Фронтмен гурту "Вагоновожатые": "Референс" ­– це такий зріз часу, це наш сьогоднішній час

Фронтмен гурту "Вагоновожатые": "Референс" ­– це такий зріз часу, це наш сьогоднішній час

20 листопала гурт "вагоновожатые" презентував свій другий повнометражний альбом "Референс" із синглом "Человеческие слабости" і – вперше – двома піснями українською. Про запис альбому та місце "Вагоновожатых" на українському музичному ринку в ефірі Ранок Про розповів фронтмен гурту Антон Слєпаков.

Ведучі:

Ольга Бабчук, Євген Павлюковський

 

 

Євген Павлюковський: – На що "Референс"?

– Для мене це такий зріз часу, референс – це наш сьогоднішній час. Дуже складно бути оригінальним у 2018 році. Завжди стикаєшся з цим ось референсом. І саме референс і текст про референс потрапив до альбому майже випадково. Альбом вже був готовий, планувалася ще одна інструментальна композиція. І планувалася ще одна додаткова, яку ми, до речі, так і не зробили.

Я на ту додаткову композицію писав текст, як на мене, дуже особистий. І кажу хлопцям: "Ось дивіться, щось таке вимальовується…" А вони: "О, слухай, так це ж може бути програмним текстом, і взагалі, титульним текстом усього альбому!" Це був такий меседж, з якого можна було почати, і вони запропонували вставити цей текст у той інструментальний трек. Так і народився трек, який спочатку називався "Brave", а ми його замінили на "Бриф".

Ольга Бабчук: – "Мовчання" вашого гурту було досить тривалим.  Попередній альбом, "Вассервага" ви презентували ще три роки тому, у 2015 році. Невже альбом з десяти треків писався так довго?

– Ви знаєте, я не помітив мовчання. Два роки тому ми видали такий великий ЕР "Стартап Молодость", там було 5 композицій. Потім ми працювали над великим проектом "Ордер на арешт" – саундтреком до фільму 1926 року. Це був наш спільний проект з Центром Довженка. Потім я видав свою збірку "Стишение обстоятельств", з художницею Аліною Гаєвою. Після ми цього ми ще робили "Стишение обстоятельств-2", і паралельно вигадували "Референс".

Для мене ці два роки не були пустими, і завжди ми щось робили. Станіслав Іващенко, наш барабанщик, запустив свій сольний аудіовізуальний проект SI…Всі хлопці з гурту в цей період щось робили.

ОБ: – Тобто "Вагоновожатые" вже можуть собі дозволити не випускати альбом кожного року?

– Зачекайте, такої практики – випускати альбоми щороку насправді немає! Є гурти, що не випускають альбоми і по вісім, і по десять років. А буває, що випускають, а там пшик. ЦЕ ж така добровільна справа, як кому йде.

Ми з 2018 року спеціально зробили так, щоби в нас була мінімальна кількість якихось виступів, гастролів, ми не грали свій традиційний весняний концерт. Ми записувалися, вигадували, зосередилися на нашій репетиційній точці. І коли вже все було готово, ми видихнули і вирішили, що тепер можна трошки і пограти для людей.

ЄП: – Як вважаєш, вам вдалося вразити слухачів новим альбомом? Чи не даремною була ця робота?

– Мені здається, що так. Мережа гуде.

Звичайно, хотілося б почитати якісь аналітичні матеріалу, якусь професійну критику від наших фахівців, що ж вони скажуть. Бо поки що її немає.

Не можу сказати, що я сильно цим переймаюся, але це завжди цікаво, коли тебе не просто облизують і посипають цукром, а конструктивно вказують на недоліки. Два роки ми зіштовхнулися з тим, що на "Стартап Молодость" не було жодної фахової критики.

ОБ: – Певно, це пов’язане з тим, що музична критика в нас не дуже розвинена. У нас у цій сфері було певне провалля.

– Було, але, як мені зараз здається, у нас є три-чотири музичних сайти, і тоді, два роки тому, вони теж були. Тоді тільки Ігор Панасов (музичний журналіст, головний редактор KarabasLive– ред.) про кожну з наших пісень написав вірші. Але жоден професійний критик на наші пісні розгорнутої рецензії не написав. Це теж така ознака часу, і ми приймаємо ці правила гри.

ЄП: – Причина може критися у тому специфічному стилі, в якому грають "вагоновожатые". Для світу він, в принципі, не специфічний, але чисто для українського музичного ринку він є чимось новим.

