Про інформаційну війну, російських і українських класиків та Другу світову війну говорили в ефірі Радіо Культура у виїзній студії в Дніпрі на Міжнародному книжковому фестивалі Book Space з письменником Юрієм Андруховичем.
Ведуча:
Ірина Славінська
— В інформаційній війні використовують короткі повідомлення (твітти у 140 знаків — ред.). А довгі повідомлення - книжки, літературу у війні можна використовувати?
На жаль, так. Насправді, нам тут потрібно домовитися стосовно того значення, яке ми вкладаємо у слово “використовувати”. Чи це користуватися? Тут, бачите, корінь “користь”. Насправді це слово начебто таке позитивне. Але коли ми кажемо, чи можна щось використати для війни, то це всуціль щось таке негативне. Тому я думаю, що на рівні таких абстракцій - так, ми можемо ці акценти розставити. На рівні конкретики - це надзвичайно складно, бо нам треба сказати хто воює, хто на кого напав, хто захищається. Іншими словами, ця війна справедлива чи ні. І тоді, відповідно, позиція митця в цій ситуації. Чи він піднімає бойовий дух агресора своїми текстами, чи він намагається рятувати свою країну, своє суспільство і своє життя власне за допомогою своїх текстів.
— А література як елемент пропаганди - та, яка піднімає бойовий дух наших захисників - чи може це мати знак плюс?
Я думаю так. Я думаю, мірилом насправді є художня якість так чи інакше. Ну не може бути високої художньої якості в поєднанні з людиноненависницьким змістом. Тобто цей зміст, так чи інакше, повинен в собі нести якісь абсолютно гуманні цінності.
— А якщо говорити про російську класику? От мені особисто, коли почалася війна, стало важко читати колись симпатичного мені Достоєвського. Цю літературу колись мені подобалось читати. Але після 2014-го року я більше не можу це читати, тому що в ній я бачу щось таке, що нагадує мені про нинішню україно-російську війну.
Це найбільш така показова постать в російській класиці, саме Достоєвській являє собою… По-перше, це письменник універсальний, якого шанує увесь світ. Скажімо, західні інтерпретатори досі розглядають як важливий живий текст і сьогодні до нього звертаються на театральних сценах. І, відповідно, дуже складно взяти так відвернутися і закреслити. Але, безумовно, пам'ятаючи про оцю його крайню імперську агресивність його, назьвімо це своїм словом, антисемітизм - ми дивимося, перепрочитуємо ці романи зовсім іншими очима. Із самого початку стає зрозуміло, що це така велика-велика, потужна ідеологічна машина, яка до сьогодні в такому робочому стані. І сьогоднішня Росія з оцією машиною також працює. Вона, з одного боку, наснажена якимись агресивними ідеями, які там є про певну вищість Росії, вищість православ'я, і про їхню якусь всесвітню місію. А з іншого боку, вона ним користується на фронті дипломатичному, на фронті культурної дипломатії. Але Доствоєвській сьогодні грає в цій, скажімо, збірній національній Росії, на ключових позиціях. І багато речей нам українцям в цій ситуації даються з такими труднощами, тому що там, з протилежного боку, діє Достоєвський.
— Якщо говорити про українську класику, як вона взаємодіє з ідеологією?
Українська класика не може жодним чином з нею взаємодіяти, бо вона була бездержавна. Вона народжувалася в умовах спротиву певного такого інтелекутально, спротив на письмі. Нечуй-Левицький - це найкращий приклад. Це сумлінний державний службовець Російської імперії, людина-виконавець, який ледве дочекався цього виходу на пенсію, щоб засісти за писання. Поки міг, він це робив у вільний від служби час і ночами і так далі. А потім він узявся. Він просто жив до пенсії, а ось уже під час… Він тому й жив довго, він себе запрограмував на написання українською мовою романів, яким повністю може присвятитися вже на пенсії.
— Українська класика — це література опору за замовчуванням?
Так, я думаю, що навіть ті з наших класиків, які начебто на позір ніякого опору не чинили, але вони самим фактом своєї праці українською мовою вони, власне, вдавалися до цього опору.
— Сьогодні 22 червня — день, який колись відзначали днем початку Великой отечественно войны і сьогодні на екранах деяких телеканалів можна було бачити свічку, якою маркують дні пам'яті. Хоча цей день не є у переліку днів пам'яті України нинішньої. Коли ви для себе зрозуміли, що Великая отечественная — це насправді Друга світова?
Це частина Другої світової. Причому, це термін суто радянській. Ну, наприкінці 80-х, коли відбувався загалом такий перегляд цих офіційних якихось історичних меседжів і стереотипів. Десь тоді і під впливом того, що я читав, про що дізнавався, це дуже захиталося. Тому що, скажімо, з якихось родинних оповідей я знав звичайно, що цій даті 22 червня 1941-го передувало, наприклад, 17 вересня 1939. І Червона армія маршувала на терени Західної України, де власне мої попередники з родини, де вони мешкали і громадянами були іншої держави. Тобто, що це не зовсім так, як я знав зі шкільної програми історії, я десь цілком усвідомив власне наприкінці 80-х. У цей зламний такий період. Ну це дата, якщо бути дуже коректним історично, то 22 червня - це, назвімо так, дата, коли гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз.
Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID "Медійна програма в Україні", який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю організації та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
Юрій Андрухович. Фото Facebook
