Палеопатологія – це наука, що досліджує захворювання давніх людей, взаємодію людини із середовищем. Про давні ритуали поховань та те, чим хворіли наші предки, в ефірі Радіо Культура в програмі "Імператив" розповіли кандидатка історичних наук України Олександра Козак та завідувач відділу археології Києва Інституту археології Національної Академії Наук України Всеволод Івакін.
Ведуча:
Юлія Чаплінська
Пані Олександро, ви досліджували масові поховання жертв монгольської навали 1240 року в Києві. Що кажуть дані палеопатології про те, що тоді відбувалося?
Олександра Козак: Те, що ми бачимо – скинуті скелети в будинках, в підвалах будинків… Рештки людей, які ховалися, можливо, від монголів чи від вогню. Це також ями, куди останки людей зносили, коли місто починало потихеньку оживати. Жахливі речі ми іноді спостерігаємо – багато смертельних ран на черепах, дуже жорстокі бої були в той час.
Яку частину сучасного Києва це охоплювало?
Всеволод Івакін: Навколо Десятинної церкви, вулиці Володимирській, таке саме скупчення кісток ще зафіксоване на вулиці Кирилівській, але достеменно невідомо, чи це пов’язано із монгольською навалою.
Пані Олександро, в одному своєму інтерв’ю Ви сказали, що наслідком переходу до землеробства є карієс. Тобто карієс можна вважати хворобою землеробів?
Олександра Козак: Так. Тут є дві причини. Перше – це те, що люди почали вживати вуглеводи. Друге – те, що люди осіли на певних місцях, і змінилась якість води. При зміні якості води може змінюватись хімічний склад організму, інший хімічний склад слини може сприяти розвитку карієсу. Крім того, у воді часто є різні карієсогенні речовини.
Тобто поки були кочові племена, поки займалися скотарством, такої проблеми як карієс в людей не було?
Олександра Козак: Була, але дуже низький відсоток.
Ви також займаєтеся дослідженнями хвороб дітей Києва. Чим раніше масово хворіли діти?
Олександра Козак: Дуже багато менінгітів, захворювань респіраторного тракту – і у дітей, і у дорослих. Дуже багато туберкульозу. Якраз у 11 ст. ми знайшли декілька випадків туберкульозу на Подолі. Це було масове захворювання. Дуже хворіли цингою.
Чи відрізнялися райони Києва, де захворюваність була більшою?
Олександра Козак: Відрізнялася, це залежало від якості життя. Дуже хворіли на Подолі. Трохи кращими, очевидно, були умови життя у верхньому Києві – там більше хронічних захворювань.
Ще одна із ваших робіт – це дослідження населення середньовічного Києва. Чи Ви можете розказати, яким був середньостатистичний житель Києва, скажімо, у першій половині 13 століття?
Олександра Козак: Це теж відрізняється. У верхньому Києві у нас стояла дружина – це були кремезні чоловіки, що брали участь у битвах, і жінки невеликого зросту, вони, зрештою, однакові всюди, середній зріст – 1.56 см.
А в якому віці помирали люди?
Олександра Козак: В Києві середній вік смерті – близько 38 років у жінок і 40-44 років у чоловіків. До 80 років окремі люди доживали, але дуже небагато. Вони важко працювали, оті всі інфекції, з якими вони намагалися боротися з дитинства – це все впливало на тривалість життя.
Всеволод Івакін: Пеніциліну ж тоді не було. Є певна статистика. Під час битви могли загинути кілька десятків людей, а потім дуже велика кількість тих самих воїнів помирали через інфекційну хворобу після поранення. Інший рівень медицини, майже відсутній, харчування. Все це впливало на те, як організм міг пручатися.
А чи був якийсь ритуал поховання?
Всеволод Івакін: Був дуже чіткий, хоча і різноманітний поховальний обряд, бо від того, як поховали людину, залежав її перехід у потойбічне життя – як при язичницькому світосприйнятті, так і при християнському.
Соціально для 10 століття найбільш знатних аристократичних воїнів ховали у камерах – це дерев’яна споруда, що відтворювала дім. Якщо це був воїн, він міг лежати з мечем, щитом, ще якимись деталями обладунку, іноді навіть клали коней. Жінок ховали з прикрасами, деталями одягу. З християнізацією обряд спростився, але все одно князів ховали у саркофагах, а решту – вже у простих ґрунтових могилах.
Послухати повну версію програми можна за посиланням
Фото - pixabay.com
