Мобільний додаток

Правозахисниця Олександра Романцова: усіх цікавить як звільнити політв'язнів, а нас – як їм дожити до моменту звільнення

8.08.2019 р., 09:15

Як правозахисники борються за визволення українських політв'язнів, з якими труднощами звільнені полонені стикаються після повернення в Україну та чим загрожують українцям поїздки на окуповані території розповіли Українському радіо в програмі "Активізація з Людмилою Тягнирядно" виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова та брат політв’язня Євгена Панова, голова громадської організації "Об’єднання родичів політв’язнів Кремля" Ігор Котельянець.

В окупованому Криму звільнили політв’язня Олександра Стешенка, засудженого у 2018 році до двох років позбавлення волі у колонії-поселенні.

– Чи вважають правозахисники звільнення Олександра перемогою?

Олександра Романцова: Немає тут перемоги, оскільки людину просто відпустили. Це людина, проти якої сфабрикували справу для розладу між Меджлісом та іншими кримськими татарами, які не такі близькі до Меджлісу і розглядали якусь співпрацю з частиною окупаційної влади заради своєї безпеки. І власне Олександр ніякого відношення до цього процесу не мав. Він обвинувачувався в адміністративному правопорушенні, адвокати вже чекали в суді, щоб його забрати і вивезти з Криму, і в цей момент під’їжджає машина, без номерів, забирає його і виявляється, що в нього екстремістська справа. Росії просто потрібен був ще один ворогом в Криму, він якого вона героїчно всіх захищала б. Слава Богу, людина в Україні, але це не результат якихось активних дій, він не визнаний політв’язнем з боку української держави. 

– А як тоді боротися за інших 98 в’язнів? І якщо Сашко не був визнаний політв’язнем, хто ж вони тоді такі і де в законодавстві це передбачено?

Олександра Романцова: Ви питаєте, як їх звільнити, а ми – як їм дожити до моменту звільнення? Звільнення буде питанням політичним, але наша справа – підтримати людину, щоб в цей момент вона могла встати і піти. Тим паче, ці люди, в'язні, зазвичай сімейні, як у випадку Сашка. Є питання, які Україна може вирішувати сама – це підтримка родичів. Щоб їх підтримати, Україна має мати певну систему, якою вона це визначає. Підтримка не обов’язково має бути матеріальною, може бути й медичною, психологічною і т.д. 

Ігор Котельянець: Зараз немає закону, який би передбачав, хто такі політв’язні, є лише правозахисні організації, які це визначають. Сашко проходив по нашим спискам, як людина, яка переслідується за політичними мотивами. Чому його родина не отримала допомогу – це питання до Міністерства окупованих територій. Цього року вже подавалися документи на допомогу, яка може отримуватися раз на рік. Ми зібрали документи, подали ще навесні, строк розгляду – місяць. За моїми даними рішення було позитивним, але жодної відповіді з міністерства не надійшло, вони кажуть, що гроші будуть виділені, зараз ще все на погодженні.

Плюс є ще один момент – постанова Кабміну, за якою звільнені політв'язні мають право на реабілітацію. Йдеться про ситуації, коли особа може написати заяву, що вона є звільненим політв’язнем і їй потрібна допомога: медична, коли сходив у лікарню і написали, що хворе і потребує лікування; психологічна; допомога  по житлу, коли теоретично можна отримати кімнату в гуртожитку.

Зараз, коли Сашко повернувся, він не має змоги отримати цю допомогу, бо Харківська державна адміністрація відмовляється створювати комісію. Тобто Кабмін каже, що політв’язні мають право на реабілітацію, для цього вони мають звернутися до комісії в своєму місті, а комісії нема.

– Як бути в цій ситуації?

Олександра Романцова: Перш за все, ініціювати створення цих комісій. ОДА – це найближче, на що може впливати громадянське суспільство. В нас дуже багато, більше 4 тисяч, людей, які побувати в підвалах Донбасу і всім цим людям потрібна допомога, реабілітація. Наші моряки повернуться, люди з Донбасу будуть приїздити і питання до нас, чи ми зможемо їх захистити. Адже треба розуміти, що будь-яка людина з України може стати жертвою політичного переслідування і ми, як суспільство, маємо подумати, як наші органи влади мають спрацювати і створити ці комісії.

– Чому люди далі їздять до Криму?

Олександра Романцова: Я нагадаю історію Едема Бікірова, людини з першою групою інвалідності. Його, людину, яка не може підняти в руки навіть пляшку води, справа ФСБ в Росії описує як того, хто переніс 14 кг вибухівки через адмінкордон. Там межі фантазії немає. І це не через те, що люди роблять щось особливо, а просто тому, що вони там опинилися.

Україна забезпечує для своїх громадян свободу переміщення по своїй території, при цьому вона не може заборонити людям користуватися своїм майном, яке є у Криму чи Донбасу, їздити до родичів. Тому варто до людей, які їдуть з певних причин, ставитися з розумінням. А от люди, які вбачають у цьому якусь економічну вигоду або не бачать небезпек, мовляв, ми все життя відпочивали в Криму – це нестача критичного мислення, а не відповідальність держави. Держава попередила, що я не зможу вам надати там захист, якщо вас заарештують. І більшість кейсів, які ми бачимо, це нові заручники, за допомогою яких Росія шантажує Україну. І це відповідальність громадян не давати Росії можливостей такого шантажу.

– Які мають бути інформацій кампанії, аби зменшити випадки добровільної поїздки на окуповані території?

Олександра Романцова: Просто пам’ятайте, що там Україна нічого зробити не може. Тут ви можете звернутися в поліцію, до преси, громадських організацій. В Криму і на Донбасі цього всього немає. Людина там не розглядається як цінність, лише як засіб досягнення війни. Якщо ви потрапите в таку ситуацію, ви застрягнете надовго.

Слухати повну версію.

ФОТО: Українське радіо

Правозахисниця Олександра Романцова: усіх цікавить як звільнити політв'язнів, а нас – як їм дожити до моменту звільнення

Новини по темі