Мобільний додаток

Саід Ісмагілов: Україна – одна з трьох територій, де понад тисячоліття співіснують християнство, іслам та іудаїзм

11.05.2019 р., 12:15

Що таке священний місяць Рамадан, як мусульмани дотримуються посту та які найбільші свята за мусульманською традицією, в ефірі програми "Імператив" на Радіо Культура розповів Шейх Саід Ісмагілов, муфтій духовного управління мусульман України "Умма".

Ведучий:

Василь Шандро

Можливо, видається, що іслам в Україні завжди був розповсюджений тільки на півдні, у Криму, але насправді це не зовсім так: майже уся мапа України так чи інакше має точки, де компактно мешкали мусульмани. Як життя в Україні вплинуло на мусульманську культуру і чи можна говорити про таке поняття, як "український іслам"?

– З канонічної точки зору, не буває європейського, американського або африканського ісламу, тому що іслам – це релігія. У нього є певні приписи, певні норми, священне писання, обряди.

Але коли ми переходимо до побуту і до реального життя мусульманської спільноти, ми дійсно маємо такі особливості. Культура і побут мусульман Африки буде дуже відрізнятися від культури і побуту мусульман Індії або Пакистану. Це будуть різні традиції, різні погляди, навіть у рамках мусульманських канонів, і саме це робить мусульманський світ дуже різнобарвним. Як, до речі, і християнський.

Чи можна говорити про феномен українського ісламу або ісламу в Україні? Я вважаю, що так, можна.

Україна належить до низки тих країн, де зустрілися між собою великі релігії, і кожна з них має своє коріння, тобто вони вкорінені в історію та культуру цієї країни. Не так багато країн у світі, де протягом тисячоліть співіснують представники християнства, ісламу та іудаїзму. Я, щоб об’єктивно, нарахував лише три локації, де зустрічалися християнська, ісламська та іудейська цивілізації. Це, по-перше, Близький Схід, тобто територія Палестини. Друга локація – це Україна. І третя локація – це Балкани. Саме тут постійно сотні років між собою співіснували представники і християнства, і ісламу, і іудаїзму. Вони мешкали настільки близько один від одного, що їм доводилося знаходити між собою спільну мову. Їм доводилося між собою домовлятися і вибудовувати певні відносини, і частіше за все, ці відносини були толерантними, з повагою до релігійних і духовних поглядів іншого.

Я думаю, що найбільш вдало ця зустріч відбулася саме в Україні. Ми ніколи не мали й не маємо проблем на релігійному ґрунті саме через релігійні погляди. У нас взагалі унікальна ситуація: в Україні християнство неоднорідне, є католицьке християнство, є православне, є протестантське, є навіть феномен греко-католицької, уніатської церкви. У нас великі громади юдеїв. І більше тисячі років налічує історія ісламу на теренах України. І весь цей час, більше тисячі років, ми разом намагалися зрозуміти один одного.

Читайте також: Розпочався місяць Рамадан: що це означає для мусульман – пояснює муфтій Саід Ісмагілов

Коли радянська історія каже, що постійно були воєнні конфлікти – це не є правдою. Були спільні походи проти третьої сторони, і були тривалі часи миру, взаємної торгівлі, взаємопроникнення культур і цивілізацій. Протягом тривалого часу, коли ми пристосовувалися один до одного, мусульмани до християн і навпаки, якось так історично сталося, що люди, нічого не декларуючи, не збираючи конференцій, знайшли спільну мову, знайшли ті точки дотику, де вони можуть спільно співіснувати. При цьому кожен зберігає свою релігію і свою ідентичність, але з повагою ставиться до релігійного вибору іншої людини і не бачить у цьому якоїсь проблеми, не ініціює через це конфлікт.

Починаючи з XIV століття українські князі, польсько-литовські князі почали запрошувати мусульман на військову службу. І мусульмани переїжджали до князів. Не просто воїни – з родинами, з дітьми, з худобою, і ці переїзди були масовими. Через ці переїзди створилися великі спільноти мусульман, що мали свої мечеті, свої релігійні права і існували у співпраці.

Якщо ми, наприклад, скажемо про феномен мусульман Західної України, то вони писали свої твори, свої листи арабськими літерами, проте українською мовою. Тому що через певний час вони втратили свою кримськотатарську мову, перейшли на українську мову. Проте вони не втратили мову Корану, вони вміли читати Коран арабською мовою, і використовували у якості літер саме арабські літери. Тобто таке глибоке взаємопроникнення культур ми спостерігаємо саме на теренах України.

На території сучасної України у ХХ сторіччі відбулося багато змін, зокрема, у зв’язку з окупацією більшовицькою Росією, з періодом Радянського Союзу. Релігійні свята підмінялися радянськими. Культурологи відзначали, що, наприклад, християнська хода перетворилася на радянські паради: замість хоругов та ікон носили портрети. Чи зазнала у цьому контексті певних змін ісламська традиція?

