Переглянути у мобiльнiй версiї
Опитування

Гудімов: в Україні немає інституції, що займається збереженням культурної спадщини

9.11.2018 р., 11:35

Відомий український галерист та засновник арт-центру Я Галерея Павло Гудімов, в минулому – український музикант, в ефірі Ранок Про розказав про свої останні проекти, заходи зі збереження культурного спадку минулих поколінь та перспективи розвитку мистецької галузі України.

 

 

У тебе немає такого відчуття, що саме поняття "куратор" в українському мистецтві з’явилося саме тоді, коли цим зайнявся Павло Гудімов? Раніше у нас були "організатори виставки", якось так це звучало. І тільки коли ти вийшов на цю сцену, ми почали вживати саме слово «куратор».

– Мені здається, що саме слово "куратор" прийшло тому, що час помінявся. Дійсно, я можу бути хвальком і розповісти, скільки зробила визначного "Я Галерея" для становлення нового типу інституцій, художників, молодих художників. Але ми продукт свого часу. Ми практично не випереджаємо час. Ми є своєчасними. І якраз цей момент є для мене визначним.

І моє завдання як ідейного натхненника проекту "Я Галерея" – відчувати не просто місію, а відчувати, що ми постійно є в кризі. Якщо ця криза є всередині, то ти рухаєшся далі. Якщо ти не розумієш, що криза є тут і зараз, і це нормально. Це те, що тисне на тебе зсередини. Якраз це і призводить до того, що ми є достатньо гіперактивні.

 

Всі погоджуються з тим, що розвивати мистецтво в Україні необхідно. Такі проекти, як Я Галерея існують в Україні вже дуже давно. Але все одно здається, що на загал сприйняття мистецтва, і особливо сучасного мистецтва не побільшало.

– Я тут не погоджуюся взагалі, це дуже суб’єктивно. Якщо говорити про мутації сучасного мистецтва, воно на сьогодні вже не є просто якимись творчими роботами чи мистецькими творами. Сучасне мистецтво – це стиль бачення світу. Для мене є дуже важливим показником, що деякі складні за формою проекти сприймаються на ура широкою аудиторією. Просто треба знайти, як донести його до них, як подати, як загорнути, як інтерпретувати, як оформити. В жодному разі я не хочу сказати, що Україна стоїть на місці чи взагалі деградує. Ні. Поступово з’являється, може, не матеріально впевнений середній клас, але середній клас за своїми інтелектуальними потребами.

 

Коли ти в 2001 році, ще будучи в складі Океану Ельзи, заснував "Я Галерею", у тебе було відчуття, що це може розростися до таких масштабів, що це буде ціла індустрія? Адже тепер це і видавництво, і галерея, і сама кураторська робота – це дуже великий обсяг роботи.

– На той момент я переключав свої потужності з музичної індустрії на іншу. Нюанс в тому, що вже тоді я відчув ту кризу, про яку я казав, щодо музики. Я відчув, що уже немає того впливу і задоволення, яке вона би мала доносити, особливо коли я порівняв з роками становлення і завоювання аудиторії. Вони були дуже стрімкими. А коли я відчув, що все стабільно, ми не розвиваємося так, як треба. Для мене показовими стали кілька сесій, коли ми готували альбоми, і вони не закінчувалися якимись конкретними результатами. Тобто ми втратили можливість швидко генерувати якісний продукт. І це якраз була та ситуація, коли, напевно, треба було розійтися, зробити пару років паузу, а потім знову зійтися. Але була обрана трошки інша дорога.

2001 року я заснував "Я Дизайн", це був такий креативний хаб, де молоді дизайнери, художники, графічні дизайнери, музиканти тусувалися. Це було таке невеличке приміщення. Але за ті 6 років, які минули, перш ніж я офіційно заснував "Я Галерею" в 2007, я зрозумів, що моя душа, моє тіло і моє серце вже повністю у мистецьких процесах. І музика почала здавати свої позиції.

 

 

Якщо подивитися на те, що відбувається цього місяця, здається що ти клонований. Тому що є виставка "Замок Свірж: Генеза"на Львівщині, "Metropolis. Минулі утопії майбутнього"в Пороховій вежі у Львові, "Можливо це мистецтво"в Житомирі і в Києві, і всюди Павло Гудімов є куратором. В часто бувають такі збіги по датам? Ти взагалі спиш?

