Про документальний фільм Євгена Афінеєвського "Зима у вогні" в ефірі програми "Віра в кіно" розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
Насправді документальних фільмів про Євромайдан немало, і важко сказати, який з них кращий. Вони різні.
Для мене еталонним фільмом завжди був "Майдан" Сергія Лозниці. Але цього разу я вирішила подивитися іншу стрічку, не менш відому на заході, зняту за сприяння платформи Netflix, свого часу номіновану на Оскар – фільм "Зима у вогні" режисера Євгена Афінеєвського, випущений у 2015 році.
Сюжет
Якщо дуже сухо і коротко, фільм відтворює 93 дні Революції Гідності. І оскільки Євромайдан був різним, таким різним його і побачили оператори "Зими у вогні". Студентський протест з надією на обличчях, тривожний і рішучий Майдан після ночі 30 листопада, завжди готовий оборонятися – у грудні, після кількох спроб штурму, Майдан, позбавлений ілюзій і страху в останні дні.
Авторів цього фільму більше цікавлять пікові моменти революції, ніж мирне життя мітингувальників до і потім. Окрім хроніки, до стрічки увійшли інтерв’ю з майданівцями, записи з місця подій і пост-коментарі, графіка, з якої добре видно розташування сил у центрі Києва.
Сам режисер каже: "Історія Майдану була написана самою історією. Ми лише її документували".
Чому треба дивитись?
Звичайно, ця історія знайома більшості українців. Тому суспільну та історичну цінність залишаємо за дужками, як і громадянську позицію авторів. Але ж "Зиму у вогні" на Заході дивилися не тільки через це.
Що мене вражає найбільше – це операторська робота. Фільм створений із використанням відео 28 операторів. Кадри, які ви тут побачите, дивують. Сказати, що вони з гущі подій – нічого не сказати. Не впевнена, що іще десь бачила такі ракурси, як у цьому фільмі. Камера крупним планом знімає бійню у тісному кільці "беркутівців" під час подій на Банковій чи йде на першій лінії під час чергового наступу силовиків на Грушевського. Як? Скільки б не пояснювали творці фільму, для мене це все одно загадка.
Звичайно, у цьому кіно є свої герої. Декілька з них всього на кілька секунд з’являються в хроніці тієї зими, а потім коментують події постфактум. І це класно, бо це сюжет у динаміці. Звичайно, здебільшого це майданівці: студенти, польові медики, чоловіки з самооборони. Навіть є своя зірка – 12-річний ромський хлопчик, який відходив на Майдан усю зиму.
Словом, вийшло сучасне документальне кіно, динамічне, яке не нудно дивитися. Без авторського тексту, де все розказано вустами героїв, через синхрони і голоси за кадром, з їхніми емоціями.
Чим воно вирізняється?
Якщо просто: Сергій Лозниця хотів зняти красиве кіно про Майдан, а Євген Афінеєвський – зрозуміле. Звідси логічна послідовність оповіді, історична довідка, мапа і коментарі очевидців за кадром, які майже не вмовкають. З усім цим режисер домігся свого. Його кіно пояснило багато людям на заході. А ось тим, хто був на Майдані чи бодай не вимикав стріми 5 років тому, ця стрічка навряд скаже щось нове. Навпаки, хтось чогось може в ній недобачити. Як каже один мій друг: "Що там дивитися? Я ж і так усе пам'ятаю".
