Мобільний додаток

Правозахисниця: ув'язнивши простих українців, Росія сприяє їх долученню до політичного життя

9.01.2019 р., 17:57
Напередодні "Вечора Різдвяних Василів" виконавча директорка "Центру Громадянських Свобод" Олександра Романцова та представниця Українського інституту національної пам'яті Наталка Позняк в ефірі Українського радіо в програмі "Активізація" провели паралелі між радянськими репресіями проти шістдесятників та переслідуваннями, від яких потерпають українські політв'язні у Криму та в Росії зараз.
 
Ведуча:
Людмила Тягнирядно
 
Як особисто на вас і на ваші погляди вплинула боротьба шістдесятників?
 
Олександра Романцова: Як не дивно, це для мене вже доросла тема, тому що якось я  в школі пропустила саме літературну складову, там де про це найбільше говорили, а з уроків історії, на жаль, не змогла пригадати зовсім. Можливо, це специфіка Південного регіону, де може не так багато досліджень і не так це в педагогічних вузах розбирали з тими, хто мав би це розповідати маленьким дітям.
 
Проте вже зараз, коли я займаюся правозахистом і, звичайно, вивчала роботу Української Гельсінської спілки. Тоді я зрозуміла, що дійсно витоки майже всіх організованих правозахисних рухів почалися з того періоду. Після "Розстріляного Відродження" в нас була сама ідея гуманності, цінності людської істоти як такої, а зовсім не партійної чи класової цінності. Саме в шестидесятництві вона зявилася як ідеологія життя, ідеологія, яка вписувалася в уявлення про майбутню Україну. Для мене це були люди, які сформулювали те, за що ми з вами боремося вже в форматі третього сектора.
 
Наталко, на вас як вплинула боротьба шістдесятників?
 
Тут Олександра згадала школу і я хочу сказати, що в мене одне з найяскравіших вражень про школу, яку я закінчила 30 років тому, це було коли нас в 10 класі людей, які пройшли на обласну олімпіаду з української мови і літератури вчительки зібрали в класі і сказали: дітки, візьміть олівці і листочяки та запишіть імена репресованих письмеників, можливо вас це спитають. Тобто, ні про яке розстріляне відродження, ні про яку українську літературу тоді, у 80-ті роки, навіть не йшлося. Тоді мені дуже врізалося в память прізвище Косинка, тому що воно мені видалося смішним.
 
Хто такий Григорій "Косинка"? Що воно таке? Хто такий Василь Чумак? Який коосальний пласт української літератури народився у 20-х роках, я пізніше, вже в 1989 році про це дізнавалася з пісень бардів, які виступали на фестивалі "Червона Рута". От Андрій Чернюк, в нього була фантастична програма на вірші Євгена Плужника, в яку я закохалася. Той же самий Василь Жданкін для мене відкрив і Богдана-Ігоря Антонича, я і диплом свій писала по Антоничу — це космос, від якого учні просто відгороджені. 
 
От в чому феномен тих людей, про яких ми сьогодні згадуємо, тому що вечір різдвяних Василів присвячений не тільки чотирьом, про яких ми згадали. Він присвячений усім, хто зумів залишитися самим собою. Той самий Василь Стус — його феномен в тому, що він став прикладом прямостояння.
 
Історія повторюється і те, що ми також згадуємо тих, хто зараз сидить у московських тюрмах, говорить, що те, що відбувалося у 70-х, відбувається і зараз. Але от питання: залишитися собою, вірним своїм ідеалам, чи зламатися, але коли ми ламаємося, ми перестаємо бути собою і іти своїм шляхом. Таку слабкодухість не могли собі дозволити Василь Стус, Євген Сверстюк. Не могли собі дозволити багато з тих, кого ми будемо згадувати 12 січня і саме завдяки тому, що є такі люди, є Україна і нам є на кого рівнятися. 
 
Чи можна зараз проводити паралелі з шістдесятниками і сьогоднішніми політв'язнями, адже тоді був Радянський союз і система боролася проти своїх громадян, а зараз у нас є держава-агресор, яка бореться з нашими громадянами? І які уроки можливо ми маємо винести?
 
Олександра Романцова: Тут є в стадіях є певна різниця. Якщо ми говоримо про опалу на шістдесятників, то там ціленаправлено персонально забирали від соціуму людей, які були ідеологічними лідерами, створювали думки, напрямок і вектор спроможності. Зараз Російська Федерація, слава богу, не має такого впливу на нас і я думаю, що недооцінює нас, та не виключає з соціуму таких лідерів думок. На жаль, Україна трошки навіть втратила цю здатність обирати для себе авторитетів, не очікувати, що вони будуть ідеальні, але знаходити для себе лідерів, яких вони готові підтримати не тільки раз на 4 роки підчас голосування, а готові підтримувати всі 4 роки. Слава богу, Росія на них не полює, хоча ми бачимо нападки на журналістів, які десь на схожих ролях стоять. 
 
Шістдесятництво все-таки було бажанням Радянського союзу забрати витоки ідеології незалежної гуманної країни, яку вони створювали. Зараз Російська Федерація намагається повернути Україну в свою сферу впливу, тому більшість з цих 70 людей взагалі не були дотичними до активних політичних дій, але вже зараз якраз посадивши їх за політичними мотивами, взявши простих людей і придумавши їм обвинувачення як екстремізм, тероризм, шпигунство, Російська Федерація як не дивно, але створює людей з такою позицією. Вони зовсім не мають бути героями, але Росія змушує їх обирати і наше з вами завдання — якраз продемонструвати цим людям, що ми слідкуємо за ними, не забуваємо, і все що ми можемо, ми робимо. 
 
Наталка Позняк: Я хочу сказати, що та система, яка була створена ще ЧК-НКВС-КДБ, зараз в Росії на жаль збереглася практично в первісному стані. У нас в Інституті національної пам'яті минулого року вийшла книжка "Люди сірої зони". Це 45 історій людей, які були свідками анексії Криму і писали свої враження. Знаєте, коли читаєш ці коментарі, коли розповідають, як над ними знущалися, то думаєш чи в нас 37-й рік, чи ХХІ століття. Але я хочу сказати, що феномен шістдесятництва, навіть сімдесятництва був у тому що тоді тільки брали людей, у яких тільки сформована якась українська позиція.
 
Вони просто десь шось себе шукали, але коли вони потрапляли у ці політичні табори, де були бійці УПА, литовці, люди зі сформованою національною позицією, звідти вони уже виходили свідомими націоналістами. Хвиля національного відродження, яка пішла наприкінці 80-х, пішла якраз тоді, коли почали масово виходити політв'язні. Позицію, яку вони сформували у таборах, вони принесли в народ і ми отримали свою незалежність, а зараз відстоюємо це. Я думаю, що коли повернуться сьогоднішні політв'язні, також і Україна буде сильнішою, і світ уже дізнається, що таке Росія і що з нею робити. 
 
Довідка: щороку в січні традиційно відзначається Свято Різдвяних Василів,  в ході якого згадують пам'ять чотирьох шістдесятників, які були репресовані радянською владою: Стуса, Симоненка, Чумака, Еллана-Блакитного. На 12 січня в Україні випадає День політв’язня. Саме у цей день 1972 року в Україні розпочався "генеральний погром" українського шістдесятництва. За кілька днів були заарештовані Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та інші.
 
Слухати повну версію.
 Правозахисниця: ув'язнивши простих українців, Росія сприяє їх долученню до політичного життя

Новини по темі