Пострадянські практики. Дещо про те, як і навіщо ми працюємо. Про це в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" розповіла кандидатка історичних наук, наукова працівниця Музею історії міста Києва Олександра Гайдай.
Ведучі:
Людмила Ляхевич, Денис Денисенко
Олександра Гайдай поділилася, що написала статтю, в якій йдеться про дерадянізацію свідомості та пояснила, чим вона є і чому важливо про це говорити.
"Це тема, яка зараз хвилює багатьох людей в нашій країні. Вона досить складна, тому що навіть науковці не можуть дійти до визначення, що власне складає ці радянські і пострадянські практики", — сказала Гайдай.
Кандидатка історичних наук зауважила, що це доволі дивно, тому що вже 27 років ми живемо в цій ситуації і вона не реконструйована, тому ця дискусія є нагальною.
"Останнім часом, після прийняття так званих декомунізаційних законів, наша дискусія є стосовно радянської спадщини і ми визначалися, як поводитися з пам'ятниками, символами тощо. Однак, в суспільстві є певні практики, до яких ми звикли і які увійшли в наше життя, і ці практики мають своє коріння в радянському часі", — додала Гайдай.
За словами Олександри Гайдай, ці практики є усталеними, тому що вони мають адаптативну природу, тобто сприяють нашій адаптації до середовища, в якому ми почуваємо себе незручно.
"Я буду говорити в основному про державні установи, але ці практики властиві бізнес середовищу і громадському сектору також. В їх основі система, в яку поставлений працівник. Ми всі знаємо практику виконання планів і досі маємо ці плани, але реальними вони не є. Щоб їх виконати, керівник або працівник поставений в умову, коли він мусить лукавити, підвищувати статистику тощо", — говорила Гайдай.
Олександра Гайдай розповіла, що в такій ситуації формується система відносин між керівником і працівником, за якою всі розуміють правила гри і дотримуються їх.
"Однак, збереження правил гри не веде до якісної зміни діяльності цієї установи. Для працівника це теж некомфортна ситуація, тому що він не може розвиватися. Часто, коли просто приходиш до державної установи, там можуть почати підвищувати голос. Це модель комунікації, до якої ми звикли і в нас відчутний брак іншого досвіду", — сказала Гайдай.
Наукова працівниця Музею історії міста Києва зазначила, що часто працівник не відчуває, що якщо він буде проявляти ініціативу до змін, результати його праці будуть належно оцінені, що він отримає належне визнання.
"Саме тому, багато хто не націлений на результат і просто функціонує, щоб отримати заробітну плату. Систему потрібно змінювати цілком, не можна змінити, наприклад, систему відбору кандидатів на певну посаду. Є також сама система комунікації: як приймаються рішення, відбувається обговорення і так далі. Її теж треба змінювати", — розповіла Гайдай.
За словами кандидатки історичних наук, працівник має розуміти, що до кінця робочого дня він має показати певний результат і що його робота буде оцінена.
"Треба створювати умови, за яких робітник може виділити собі певний час на чаювання або спілкування на теми, які не відносяться до роботи. Однак, інтереси споживача мають бути на першому місці", — повідомила Гайдай.
Олександра Гайдай додала, що в колективі дуже важливою є повага до іншого і розуміння, що всі люди різні і в кожного є свої потреби.
"Це треба поважати. На мою думку, ці та інші практики долаються, адже багато людей зацікавлені в подоланні пострадянських практик", — поділилася Гайдай.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото — ФБ Олександри Гайдай
