Мобільний додаток

Антон Копитін про Notre Dame de Paris: "Я знайшов ниточку, за яку я тягну глядачів "

11.02.2019 р., 12:09

На українській театральній сцені вже три роки поспіль із величезним успіхом йде знаменитий французький мюзикл Notre Dame de Paris, у якому грають українські артисти. Найближчим часом до Дня всіх закоханих 7 солістів, чиї голоси уже підкорили Україну, з великим симфонічним оркестром знову презентують його у Палаці Україна. Антон Копитін, виконавець ролі диякона Клода Фролло, переможець "Голосу Країни-2015", співак та актор, в ефірі "ДеньПРО"  розповів про цьогорічні концерти, свій акторський досвід та благодійний велопроект, до якого він долучився.

Ведучі:

Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн

Ганна Матвійчук: – Це правда, що ти народився у Донецьку?

– Час розвіювати міфи, створені інтернетом. Бо інтернет така цікава мережа, і там багато всього цікавого та корисного, але інколи я читаю про себе такі цікаві речі, нібито я народився в Донецьку і працював конферансьє у Донецькій філармонії… По-перше, я народився у Чернігові і працював так само у Чернігівській філармонії.

Але мені приємно. Де б я не був, мені кажуть, що я свій. Якщо я в Маріуполі – мені кажуть, що я маріуполець, якщо в Донецьку – що я з Донецька, якщо в Чернігові – то я з Чернігова. І от нарешті я зараз у Києві, і завдяки Тіні Кароль я вже маю статус киянина (наставниця Антона Копитіна на "Голосі Країни", Тіна Кароль подарувала співакові квартиру – ред.).

ГМ: – Скажіть, чи міняється цього року склад учасників українського Notre Dame de Paris?

– Трошки змінюється і склад учасників, і склад оркестру. Ми за цей час, на жаль, вже змінили декілька диригентів. З Миколою Віталійовичем Лисенком (попередній диригент оркестру – ред.) ми у таких дружніх відносинах, майже рідних, і у творчому задумі це, мабуть, людина, з якою найлегше та найприємніше було працювати.

Цього року ми будемо співпрацювати з оркестром Камерата, це вже буде наш другий спільний тур.

Кожен рік щось змінюється. Ми намагаємося якось тримати ту лінію, що щось новеньке буде привноситися або в акторській грі, або десь по світлу, по музиці. Ми намагаємося відшукати щось новеньке. Бо мюзиклу вже багато років, і незважаючи на це, він все рівно живе. Це мюзикл, внесений до книги рекордів Гіннесса за кількістю постановок по світу, і аналогів такого грандіозного проекту немає ніде.

ГМ: – Якщо вже заговорили про книгу рекордів Гіннесса, чи не плануєте встановити якийсь український рекорд?

– Мені здається, що рекордом є вже те, що з 14 по 18 лютого включно ми п’ять днів поспіль збиратимемо Палац Україна. І з того, що я бачив – вже дуже небагато квитків залишилося.

Де б ми не бували, де б не виступали – мюзикл завжди йде повним аншлагом, це проект, квитки на який розкупаються зазвичай за багато місяців.

В’ячеслав Ільїн: – А що особисто для вас у роботі над проектом було найскладнішим? Все-таки у вас роль непроста.

– Ви знаєте, вона непроста і водночас цікава в якому плані – багато з моїх колег можуть висловлювати свої почуття, думки різними способами, які допомагають більш яскравіше їх виразити, десь можуть підстрибнути, наприклад. А у мене роль людини, замкнутої в собі. Я сам собі всередині.

Але, дякувати богу, я знайшов якусь таку ниточку, за яку я тягну глядачів. Після останнього нашого туру, після львівського концерту хтось написав в Інстаграмі: "Дуже сподобався концерт, особливо той поп московського патріархату". Якщо люди так кажуть, ти розумієш, що людину зачепило.