– Скажу чесно, деякі ночі довелося і не дуже поспати, особливо коли ми монтували "Замок Свірж: Генеза". Це, мабуть, найскладніший проект, який у мене був за останні роки. Це практично є закинутий замок на Львівщині. Ми з Національною спілкою архітекторів України придумали цей проект і подали його на Фонд культури на грант на фінансування. І ми виграли цей грант.

Тобто те, що ми зараз бачимо, – це вершина айсберга. Але коли ми говоримо про весь проект – це дуже складний проект, який дозволить ревіталізувати дуже складний культурний об’єкт 15 століття. Але враховуючи, що останні 50 років він був закритий – скільки ще треба в нього вкласти зусиль, грошей і так далі.

Навіть враховуючи, що з транспортом там не все супер, в пікові дні в замку буває до 600 людей. Це вражаючі цифри! Ми ніколи не могли собі такого уявити. Тому що як тестовий проект ми робили еко-пікнік "Гарбузамок". Він мав такий легкий формат і був розрахований на 150 людей, тому ми не запускали спеціально велику рекламу і так далі. 380 людей на еко-пікнік. Тому, все, що приготували, за дві години закінчуються харчі, треба щось робити, ми швиденько підключаємо знайомих і так далі.

Ми чітко визначилися, що цей проект інтелектуальний. Він працює не з форматом львівським розважальним, а навпаки, дає можливість інтелектуального спілкування, інтелектуальних меседжів.

 

Яка кінцева мета цього проекту?

– Кінцева мета дуже зрозуміла – зробити культурний центр європейського формату. Який не просто був би стилізацією старовини. Який був би сучасним, який постійно генерував би нові проекти. Який був би прошитий професійними програмами, наприклад, для архітекторів, для екологів, для людей, що займаються енергозбереженням. Тому що зараз дуже важливо розуміти, наскільки змінився час і наскільки важливо притримуватися таких речей, як екологічність, енергозбереження, нові технології.

Чому для реалізації проекту обрали саме Свіржський замок?

– От цікавий момент. Ти можеш зробити проект у центрі Львова, наприклад як ми зробили спільно з Львівською спілкою архітекторів, ми відкрили таку інституцію, яка називається Центр архітектури, дизайну і урбаністики, у центрі Львова в Пороховій вежі. Про цю інституцію мало хто знає, хоча реклама йде поступово. І в Свірж приїжджає більше людей, хоча це 40 км треба "пилити" на маршрутці чи на машині, ніж у центр Львова.

 

 

Це ж теж виходить така тенденція, що люди прагнуть шукати щось незвідане і неходжене, а не навідуватися до вже розкручених культурних точок?

– Правильно, це такий потяг до децентралізації і відкриття нових точок. Як на мене, це потрібно й далі підтримувати, тому що в Україні сотні закинутих об’єктів. Знаєте, в Поморянському замку нещодавно, цього року обвалилася стіна. Таких об’єктів є багато, і це дуже важлива частина державної політики щодо спадщини культурної.

Ми, до речі, мали діалог з Геннадієм Зубко, віце-прем’єром, де говорили, що в Україні ця спадщина ще більш "незручна", аніж радянська. Тому що вона потребує значних капіталовкладень, професійних команд, які мають працювати. І на сьогодні немає інституції, за якою закріплена функція збереження. Є реєстри в Міністерстві культури. А збереження? Хто займається конкретно підтримкою? Хто має відповідати за те, що в Поморянах завалилася стіна?

Держава?

– Яка держава? Абстрактна держава? Я вважаю, що це є величезний мінус. Ми надто багато граємося з цими абстрактними поняттями, "нехай держава", "нехай президент", "нехай Кабмін"… Друзі, дієві інструменти розроблені, і їх треба активізувати.

Треба не забувати про те, що кожне містечко, місто має мати свій потужний культурний центр. Тоді ми будемо мати щастя.

 

Слухай більше в ефірі Радіо "Промінь"!

 

 

Матеріал підготувала Анастасія Руссу

Новини по темі