Наприкінці минулого тижня Національна рада з питань телебачення і радіомовлення одноголосно ухвалила рішення надати Радіо Промінь та Радіо Культура частоти у Києві. Сергій Костинський, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення розповів в ефірі "РанокПРО" про повноваження Нацради та пояснив, чому в деяких каналів так складно забрати ліцензію.
Ведучі:
Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський
Ярина Скуратівська: – Нацраду останнім часом часто закидають звинуваченнями, нібито вона насправді не регулює ринок теле і радіо, і що у нас мовлять канали, особливо телеканали, які взагалі не мали би мовити в українському ефірі. Яким чином їм видаються ліцензії?
– Для мене, як для людини, яка є українським патріотом, українським націоналістом, це дуже складна і болюча тема.
ЯС: – Складна юридично чи політично?
– Юридично. Українське законодавство дуже ліберальне. Будь-яка організація, будь-яка людина може подати документи і отримати ліцензію на мовлення.
Є ліцензії, які видаються на конкурсних засадах, і є ліцензії, які видаються поза конкурсом. Наприклад, 112 телеканал, телеканал NewsOne, телеканал МАКСІ-ТВ (також відомий як "НАШ" – ред.) – це телеканали, які мовлять на супутнику, і завдяки своїй супутниковій ліцензії потрапляють в кабельні мережі. Якщо приходить будь-яка організація, будь-яка команда, подає документи, і з документами все в порядку, у Національної ради немає права не видати цю ліцензію. А потім уже Нацрада досліджує ефір, чи дотримується канал законодавства, чи ні.
Нещодавно, в лютому, оштрафували NewsOne на 100 тис. гривень за розпалювання ворожнечі. І знову ж таки, ми не можемо оштрафувати на мільйон чи на 20 мільйонів, тому що це законом не перебачено. Законом передбачена чітка цифра: за такі-то порушення 25% від суми ліцензійного збору.
Кілька тижнів тому ми звернулися до суду щодо анулювання ліцензії телеканалу МАКСІ-ТВ, який мовить під логотипом "НАШ". Він з’явився восени, його приписують до власності пана Мураєва, який є кінцевим бенефіціаром. Ми побачили системні порушення, зокрема, самовільну зміну програмної концепції. Ми пройшли через дуже складні процедури для того, щоб ухвалити рішення і звернутися до суду для анулювання ліцензії.
ЯС: – Раніше такого не було?
– За три роки роботи Національної ради це вже другий такий випадок. До цього був телеканал Планета. Ми побачили там антисемітизм, розпалювання ворожнечі і багато інших речей. Нам знадобився рік, щоб звернутися до суду.
Національна рада за законом нікого не може закрити. Це неможливо.
ЯС: – Але ж ви продовжили ліцензію телеканалу Інтер.
– Знову ж, для цього є усі підстави.
Уся діяльність Національної ради відбувається у межах закону. Якщо Нацрада ухвалює якесь незаконне рішення, організація йде в суд, оскаржує його, і Національна рада вимушена виконувати рішення суду.
Для того, щоб не продовжити термін дії ліцензії, потрібні не менше двох санкцій. На той момент у Інтера не було такої кількості санкцій.
ЯС: – Тобто Інтер до того нормально працював?
– Ні, справа в тому, що телеканали і радіостанції, щодо яких ми застосовуємо санкції, оскаржують їх у суді. Зі 112 телеканалом ми судимося вже роки 3. Телеканал Інтер вже рік судиться з нами через передачу до 9 травня. І рішення суду досі немає.
Усі наші дії чітко пов’язані з законом і судовою системою. У Національної ради немає можливості забрати ліцензію чи навіть тимчасово припинити її дію, як це буває, наприклад, в європейських країнах. Все через суд.
ЯС: – Виходить, законодавство погане?
– Законодавство не погане. Просто воно писалося тоді, коли була велика загроза для всіх незалежних мовників. І закон виписувався так, щоб влада жодним чином не могла дотиснути якийсь опозиційний канал або опозиційну радіостанцію.