ГМ: – А де, крім Львову, Notre Dame de Paris вже побував за ці три роки?

– За ці три роки ми були у трьох країнах. Це Україна, починаючи від Києва і закінчуючи Чернівцями і Хмельницьким, були навіть у Кривому Розі. Ще ми були у Молдові та Польщі.

Це не дуже велика географія, але ми розвиваємося і прагнемо охопити більшу територію, і я думаю, що в нас це вдасться.

Цього року в нас 5 концертів у Києві, маємо за мету робити ще більше, бо мюзикл користується попитом. Нам приємно, що люди йдуть на концерт, і нам приємно навзаєм ділитися з ними музикою та мистецтвом.

ГМ: – Ти розповідав, що пробував займатися різними речами: був менеджером з пейнтболу, сантехніком, вів власний бізнес. Але щойно ти припиняв заняття співами, все валилося з рук, і саме тому ти вирішив займатися лише музикою.

– Я точно знаю, що таланти даються від бога. І якщо ти не використовуєш той талант, що тобі бог дав, ти просто не матимеш успіху. Тому я почав займатися тільки музикою.

Я отримав дуже цікаве життя, я багато мандрую і багато часу проводжу за кордоном. У тому році я майже все літо провів у якихось поїздках: дві поїздки було в Америку, одна по Європі. Ми проїхали Німеччину, Францію, Швейцарію та Австрію.

Я не сподівався, що зі мною таке може статися. Десь за роки півтора до "Голосу", я злітав кудись на літаку, і не знав, коли полечу кудись ще раз. Я дуже люблю літати, моє найбільше захоплення – небо. Я летів і молився: "Боже, от би ще раз полетіти! От би жити десь в аеропортах, між країнами!" І пройшло, може, два роки, і я згадав про цю молитву. І згадав я про це, коли забув зареєструватися на рейс до Америки, вже на черговий політ.

ГМ: – А які пісні ви виконуєте? Ви пишете, що здебільшого співаєте українською…

– Так і є. Навіть коли ми збираємося різнонаціональними аудиторіями, ми намагаємося все ж таки виконувати українські пісні. І людям це дуже подобається, бо у нас дуже специфічна і дуже мелодійна музика і дуже мелодійна мова.

Я зараз вдарився в історію і дуже багато цікавих фактів підняв з історичного пласту нашої країни. І я вважаю, що це дуже правильно, знову відроджувати українську культуру, спілкуватися українською, співати українські пісні. Бо наша культура дуже багата, і нам треба усе це піднімати і відроджувати, щоб усе це надалі процвітало.

ГМ: – Зараз ви працюєте над спільним проектом з Національним оркестром Збройних Сил України. Що це за проект?

– Цей проект частково уже відбувся. Ми відпрацювали перший концерт у Києві.

Два автори, Борис Гриньов і Олег Саліванов, написали пісень на цілий альбом і вирішили його зробити. Вони підтягнули дуже відомих і талановитих українських співаків і зробили концерт на багато співаків. І коли постало питання аранжування, вони звернулися до Дмитра Жановича Антонюка (художній керівник та диригент оркестру – ред.) і до його аранжувальника Дмитра Коновалова, і вони зробили надзвичайно гарні аранжування.

Вийшло чудово, як на мене. По-перше, прекрасна музика, по-друге, глибокі тексти. Разом з аранжуванням у виконанні оркестру, пісні вийшли просто дивовижні. У Національній філармонії у нас не було місць.

Ми плануємо зробити тур з цим концертом, вже маємо кілька натяків на Харків, Дніпро і ще кілька міст, які ми хочемо охопити. Сподіваємося, що цей проект буде жити.

ВІ: – А ще у вас був досвід зйомок у художньому фільмі "Конкурсант. Смертоносне шоу"…

– Була така темна пляма у моєму житті… Я жартую.

