Мобільний додаток

Як зберегти психологічну рівновагу в умовах виборчої кампанії — поради психолога

16.04.2019 р., 18:54

Передвиборчі баталії в соцмережах та в суспільстві в цілому дійшли до піку активності та агресії. Як з ними справитися та чого очікувати в майбутньому в ефірі Українського радіо розповів дипломований психолог Андрій Кузьменко.

 

Ведучі:

Христина Стець

Богдан Буткевич

Зараз така агресивна інформаційна істерія відбувається, і люди вже заведені настільки, що вже з пальця висмоктується цей привід, бо на це є запит. Ви як психолог, як би ці процеси назвали, яку б дали їм характеристику?

— Тут я бачу дві проблеми. Перша полягає в тому, що, на жаль, більшість українців, як показують соцмережі і все те, що відбувається в Україні, не має власного життя. Його не існує, є лише громадське і політичне життя, і люди настільки дистанційовані від самих себе, що бігають, рвуть "тельняжки" за певних кандидатів, або проти всіх, або просто для того, щоб на хвилі бути. Все це говорить про те, що свого власного життя і себе в цьому житті вони не бачать.

Чим це явище відрізняється від активної громадянської позиції?

— Друга проблема — нерозуміння межі. Наші люди не знають, де закінчуються вони і де починається інша людина. Коли ми говоримо про активну соціальну чи громадянську позицію, то можна відстоювати свої інтереси, а можна нав’язувати. Це різні речі. От коли ви відстоюєте, скажімо, демонструєте — то це ваша активна позиція, коли ви починаєте з піною біля рота розповідати людям, що вони ідіоти, ділити їх на різні види — це вже не відстоювання своєї позиції, це нав’язування своєї позиції. Це неповноцінно. На жаль, це люди, які не розуміють, де вони закінчуються. Зупиніться, це вже не ви. В моїй голові сиджу я, вас туди не запрошували. А у нас всі намагаються залізти в чужі голови.

Як зберегти психологічну рівновагу в умовах виборчої кампанії?

Найпростіша порада: взяти пульт і вимкнути телевізор, вимкнути цей потік інформації. На жаль, наші люди мають відчуття, що вони повинні знати все. Знати все — неможливо, просто потрібно навчитися, але люди самі не можуть контролювати ситуацію. У нас люди не можуть видалити іншу людину з друзів у соціальній мережі, тому що вони бояться її образити.

Поки що ми не живемо в орвелівській реальності, де екрани телевізорів ми не можемо вимикати. Ми можемо вимкнути телевізор, відредагувати свою френд-зону в соцмережах, ми можемо зупиняти людей, які намагаються напхати нам в голову політичної інформації. Проблема лише в тому, що ми не можемо відмовити. Ми відмовляємо один одному в почуттях, але ми не можемо відмовити в потоках бруду, який ллється в наші вуха, очі та мізки.

Якщо немає можливості відключитися від інформпотоку, що робити, щоб адекватно усе сприймати і не реагувати, коли дуже багато людей навколо намагається не просто залізти тобі в голову, а вважає це своїм обов’язком?

— Потрібно ранжувати: якщо ви не можете відключитися від цього всього, то у нас є чудова можливість прослідкувати — де хто "хайпує" на цих новинах, а хто їх просто подає. Тобто інформація має бути максимально нейтральною. Отримуйте її з таких джерел, які максимально нейтрально її поставляють. Не потрібно оточувати себе величезною кількістю джерел, нам здається, що чим більше інформаційних джерел буде довкола нас, тим краще ми будемо розуміти ситуацію. Нічого подібного. Потрібно просто брати і регулювати ті інформаційні потоки, які ми відслідковуємо.

Якими будуть для нас і нашої психіки наслідки після того, як усе закінчиться 22 квітня після виборів?

— Одразу після виборів нічого не закінчиться, тому що люди продовжать по інерції йти за цим потоком. Псевдоінформаційні потоки — це як емоційний наркотик. І це ще довго буде тривати, приблизно місяць все буде "варитися" в мережі: наслідки виборів, можливі події, які могли відбутися чи не відбутися і так далі. А потім почнеться те, що розпочинається щоразу в Україні після виборів. Це оте дитяче безпосереднє розчарування в "божественному" кандидаті, на якого покладали надії. Особливо ті люди, які на хайпі, на емоціях, вони прагнуть швидких змін. Звичайно до них швидко і прийде розчарування, яке приведе до загострення депресивних станів, апатії суспільства. Воно стане максимально інертним, тобто ми будемо ходити, а навколо такі "амеби-протеї", які просто видихнулись вже.

А на особисте життя всі ці речі впливають? Якщо ми допустимо, які в цей потік вмикаються пізніше, після місяць цього мусолення, прийде момент апатії, і для багатьох буде важко відділити: де є твоє розчарування загалом життєве, а де є твоє розчарування якимись політичними процесами.

— Звичайно, по-перше, прийде розчарування, тому що ці люди замінюють своє життя політичним, тому вони перекладають своє розчарування і на особисте життя. У багатьох з’явиться жахливий комплекс вини, тому що, як-то кажуть, "вибори минуть, а ми всі залишимося". І тут проблема: як дивитися в очі тому, кому ти ще вчора видряпував очі. І тепер потрібно якось з цією людиною жити. Звідси й депресія, й комплекс вини. На жаль, ми не вміємо ні визнавати своїх помилок, ні знаходити примирення, ми, як правило, доводимо ситуацію до абсурду. Тобто, якщо, скажімо в сім’ї в когось сформувався комплекс вини, він доведе цю справу до розлучення.

Чи може це бути запорукою нашого внутрішного розвитку як суспільства? Через біль, через страждання, через якийсь пройдений досвід, який ми усвідомили, пропрацювали і пішли далі? Чи відбувається якийсь еволюційний ріст і розвиток?

— Ні, в абсолютної нерепрезентативної меншості це може з’явитися, тобто вони зрозуміють, а більшість, на жаль, знову пірне у свої невротичні стани, "дитячість" своєї життєвої позиції, і все повернеться на круги своя.

Як сприймати тих, хто має протилежну думку?

— Перш за все, знову скажу, —  це межі. Це — не ви, це інша людина, і вона вам не належить. Не доводьте нікому самі нічого, тобто у мене є думка, правильна чи ні — життя покаже. Тобто не потрібно її нікому бігати нав’язувати, доводити, вступати в якісь перепалки. Відповідно, тоді й позиву вимагати такого ж від інших у вас не буде. Ви будете спокійно сприймати людей з інакшими поглядами.  А для себе треба постановити, що ми не маємо права питати інших людей, за якого кандидата вони голосують. І коли у вас виникає таке питання, потрібно себе зупинити: а чи хочете ви це знати?

Слухайте інтерв’ю повністю за посиланням.

Фото - pixabay.com

Як зберегти психологічну рівновагу в умовах виборчої кампанії — поради психолога

Новини по темі