– Іслам – достатньо консервативна релігія. Якщо ми будемо говорити про канонічний порядок святкування, то звісно, майже не має інокультурних впливів.

Однак звісно що у світських країнах секулярність (відвернення від релігії – ред.)  так чи інакше чіпляє мусульман. Деякі мусульмани так чи інакше починають приєднуватися до якихось світських свят, наприклад, до святкування Нового року: ставлять ялинки і все інше. Звісно, що іслам це не схвалює, тому що це є щось запозичене, це не є частиною мусульманської культури та ідентичності.

Але щоб відбувався якийсь потужний вплив на релігійну традицію… Знаєте, у ісламу є дуже потужний імунітет: ми частіше за все не сприймаємо якісь нововведення, які є не від ісламу.

Досить велика кількість українців визначає себе як православних, але, якщо відверто, усіх релігійних приписів, постів мало хто дотримується. Існує своєрідна "лайт-версія" православ’я: людина вважає себе православною, але рідко ходить до церкви, можливо, й взагалі не ходить на сповідь… Чи існує у світі подібне ставлення до ісламу, коли людина – мусульманин, але не дотримується усіх приписів ісламу?

– Звісно, що це трапляється. Більшою мірою, це зустрічається у країнах пострадянського простору, а у колишньому Радянському Союзі було багато республік, де більшість населення були мусульманами. Дійсно, ця боротьба з релігією, знищення релігійної ідентичності потужно позначилася на віруючих, у тому числі і в Україні. Люди вважають себе номінально приналежними до ісламу, але фактично у своєму житті практикують дуже мало, або й взагалі нічого не практикують, хоча вважають себе мусульманами.

Така проблема є, наприклад, у Туреччині. Туреччина – дуже потужна велика мусульманська країна, проте реформи Ататюрка, коли він боровся з ісламом і насаджував світськість, призвели до того, що з’явилася велика кількість таких мусульман, що вважають себе мусульманами, але такими, світськими.

Основні лідери українських релігійних організацій і церков нещодавно зустрічалися з новообраним українським президентом, у тому числі і Ви. Наскільки залежить життя мусульманської спільноти в Україні від політичних рухів і політичного спрямування влади?

– Державні органи мають певні інструменти впливу на релігійні організації і цим користуються.

Знаєте, у нас задекларовано за Конституцією відокремлення церкви від держави. А от держава від церкви не відокремлена. І вона дійсно має можливості впливати на релігійні спільноти. Є певна державна політика стосовно релігійних організацій, через певні закони вона реалізується. І парламент, і президент можуть впливати на певні процеси, що відбуваються всередині релігійних спільнот. Тому я думаю, що за кожного президента змінювалися державно-церковні відносини.

Я вже більше 20 років є релігійним діячем і спостерігаю ці процеси ще з часів президентства Леоніда Кучми і по сьогоднішній час. За кожного президента у державно-церковних відносинах щось змінювалося. Ще жодного разу не було, щоб державна влада була повністю відокремлена і не втручалася в релігійні питання.

Для справедливості варто зауважити, що відбуваються й протилежні процеси, коли релігійні спільноти теж мають свою зацікавленість у державних органах. Були такі випадки, коли релігійні діячі ставали і депутатами різних рівнів, і лобіювали через політиків свої інтереси. Ні для кого не секрет, що у певних церков є свої представники і в парламенті, і в інших державних органах, які лобіюють саме інтереси цієї релігійної спільноти.

З одного боку, Україна задекларована як світська держава, а з іншого – цієї світськості ще ніколи не було. Не було такого, щоб державна влада стояла осторонь релігійних процесів.

А взагалі, це важливо, що новообраний президент зустрівся з представниками релігійних організацій?

– Мені було дуже цікаво, що новообраний президент, Володимир Зеленський, почав свої зустрічі, ще до інаугурації, з релігійними діячами. Спочатку він зустрівся з представниками православ’я, потім – з представниками ісламу, потім – з представниками іудаїзму, зустрічався з головою греко-католицької церкви. Тобто ще до інаугурації він уже зустрівся з найбільш помітними релігійними діячами.

Володимир Зеленський більше слухав, ніж казав, не давав нам жодних порад. Він бажав почути, що ми бажаємо йому сказати.

На фото: Предстоятель православної церкви України митрополит Епіфаній та муфтій Духовного управління мусульман України "Умма" Саід Ісмагілов. Фото Фейсбук

Саід Ісмагілов: Україна – одна з трьох територій, де понад тисячоліття співіснують християнство, іслам та іудаїзм

Новини по темі