Насправді, коли мені подзвонили і запросили знятися в кіно, я дуже здивувався. Я, може, десь мріяв про це, але актором себе ніколи не вважав. Я так людям і сказав. А вони мені: "Ти зніми просто маленький шматочок, щоб ми подивилися на тебе". Я зробив такий маленький нарис, і все вдалося!

Ми знімалися на одному майданчику з такими співаками, як Олександр Пономарьов, Тетяна Решетняк (TAYANNA), з нами було багато вихідців з "Голосу". З нами знімався також Борис Барський, і я вам скажу, що кіно вдалося!

ГМ: – Події фільму крутяться якраз навколо музичного шоу. За лаштунками "Голосу" все відбувається настільки жорстко, як у вашому фільмі?

– Мені здається, що мій сезон "Голосу" був найкращим. Це були найтепліша стосунки і між собою, і між знімальним колективом, між конкурсантами. Не було якогось прагнення вирватися вперед і довести своєму колезі, що ти кращий. Навпаки, всі переживали один за одного.

Навіть якщо ви подивитеся наш останній ефір з Тетяною Решетняк, коли ми вже стояли удвох на сцені, я щиро, від серця бажав їй перемоги, і ми одне за одного переймалися. Тому історія у фільмі – вигадана.

Але це теж цікаво, адже "Конкурсант" у 2016 році – це такий перший український блокбастер, який вийшов в українському прокаті.

ГМ: – Окрім музики, ви займаєтеся також і благодійністю. Розкажіть про ваш концерт у Німеччині, який відбувся на підтримку вашого маріупольського друга Геннадія Мохненка.

– Я маю дивовижного друга, не знаю нікого, хто був би аналогічний йому. По-перше, це людина-патріот. По-друге, це глибоко віруюча людина. Він пастор церкви. У нього 33 дитини. Я не знаю ще когось, у кого б було 33 дитини. Офіційні 33 дитини: троє біологічних і тридцятеро прийомних дітей.

Років сім тому вони задумали таку цікаву річ: розказати світові про те, що можна і треба всиновлювати дітей, і це не так страшно, як може здаватися на перший погляд. І вони з хлопцями, які колись були прийняті в родину з вулиці, вирішили сісти на велосипеди і поїхати з Маріуполя до Києва. Така була мрія, і вони її втілили, за кілька тижнів вони доїхали до столиці. Але цього їм здалося мало, вони вирішили їхати далі.

Наступного року вони проїхали з Києва до Владивостоку. Це було ще до російської агресії в Україні. І їм так само здалося, що це мало, і вони вирішили їхати ще далі.

На жаль, тоді розпочалася війна, вони були вимушені на два роки зупинитися. Але вже через два роки після початку війни вони проїхали від Києва до півночі Німеччини, і вже тоді я до них приєднався, ми проїхалися по Європі.

Що ми робили – ми просто ставили невеличку сцену у містах, в які приїжджали, і просто починали співати. Хлопці, що їздили з нами – в основному спортсмени, і вони починали показувати якісь свої трюки. Люди відверто цікавилися, що відбувається, підходили, починали розпитувати. І ми розказували: "Бачите цього хлопця? Він зараз Чемпіон України по боксу. А от бачите ці фото десятирічної давнини? Цього хлопця діставали з підвалу, де він був наркоманом, уже на той час три-чотири роки". Все тому, що в нього хтось повірив. Йому просто дали якесь батьківське тепло, і ця дитина стала іншою.

Можна змінити життя іншої людини, просто подарувавши їй трошки тепла. Дитині не потрібні ваші гроші, їй не потрібне ваше житло. Їй потрібно, щоб ранку вона прокинулася, а їй сказали: "Я тебе люблю". Все. Більше нічого не треба дитині.

Мюзикл Notre Dame de Paris за участі Антона Копитіна можна буде побачити у Палаці Україна з 14 по 18 лютого цього року.

Антон Копитін про Notre Dame de Paris: "Я знайшов ниточку, за яку я тягну глядачів "

Новини по темі