє посуд, це не привід забороняти їй відвідувати гурток. Це — привід ще раз обговорити розподіл домашніх обов'язків і подивитися, який час на що виділяється. Пропорційність настільки важлива, бо саме непропорційне покарання — це те, що, скоріш за все, буде віднесено до примусу, до обмеження свободи, і те, що викличе спротив. Якщо ж було домовлено, що ось правило, і ось такі наслідки його невиконання, то в дитини буде злість, що так трапилося, але не буде протистояння і бажання діяти з помстою", — говорить Лідія Кузьменко.
Юристка зазначає, що у дорослих найчастіше немає культури діалогу, особливо щодо підлітків. Дорослі неоднаково ставляться до підлітків, дітей шкільного віку, до малюків. Підліток одразу винен, одразу повинен слухатися, виконувати, розуміючи, що сила не на його боці. Скоріш за все, він поступиться, але куди виллється агресія та злість, яку він відчув, і те відчуття несправедливості, яке переповнює?
"Впевнена, що більшість це розуміє і пам'ятає, що є права, але їм завжди кореспондують обов'язки. Чим більше в нас прав — можливості вільно висловлюватися, розпоряджатися власним часом, власним простором — тим більше в нас обов'язків, — говорить експертка. — Тому, якщо ми говоримо про, наприклад, бажання отримувати більше свободи, в тому числі грошової, від батьків, нам потрібно проявити і більшу відповідальність за певні речі. Відповідно, можливо, у вас і невстановлено правило, що за собою потрібно мити посуд, але у мами чи тата звільниться час на те, щоб зайнятися чимось ще, якщо посуд помиє дитина в сім'ї та якісно це зробить".
На думку Лідії Кузьменко, було б дуже правильно не лише, коли діти очікуватимуть, що їм дадуть певні права, а коли вони прийдуть і скажуть: "Я готовий до цих прав і я готовий до додаткових обов'язків, щоб мене розширилася можливість моєї свободи".
Якщо в родині вважається за правило застосовувати до дітей насильство, юристка також дає пораду:
"Я б порадила в першу чергу не тримати це цілу вічність в собі, і знайти того дорослого, якому ви довіряєте, це може бути дорослий, який одразу дійсно повірить. Бо часто буває так, що зовні сім'я сприймається дуже благополучною, і все гаразд, ніхто не виносить сміття з хати. Але у вашому оточенні є дорослі, які здатні вас почути. Це вчитель, наприклад, якому довіряєте, з яким у вас вже склалися добрі стосунки. Це може бути психолог в школі, але це якщо ви знаєте цю людину і раніше спілкувалися, не треба йти до абсолютно незнайомої людини. Це може бути керівник гуртка, це може бути інший родич, не в близькому колі — ваша хресна мама, хресний тато. Також виходом може бути звернення до соціальних служб захисту дітей".
Фото: bdzhola.com
