Центр візуальної культури отримав нагороду Премії ім. Ігора Забеля за значні досягнення у розвитку і дослідженні візуальної культури і сучасного мистецтва у Центральній, Східній і Південно-Східній Європі. В ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні.Вдень” членкиня Центру візуальної культури Анна Кравець розповіла про премію та те, чим займається центр.
Ведуча: Галина Бабій
Я пам'ятаю, як Центр візуальної культури поставав в культурному середовищі Києва. І ось зараз не пройшло і 5 років, як ви отримуєте міжнародну премію. Що ці 5 років означали для Центру візуальної культури і за що конкретно ви отримали цю премію?
— Ця премія, наскільки я знаю, надається за досягнення у сфері візуальної культури і мистецтва. Власне, це не перша премія, яку отримує Центр візуальної культури. У 2015 році центр також отримав премію принцеси Марґріт. Взагалі Центр візуальної культури виник 10 років тому, ми цього року ми святкуємо ювілей. Власне, весь цей час ми займалися численними проектами на перетині мистецтва, знання і політики. Це таке мотто нашого центру. Тобто дуже багато різних соціальних, політичних, культурних контекстів, які тематизуються, обговорюються і показуються засобами мистецтва, лекцій дискусій і так далі.
Що потрапило до поля зору Центру візуальної культури останнім часом? Які об'єкти, як ви вважаєте, мають не тільки історичну вагу, а й свідчать про те, що ми — цивілізована нація?
— Власне, архітектурний об'єкт, довкола якого було дуже багато дискусій за останній рік — це так звана "летюча тарілка" на Либідській, у якій рік тому Центр візуальної культури організував бієнале, що називалося "Київський інтернаціонал". Це була така можливість для містян справді потрапити до цієї будівлі тому що дуже багато людей залишали свої відгуки і говорили, що ця будівля всіх зачаровувала, але ніхто там всередині не був. Це інститут інформації, але він був закритий для публіки. Власне, "летюча тарілка", яка є частиною цієї будівлі, тому що вона сладається з висотки і з конференц-зали, яка була здизайнована як світло-музичний театр наприкінці 70-х років архітектором Флоріаном Юр’євим.
Що вам вдалося? Ви відвоювали цю будівлю?
— Ви знаєте, громадські ініціативи поки що в Україні не набули такої сили, щоб бути спроможними боротися з великим капіталом. Поки що невідома її доля. Зараз там виник величезний паркан, але в момент проведення бієнале постав такий рух “Save Kyiv modernism” — зберегти київський модернізм.
На цьому заході був сам Флоріан Юр’єв, мистецтвознавці і просто небайдужі люди. Загалом скільки слухання зібрали?
— Була повна зала, коли виступав Флоріан Юр’єв. Це була дуже динамічна дискусія. До речі, її сліди можна послухати на сторінці експериментальної радіо-майстерні “Радіо Інтернаціонал”, яка проходила під час Київського інтернаціоналу. Було дуже багато людей, представників архітектурної спільноти, мистецтвознавців, митців і мисткинь, динамічно. Чому я кажу так? Тому що були дуже бурхливі реакції на те, що ця будівля може стати частиною шопінг-молу.
Слухати повну версію.
