Міністр культури України Євген Нищук пригадав про перші дні Майдану — як все починалося і як все розвивалося. У минулому "голос Майдану", а нині міністр культури переконаний, що після Революції Гідності суспільство дуже швидко змінюється, а система не готова так швидко приймати зміни. Про це він розповів в ефірі виїзної студії Радіо "Культура", яка 21 листопада працювала в "Мистецькому арсеналі" під час відкриття виставки сучасного мистецтва "Революціонуймо", присвяченої п’ятій річниці Революції Гідності.
Хочеться запитати у вас не як у міністра, а як у приватної особи, ваше 21 листопада: де воно було і яким воно було? Які емоції були тоді?
— Звісно, я був на Майдані. Тоді це було дружньо, з драйвом, з бажанням кинути сміливе слівце в бік тодішньої влади і безпосередньо Януковича. Маємо розуміти, що хронологічно, 21 листопада за традицією, це щорічний збір митців, які були ще в 2004 році. В той день я йшов з вистави, народ впізнав мене як "голос Майдану", мені запропонували модерувати події, та я не знав, що це затягнеться на 3 місяці і матиме таку драматургію. Для мене він ділився на кілька етапів, адже спочатку нагадував 2004 рік в плані фестивалю, де збиралися митці, музиканти, поети, відбувався вибух різного креативу. Змінилося все після першого штурму, перших загиблих, які зробили незворотність Майдану.
Чому так хочеться швидких змін та чи вони можливі, якщо ми говоримо про культуру?
— Будь-які перетворення, коли вони є революційними, піднімають дуже високу планку, дуже високі очікування. 1 грудня вийшло на Майдан мільйон людей, це було найбільше скупчення того часу. Вони були налаштовані рішуче і якби 1 грудня була б чітка мета, сформована команда на те, що беремо штурмом якусь інституційну будівлю, то воно б тоді відбулося. Для нас це великий термін, 3 місяці вистояти, 3 місяці різних перипетій та історій.
Повертаючись до швидких результатів, після Революції суспільство дуже швидко змінюється, а система не готова так швидко їх приймати. Скільки нам довелося битися, щоб скасувати ті чи інші постанови. Хто з таким стикається, той розуміє. Я помітив, що коли у нас створюються нові інституції: Український культурний фонд, Інститут книги й коли туди приходять люди з громадського сектору, то вони переживають розрив шаблонів, які пережив і я. З одного боку, я був дуже шокований, але тепер проаналізував, що це було дуже корисно, той момент, коли я побув міністром, а другий раз вже зайшов зовсім іншим.
Я знав, як можу бути ефективним з командою для того, щоб принести конкретний результат для галузі. Все зовсім по-іншому, ніж я уявляв до того. Якщо ми говоримо про такі посади як міністр, це мають бути конкретні закони, які є непорушним і дадуть конкретну зміну системи. Просто говорити про стратегію — це дуже мало. Ми намагаємося в пришвидшеному темпі сприяти народженню інституційності, яка дасть фундамент якісних системних перетворень.
На вашу думку, чи можна говорити, що зміни в країні можна робити, перебуваючи лише в громадянському секторі, без контактів з офіційними інституціями?
— Точно ні. Громадянське суспільство любить посилатися на те, що воно може працювати з іншими альтернативними джерелами, європейськими програмами в тому числі. Практика показує, що більшість європейських програм зосереджуються на тому, щоб бути в координації з державними органами. Вони стають гарантом того, що громадянське суспільство реалізує ті чи інші проекти.
Багато хто любить прикриватися тим, що працює з народом і опрацьовує стратегії з ним. Я би закликав говорити й посилатися на експертні середовища по конкретним напрямках. Бракує зараз якості і збоку держави, і збоку інституцій. Всі вже починають звертати увагу не на кількість грошей, а на те, як якісно вони використані, який результат після проектів. Бачу таке поєднання.
Патріотизм. Як змінилося його сприйняття після Майдану та подій на Сході та анексії Криму? Якщо ми говоримо про цінність мистецтва, на скільки важливо чи патріотичним воно є ?
— Хочу почати з конкретного прикладу: в Міністерстві фінансів минулого року так склалося, що записали програму "Фільми патріотичного виховання". Це викликало багато запитань і які ж мають бути критерії. Мені довелося до певної міри відбиватися в певному сенсі, що немає ніяких обмежень, є проста історія, де фільми мають бути повного циклу українського виробництва, адже в цьому і є патріотичність, там мають бути українські актори, українська тематика. Немає виміру того, хто з ним патріот, а хто ні. Я проти того, щоб називали цю програму, немає обмежень, ціннісні речі мають бути позбавлені ризику будь-якої цензури. Ми проти цього боролися і шістдесятники каралися за вільнодумства. До таких методів не маємо право повертатися.
Ведуча: Ірина Славінська
Прослухати детальніше можете за посиланням
Фото взяте з ФБ Євген Ніщук
