Закінчується 2018 рік, в ефірі радіо "Культура" у програмі "Культура.Live" підбивали літературні підсумки року. Гостею студії стала літературна критикиня Богдана Романцова, яка розповіла про про те, як ми прожили цей рік в іменах, постатях і книжках.
Ведучі:
Василь Шандро, Олена Гусейнова
Чого ви прочитали більше: перекладних чи українських книжок?
— Однозначно, я перечитала більше перекладних книжок. Можливо, це й через специфіку моєї роботи, адже я насамперед працюю з перекладними проектами. Крім того, я стежу за окремими літературними традиціями, адже люблю британську літературу, американську, тому таких книжок прочитала більше. Однак, української літератури я теж чимало прочитала, бо цього року була в складі журі деяких премій, а це зобов'язує іноді за тиждень прочитати 20 книжок.
Що можна сказати про сьогоднішню тенденцію до перекладної літератури?
— Цього року в нас просто неймовірне розмаїття дуже якісних перекладів. Я дивилася статистику і починаючи з 2015 року було перекладено в тричі більше книжок, ніж за всі попередні роки незалежності разом взяті. Темпи дійсно приголомшливі, це завдяки кільком факторам. По-перше, права стали доступнішими для українців, по-друге виросло нове покоління перекладачів, по-третє, збільшилася кількість видавництв і мало не щороку з'являються малі видавництва, які спеціалізуються на окремому напрямку літератури.
Чи є можливість прочитати все те, що ми колись читали російською, українською мовою великим шансом для української літератури?
— Так, безумовно. Перекладна література є не тільки чужою картиною світу, яку ми трансформуємо своєю мовою, це ще й можливість випрацювати власну лексику. Як літературна редакторка я дуже гостро відчуваю цю нестачу певних шарів лексики, певну відштовхуваність від деяких шарів лексики. Зараз починає добре опрацьовуватися розмовна мова, люди в книжках нарешті перестали говорити як Панас Мирний з Нечуєм-Левицьким, а говорять як звичайні люди в трамваї.
Цього року ми втратили Івана Драча. Що це означає для української літератури?
— Насправді, Драча в одному інтерв'ю Малкович назвав "неформальним лідером шістдесятників", тому що Драч, це впершу чергу дуже концентрована мова, коли кожен текст є розгорнутою метафорою. Я думаю, що без Драча не було б вісімдесятників, з їх стриманістю, ригоризмом, замовчуванням. Драч зміг сказати через поетичні тексти багато того, що не можна було казати прямо і він зміг обійти всі заборони дуже обережно. Драч повернув нам прекрасний жанр балади.
Богдана Жолдака не стало 31 жовтня 2018 року. Кого з його смертю втратила українська література?
— Для мене його смерть була абсолютно неочікуваною. Те, що Драч зробив в поезії, великою мірою Жолдак зробив у прозі. Він вніс іронічний модус, дозволив своїм персонажам говорити так, як вони говорять і він поєднав ці модуси, пишучи про серйозні речі іронічно, з великим гумором і любов'ю. Для мене Жолдак став одним з реформаторів української прози.
Якщо відходити від українських втрат, цього року не стало Стена Лі. Ким він був і що це за втрата для світу?
— Для мене це дуже велика втрата. Стен Лі зробив дуже велику справу для міфу і взагалі для американської культури. Він вперше показав, що супергероєм може бути кожен з нас. Стен Лі зробив супергероєм пересічну людину, він додав їм людяності, зробив їх психологічно складними. Він був першим автором, який обгрунтовував саме психологізм своїх героїв. Без нього не було б ні сучасної епохи, ні сучасної культури. Стен Лі формував цей великий світ коміксів і зробив його дуже толерантним і розмаїтим. Мені здається, його смерть стане приводом для великого оновлення, адже з його відходом завершилася ціла епоха й має розпочатися нова.
Що означає те, що в нас з'явився третій том листів Лесі Українки і чому це так важливо?
— Листування Лесі Українки найкраще дозволяє дослідити ідеологію епохи і взагалі дискурс, який панував на початку 20 століття. Листування Лесі Українки дає можливість простежити розвиток цієї особистості, деконструювати низку міфів пов'язаних з нею. Всі ці романтичні міфи деконструйовані через факти, адже їм не заперечиш: вона була прекрасною життєрадісною жінкою, яка любила ожинове морозиво, чоловіків і жінок також, і нічого з цим не зробиш, бо тепер у нас є фактичні дані. Ці листування є можливість простежити за літературним оточенням того часу і політичне та суспільне становище. Третій том, напевно, є найскладнішим для читання, тому що ти відчуваєш це згасання, відчуваєш як людина йде.
Чим є книжка Володимира Єрмоленка "Плинні ідеології" і чому вона є у вашому списку важливих книжок цього року?
— Я рада за Володимира Єрмоленка, що він отримав премію Шевельова, тому що це прекрасне свідчення того, що есеїстика дуже різна і вона жива. Його книжка є прикладом хорошої академічної есеїстики, написаної людською мовою. Цю книжку цікаво читати попри те, що вона деколи складна. Єрмоленко фокусується на ідеях, які сформували 19-20 століття і також деконструює багато дискурсів, які нам видаються очевидними. Він деконструює чимало систем тоталітарного типу: від фашизму до комунізму. Це просто блискуча робота.
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото взяте з ФБ сторінки Богдани Романцової
