Релігійні питання в програмах кандидатів у президенти — аналізує релігієзнавець

 Релігійні питання в програмах кандидатів у президенти — аналізує релігієзнавець

Релігієзнавець Людмила Филипович в ефірі програми Радіо Культура “Невже культура не на часі?" проаналізувала передвиборчі програми кандидатів у президенти, зокрема, в аспектах взаємодії з релігією.

Ведучі:

Василь Шандро

Ірина Славінська

Релігійні питання в програмах кандидатів у президенти

Більшість кандидатів пообіцяли підтримку незалежності церкви, забезпечення свободи віросповідання, деякі закликали "зупинити релігійні війни" чи взагалі не ходити до церкви.

Людмила Филипович відзначила, що в жодній з програм не знайшла для себе відповіді на питання: яким чином майбутній президент буде забезпечувати свободу совісті, поглядів та віросповідання своїм громадянам?

"Головного свого права, яке сьогодні є основним принципом виживання всього людства, я тут не побачила. Хоч в Конституції написано, що ми є державою світською, але на практиці ми далекі від моделей секулярних держав", — вважає гостя ефіру.

Дискримінація за релігійною ознакою

Попри те, що в Україні Конституцією закріплено недопустимість дискримінації за релігійною ознакою, релігійний плюралізм у нас не підтримується і не приділяється достатньо уваги іншим конфесіям. Такий висновок релігієзнавиця робить на основі програм всіх кандидатів, однак, поівняно з деякими країнами, ситуація, на думку еспертки, не є настільки критичною.

"Виконання закону залежить від різних факторів. На побутовому рівні звісно можна побачити, як хтось когось не любить чи обзиває через релігію, але порівняно з іншими країнами, де за іншу віру тебе можуть навіть вбити, у нас ситуація виглядає більш спокійно. Крім того, останнім часом спостерігається такий тренд — всі хочуть подружитися з усіма, ходять один до одного в гості в різні релігійні святкові дні", — говорить пані Людмила.

Брак свідомих громадян серед прихожан

Церкву на сьогодні вона вважає достатньо слабкою структурою, незважаючи на весь ресурс, який вона має.

"Це ж вимірюється не лише рахунками в банку, або кількістю сакральних споруд, а перш за все — людьми. Тобто тим, що вони можуть дати цій державі, як громадяни. Хочу сказати, що погано працюють у деяких церквах зі своїми віруючими, тому що ці віруючі ніяк себе не проявляють як достойні громадяни цієї держави. Тільки невтручанням держави в питання церкви не обмежується державна церковна політика", — пояснює вона.

Традиційна сім’я та мораль у релігії

З приводу понять традиційної сім’ї як складової релігійності, постає питання: як визначити, про яку саме традицію йдеться? На сім’ю яких часів орієнтуватися?

"Якщо ми говоримо повернення до традиційної родини, потрібно розуміти — ми хочемо повернутися до традицій якої культури? Трипільської родини, чи язичницької, перших століть християнства, чи ХІХ століття? Ми бачимо що дуже стрімко змінюється світ і уявлення про традиції", — говорить пані Людмила.

"Я думаю, що ця зв’язка "традиційна родина-мораль-цінності-духовність" —  достатньо давня конструкція, яка завжди використовується церквою, аби нагадати про ті обов’язки, які члени родини повинні виконувати один до одного, зауважує Филипович. Це тема сім’ї, у нас є уявлення і образ родини, яка є повною, і діти виховуються в цій традиції. А зараз третина шлюбів закінчуються невдачею, можливо тому, що цим молодим людям ніхто не розповідав про ці традиції. Є традицій в єврейських чи мусульманських родинах — там розповідають про сімейне життя, про обов’язки".

Томос про автокефалію

"Томос як  акт духовної незалежності України потрібно було отримати сто років назад, — вважає Людмила Филипович. — Нам треба рухатися далі. Томос — це не закінчення а лише початок. У Росії досі не полишили надії щоб якось вирвати цей томос з рук України. Ми готові до такої реакції, іншого ми не чекали".

Експертка наголошує, що зараз громадськість працює над розбудовою ПЦУ, вже напрацьовано 10 ідеологем до розбудови і митрополит Єпіфаній відкритий до цього. Питання переходу православних громад з Московського патріархату до ПЦУ відбувається пропорційно з настроями населення в регіонах.

"Все намагаються робити в рамках закону, коли віруючим надається змога висловити свою волю. Не всі регіони реагують однаково. Там де свідомісно і політично українці вже дозріли до того, щоб мати свою незалежну церкву і тим самим  завершити остаточний процес ідентифікації себ як українців — перехід відбувається потужно і регулярно. А там, де цього не відбувається — треба працювати з цими людьми. І без сумніву, відповідальність за це покладається на плечі саме представників церкви", — говорить Людмила Филипович.

Вона зазначила, що сьогодні відчувається явна опозиція між релігійною громадою і державою.

"Сьогодні ми вже не розглядаємо ці відносини в такій конотації — ми хочемо, щоб держава і церква були партнерами, а не ворогами, як це було, скажімо, в 70-х роках ХХ століття. Ми ту печатку несемо й досі. Мова йде про те, щоб це все функціонально розділити, але не відділяти один від одного. Тому що ми працюємо в одному просторі, який називається "одне суспільство і один народ", — зауважує релігієзнавиця.

Слухайте передачу повністю за посиланням