У тих умовах, коли у нас була авторитарна держава, закон захищав саме опозиційні медіа. Зараз ситуація змінилася, наша держава вже не є авторитарною, я вважаю, що вона абсолютно демократична і ліберальна, навіть в певних речах лібертаріанська, чесно кажучи.
Євген Павлюковський: – Для того, щоб подати до суду щодо позбавлення телеканалу ліцензії, треба зібрати досить багато інформації про телеканал, його ефіри, проводити регулярний моніторинг. У Нацради зараз є інструменти для здійснення повномасштабного моніторингу усіх ЗМІ?
– У нас більше 800 мовників: понад 400 телеканалів і понад 400 радіостанцій. Близько 1000 провайдерів. Звісно, що у нас ресурсів не вистачає для того, щоб одночасно бачити все. Але усе це компенсується скаргами, які нам надсилають наші громадяни, і ми їм за це дуже вдячні. Тому що 80% таких скарг дійсно мають підстави, і нам це дуже допомагає.
Ми реагуємо на всі порушення, але потім усе це іде в суди. Наприклад, ми зафіксували, що якийсь канал розпалює ворожнечу. Робимо моніторинг, на підставі моніторингу ми робимо перевірку цього телеканалу, і можемо застосувати санкцію-попередження, або, в окремих випадках, якщо це мовні квоти, якщо це розпалювання ворожнечі – штраф. Потім телеканал іде в суд і оскаржує це рішення.
За законом, це цілий лабіринт. Легко звинувачувати Національну раду, але якщо ви помістили Національну раду в певний законодавчий лабіринт, то ми й маємо такий результат. Сьогодні єдине рішення в цій ситуації – це змінити законодавство і дати більше повноважень Національній раді, щоб вона могла жорстко і незворотньо реагувати на будь-які порушення законодавства.
ЄП: – Щодо сходу України: чи не планується розширювати зону мовлення українських радіостанцій, зокрема, Суспільного мовлення, на проблемних територіях, наприклад, на лінії розмежування?
– Суспільне мовлення має найбільшу кількість частот – і аналогових, телевізійних, і радійних – у Донецькій і Луганській областях та на півдні Херсонщини.
Нам сьогодні говорять: "Там немає українського мовлення, там усе погано!" Насправді у нас там вже частот немає. Сьогодні Донецька та Луганська області так запаковані українськими радіостанціями, як жодна інша область України. Донецька область серед усіх областей України знаходиться на першому місці за кількістю прорахованих частот та за кількістю мовників. Луганська область входить у трійку.
Там головна проблема – проникнення ворожого сигналу.
ЄП: – Які ще проблеми є в українському радіо- та телепросторі?
– У нас сьогодні дуже слабко розвинений радіопростір. Серед 15-и загальнонаціональних радіостанцій 13 – дуже схожі за форматом. Вони всі є або музично-розважальними, або розважально-музичними.
Зрозуміло, що сьогодні ми маємо розвиватися у напрямку форматного мовлення. Радіо Промінь, Радіо Культура є абсолютно форматними.
ЯС: – Але скажіть, будь ласка, як тоді у цьому пакеті радіостанцій, які отримали ліцензію, опинився Прямий ФМ? З того, що говорять у медіасередовищі, це все ж таки радіостанція, що продовжує традиції однойменного телеканалу і є здебільшого пропрезидентським.
– Розумієте, якщо ми говоримо про якісь проблеми з редакційною політикою – у нас є претензії до всіх телеканалів: і до України, і до 1+1, і до Інтера. У нас немає ідеальних телеканалів. Є свої претензії і до UA:Перший. Тому якщо говорити, що нібито якісь телеканали погані – у нас всі телеканали не відповідають вимогам журналістики.
А у випадку з ліцензією – питання не в Прямому. Питання в тому, що ми побачили, що є певні ніші, які є пустими. У сегменті інформаційного радіо у нас сьогодні представлені тільки дві радіостанції: Українське радіо і Радіо НВ. Цього недостатньо.
