В ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" говорили з письменником, президентом українського осередку ПЕН-клуб Андрієм Курковим про його "Щоденники Майдану" та життя в півкілометра від Революції.
Ведучі:
Артур Бобрик, Катерина Толокольнікова
Ви написали ваші "Щоденники Майдану" і в час Революції жили поруч з епіцентром подій. Розкажіть про це детальніше
— Я і зараз живу поруч з цим місцем, але Майдан вже трохи інший. Тоді, пам'ятаю, починаючи з кінця листопада, я майже щодня ходив на Майдан, де розмовляв з людьми. Згадую також, що десь перші два тижні пробував розібратився в тому, що там насправді відбувається, бо в мене були певні сумніви щодо щирості учасників та про те, хто за цим всім стоїть.
А вже потім Майдан став осередком Революції і пройшов шлях від мирного Майдану 2004 року до того, який запам'ятався жертвами, перестрілками, киданням коктейлів Молотова. Ще досі пам'ятаю на язику присмак від шин, які горіли на Грушевського. Це запах боротьби за свободу.
У передмові до "Щоденників Майдану" ви розповідали, що 30 років ведете щоденник, але до цього ніколи не обирали, що з нього можна опублікувати. Чому ви вирішили опублікувати саме цей щоденник?
— Насправді, ця книжка з'явилася випадково, замість іншої, яку я не дописав. Перед Майданом я почав писати книгу про Україну та її історичну та ментальну відмінність від Росії для австрійського видавництва. Але почався Майдан і я відчув, що не знаю, про яку Україну далі писати, тому що все дуже швидко змінювалося. Тоді я подзвонив видавцю і запропонував писати щось інше.
До речі, мене підштовхнуло на написання щоденника й те, що захід не розумів, що відбувається в Україні. Тоді я багато писав статтей для іноземних впливових видань. Таким чином я намагався донести правду про те, що відбувається, але я і сам прагнув розібратися в цій правді. Я щодня відправляв свіжий текст перекладачам і таким чином не мав змоги впливати на редагування потім. Так, у 2015 році з'явилися французьке та німецьке видання.
Ви слідкуєте за відгуками ваших читачів, які живуть закордоном?
— Так, слідкую за їхніми рецензіями. В мене є відкрита приватна сторінка на Фейсбуці та дві відкритих публічні сторінки. На них щодня приходить багато запитать, подяк та запрошень в різні країни.
Ваші "Щоденники Майдану" були презентовані в різних країнах. Чи є в порівнянні з тим моментом більше розуміння того, що відбувалося та відбувається в Україні?
— Мені здається, що всі, хто хотіли розібратися, вже розібралися. Спочатку на презентаціях були провокаційні запитання типу чи багато в нас фашистів в уряді після Майдану. В 2015 році не було жодної презентації, де б не було подібних провокацій. У 2016 році часто звучали слова певних засланих людей про те, що все, що я говорю, є брехнею та пропагандою. А вже в останні роки 2 такого не відбувається, тому що вся інформація доступна в Інтернеті, і навіть сам факт анексії Криму доводить, хто саме є агресором.
Як, на вашу думку, вплинув Майдан на українську літературу?
— Два Майдани, які пережила Україна, дуже вплинули на письменників. Перед Майданом 2004 року більшість письменників були аполітичними. А вже після Революції Гідності відбулася політизація письменників і таким чином політизація літератури. Після першого Майдану з'явилося десь 170 книжок про Помаранчеву революцію, але, на мою думку, вони були недостатньо сильними і люди в них не знайшли підтвердження історії. В 2014-2015 роках виникла інша ситуація, тому що Майдан замінився війною, яка емоційно виявилася сильнішою. Через війну не було написано достатньої кількості книжок про Майдан, які стали б культовими. Я гадаю, що вони з'являться десь через 20-30 років.
Коли чекати вашу наступну книжку?
— Сподіваюся, що можливо навіть цього року. Я пишу її разом з Юрієм Винничуком, з яким більше 10 років обговорювали сюжет. Ми вже почали писати цю книжку. Це буде пригодницький роман, щось схоже на книжки Дена Брауна, але в українському стилі.
Прослухати детальніше можете за посиланням
