Про свій творчій шлях та про важливість поїздок з концертами на Схід в ефірі Радіо Культура в програмі "Ніхто, крім нас!" розповів Народний артист України Іво Бобул.
Ведуча:
Анжела Ярмолюк
— Іво Бобул — це співак, який зробив себе сам? Чи, все-таки були люди, які підтримували вас? Чи, можливо, і підтримують сьогодні по життю?
— Зробити себе самого дуже тяжко, тому що в будь-який час біля тебе має бути композитор і поет. І інші люди, які можуть підказати тобі куди йти. Для мене це був Андрій Димиденко, Вадим Крищенко, Олександр Морозов та багато інших хлопців — поети, композитори, які були зі мною. Радили мені куди йти, що робити. Тому що одному, знаєш, як їжачкові в тумані.
— А от на самому початку хтось допомагав?
— Казали, що голос є. Але от так, щоби як зараз — гроші вкладають, нє. Абсолютно ні. Були люди, які там казали: тобі треба їхати до Києва, тобі треба їхати до Москви, тобі треба з Чернівців виїхати. Тому що там було багато артистів і на їхньому тлі ти можеш втратити себе. Тому я просто вдячний тим людям, які були поруч зі мною, допомагали й допомагають до сьогоднішнього дня.
— Для вас тоді був хтось таким ідеалом, взірцем з вокалу, з артистичності?
— Ну це були не російські артисти, співаки. Абсолютно ні, бо я, скільки себе пам'ятаю, я завжди слухав зовсім іншу музику. З'явилися Том Джонс, Хампердінк. Потім з'явилися Кшиштоф Кравчик, Здравко Чолич із Югославії. На наших хлопців я дивився. Різні школи з вокалу були.
— Я вас запросила не тільки як прекрасного співака. Я знаю, хоч ви й не так часто про це розповідаєте, ви їздите до наших хлопців на Схід України. Ви їх підтримуєте своєю творчістю. Як так склалось?
— Коли мені перший раз Оксана Білозір, наш депутат Верховної ради, мій друг, сказала: "Іво, треба їхати до хлопців, тому що ти хочеш, щоб ти був там. Бо нема нікого". Ми сіли в потяг і поїхали. І так декілька разів. Роман Недзельський заходив, каже, треба їхати. Я їздив. Нещодавно знову їздив. Це не питання для того, щоб не їздити. Я просто кажу, що там треба бути кожному артисту. А я був там, дес 50 метрів від цієї смуги. І співав хлопцям так, як от ми з тобою сидимо. Знаєш, як збиралися на вечорниці, так їм співав. Було там шестеро хлопців у повній амуніції і я в повній. А що робити? Їм теж треба. Вони теж повинні знати, що держава живе і про них дбає. Хай буде в такому ключі. Але я бачу їхні очі. І хай там хто мені щось казав, це порядні хлопці, які дійсно дбають про свою державу, про своїх батьків, ту землю, які на якій вони народилися. Хай там хто мені щось казав. Я бачу своїми очима все. Тому, як стане питання знову поїхати, я поїду. Тому що це мій обов'язок як громадянина своєї держави.
— Ви усвідомлюєте, що для публічної людини це досить небезпечно?
— Звісно. Ну а хто до них поїде? А всі інші працюють, не хочуть, кричать, що вони патріоти. Але коли їхати, то кишка тонка, вибачте за такий каламбур. Але туди треба їхати кожному. Що стосується хлопців-артистів, то однозначно. Дівчата, то така справа. Хоча знаєте, і то вони іноді мають більше мужності, ніж чоловіки-артисти, чесно кажучи.
Повністю інтерв'ю можна послухати тут
Іво Бобул. Фото Facebook