– Не знаю, чесно вам скажу. Я бачу музичних критиків на всіх фестивалях і концертах, бачу їхні сторіз, вони постійно їздять кудись у Європу і слухають нормальну цікаву музику. Я не став би їх звинувачувати в тому, що в нас нібито немає професійних кадрів, і вони чогось не розуміють.

ОБ: – Яке місце на ринку української музики займають "вагоновожатые"?

– У нас немає ні колег, ні конкурентів. Про нас кажуть, що ми нішева група, яка грає нішеву музику. Я не знаю, хто в цій ніші ще присутній. По звучанню я більше не знаю таких колективів.

ЄП: – В який саме момент ви знайшли свою відповідь на запитання "бути чи не бути оригінальним?" Як ви знайшли той стиль, в якому не доводиться йти на якісь певні музичні компроміси, щоб збирати майданчики?

– Я все своє музичне життя, усю свою кар’єру ніколи не йшов ні на які компроміси. Я завжди робив те, що хочу робити.

Цікавитися електронікою я почав дуже давно. Коли я ще працював у гурті "И Друг мой Грузовик…", ми зробили напівелектронний проект "НеГрузовики", і для всіх це було дуже дивно.

"НеГрузовики", фактично захлинулися. Ми зробили один альбом, пробували зробити один тур. Фідбеку практично не було. Концерти проходили енергетично круто, але це не була розважальна музика, яка мала збирати стадіони. І проект захлинувся, коли ми спробували зробити другий альбом. От ряд тих ідей, що залишилися від другого альбому "НеГрузовиков", я у "вагоновожатых" використав.

ОБ: – Якою ти бачиш аудиторію "вагоновожатых"?

– Аудиторія завжди дуже різна. Когось приваблює інтелектуальна складова, комусь до вподоби енергетика музики, хтось любить поштовхатися і пострибати на наших виступах. Юнаки зривають з себе футболки, "слемують". Дуже різний контингент.

ЄП: – А хіба це не свідчить про масовість?

– На одному-єдиному концерті – так, це масовість. Але коли ми на фестивалях виступаємо після якихось мейнстрімових гуртів, видно, як аудиторія одразу напружується: "Ой, що то таке важке грають… Тут треба думати, тут не так все і просто…" Я просто бачу цей контраст.

Мені здається, що порівнювати західну культуру альтернативних фестивалів, якій вже більше 30 років, і нашу, яка тільки починається, не зовсім коректно. Звичайно, ця культура до нас приходить, і ми потроху вчимося, як себе вести, яке пиво купувати, щоб краще думалося, чи взагалі не купувати.

ОБ: – У вашому новому альбомі є дві україномовні пісні. Чи означає це, що наступний вже буде наполовину україномовним?

– Мені важко зазирати наперед. Звісно, хотілося б, щоб україномовних пісень було більше. Якщо назбирається на альбом чи на цілу програму – я буду тільки радий. Повірте, для мене це неабиякий здобуток – навіть дві пісні написати, щоб я сам собою був задоволений.

І говорити українською мені важкувато, чесно скажу. Але я намагаюся це робити, спілкуюся, пишу. Навіть уже почав думати українською.

ЄП: – А чи є якийсь "рецепт" оригінальності? Як робити оригінальну музику?

– Українська музика завжди балансує на грані між тим, щоб бути цікавою, і тим, що бути мейнстрімовою. Хочеться, щоб тебе запрошували, щоб твої пісні і кліпи брали на радіо і на телебачення. Коли цю складову обрізати і не замислюватися над цим – ти справді будеш оригінальним.

Я одразу зрозумів, що мій шлях не буде простив, коли почав займатися музикою більше 25 років тому. Моя уявлення музики зовсім інше. Мені здавалося, що ми граємо таку поп-музику, а люди казали: "Та ви шо, це така складна альтернатива, вам треба не музичного продюсера, а драгділера, щоб просунути свої треки".

ОБ: – Про що ж треба думати, коли слухаєш ваші треки?

– Я дуже люблю вільний рух і свободу, коли ви можете рухатися так, як ви хочете. Якщо ви хочете просто слухати і прослуховувати кожне слово. Якщо ви рухаєтеся і стрибаєте – це прекрасно. Тому жодних порад. Будьте чистими, як Табула Раса, як чиста дошка. Слухайте нас з відкритим серцем.

ОБ: – Коли найближчий концерт?

– 1 грудня ми граємо у Львові, 8 грудня – у Харкові, 16 грудня – головна наша презентація в Києві в Атласі. І ще буде виступ у Мінську, в Білорусі.

Слухай більше в ефірі UA:Радіо Промінь!

 

Матеріал підготувала Анастасія Руссу