За словами Павла Гудімова, на сьогодні, навіть речі широкого вжитку і масове мистецтво України радянських часів виходять на новий рівень.
"Ми на сьогодні вже така країна з історією, і ми вже починаємо розуміти, що ми так мало забрали з минулого. Ми так мало засвоїли тих уроків часу і зараз саме час проводити таку "культурну археологію" того радянського періоду, і розуміти, що там було цікавого, що там є наше, а що — привнесене, банальне, замовне і так далі. Ніякої ідеалізації того радянського періоду нема і близько", — запевняє митець.
Фото: Павло Гудімов/The Ukrainian Week
На думку Павла Гудімова, є ціле покоління художників, внесок яких слід цінувати і зберігати.
"Я не можу сказати, що якийсь певний час потрібно викреслювати, бо художники народилися не в той період. Вони народилися тоді, коли вони народилися. Ми маємо цінувати їхній внесок. Завжди ми говоримо про те, що було офіційне і неофіційне мистецтво. А ще було мистецтво, яке не вписувалося ні туди, і ні туди. Це є великий пласт дитячого мистецтва, пласт декоративного мистецтва, великий пласт монументального мистецтва, яке слугувало виключно для архітектурно-просторового оздоблення", — характеризує зокрема і Васильківську майоліку, представлену в проекті "Завод", Павло Гудімов.
"Не можна дивитися на декоративне і монументальне мистецтво як виключно на якісь мистецькі прояви — це вже факти історії. Це є дуже важлива складова історичної пам’яті".
Повертаючись до виставки "Завод" про Васильківський майоліковий завод — Павло Гудімов розповідає, як маленький приватний музей заводу дав йому імпульс. Він запропонував музею подати проект на Український культурний фонд. Музей виграв кошти і тепер під кураторством Павла Гудімова тут триває виставка "Добрі звірі", де представлені вироби у вигляді дивовижних, подекуди міфічних або й містичних тварин з майоліки.
Фото: Ексонати проекту "Добрі звірі"/m.kiev.day
"Вони вміли працювати з образами. Я попрацював трохи на заводі з архівами, і виявилося, що продукцію випускали для всього світу: вона відправлялася на Кубу, у Францію, Німеччину, Голландію. Ми маємо ситуацію, коли це був дуже широкий експорт, відповідно, потрібно було робити якусь якість, образи. Мені страшенно сподобалась та колекція в музеї, і ми домовилися, що я буду куратором. Музей робить проект, подає на Український культурний фонд, вони виграли цей грант, і наша співпраця відбулася", — розповідає Гудімов.
Читайте також: Васильківська майоліка є продовженням трипільської культури — художник Сергій Денисенко
Мистецтво і митців ХХ століття Павло Гудімов воліє не прив’язувати настільки міцно до радянської ідеології, натомість пропонує відкрити їхню творчість новим поколінням художників, яким не знайома ця епоха.
"Слово, яке дуже коректно відображає той процес, який відбувається — ревізія. Ре і Візія, тобто — по-новому подивитися на якийсь феномен. Це постійний процес. Він не може відбуватися там зараз, а потім його провели і забули. Тому що знову є нові покоління, нові погляди, і, як не дивно, нас повернули до того, щоби зробити цю ревізію, якраз молоді куратори, художники і так далі".
Павло Гудімов трактує декомунізаційні процеси в Україні як імітацію процесу декомунізації.
"Тому що валяти пам’ятники, а не звозити їх в спеціальні музеї, де показувати ідеологічний продукт — це є популізмом. Популізм дуже такий невдячний, тому що це віє все на вандалізм, віє все на схематоз, який пов’язаний з кольоровим металом, який був достатньо таким важливим, спеціальним каменем, з достатньо високою ціною тих художників. Вони співпрацювали, але це були талановиті люди", — пояснює він.
Фото: Lenta.UA
