Мобільний додаток

Лариса Самсонова: усвідомити проблему булінгу - перший крок до її вирішення

16.08.2018 р., 10:58

Шкільний булінг: хто відповідальний і кого карати? Що можна вважати булінгом і як відрізнити булінг від звичайних конфліктів між дітьми? Кого карати за булінг -  вчителів чи батьків? Що провокує агресивність підлітків до дорослих, яку вони останнім часом відверто демонструють?


В ефірі Українського радіо у програмі "Сьогодні. Зранку" свою думку висловила генеральний директор Директорату інклюзивної і позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України Лариса Самсонова.

Булінг - це свідомий тривалий процес жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти моральних та фізичних збитків.  Це так, чи в українських реаліях все трошки змінилося?

Лариса Самсонова: Не думаю, що в нас щось змінилося. Офіційного визначення терміну у нашому законодавстві немає. Але я знаю, що група депутатів на чолі зі Співаковським, Оксаною Білозір  надали законопроект про зміни до закону про освіту, в якому прописують що таке булінг, і прописують відповідальність за булінг. Є там відповідальність і батьків, є там відповідальність і школи, і директора школи.  Є різні рівні відповідальності. Справа в тому, що жорстока поведінка і агресія у дитини може бути із сім'ї. Зараз батьки настільки зайняті зароблянням грошей, своїм особистим життям, що кажуть, мовляв, віддав дитину в школу, то нехай школа її вчить. Це одна частина відповідальності. Але приділяти хоча б 20 хвилин уваги своїм дітям вдома, - це вже відповідальність батьків. І не спитати про справи в школі? Школа - це на все життя дитини. Треба просто поговорити з дитиною про її відчуття, її сумніви, про події в житті дитини. І це не ті 20 хвилин, коли ви готуєте на кухні, і паралельно з нею проводити час. Це має бути 20 хвилин часу "очі в очі". Це найкращий час, який може бути корисний і вам, і дитині.

З приводу школи. Школа - це теж вихідці з чиєїсь сім'ї. Скоріше  за все, коли виявили булінг, то дирекція не дуже хоче виносити це на загал, вони намагаються ці проблеми вирішувати всередині школи. І це є головною проблемою, бо замовчувати проблему - це означає її не визначити, не визнати, сказати, що її немає. Знаю, що в цьому сенсі ми зробили прорив. У нас у структурі міністерства є психологічна служба. І майже в кожній школі є психологи. Нещодавно Міністерство науки і культури випустило методичні рекомендації з приводу організації психологічної служби. Там спрямовують роботу, дії психологів, розповідають які дії мають бути щодо виявлення будь-якої форми насильства.  У нас працює близько 15 тисяч психологів, близько 7 тисяч соціальних педагогів. Це ті люди, які мають знати про психологічний стан дитини.

За даними дослідження ЮНІСЕФ, в Україні за минулий 2017 рік 67% дітей зіштовхувалися з булінгом - були жертвами або свідками, 40% постраждали від цькування і ні з ким не ділилися. Що робити батькам, якщо вони помітили, що з дитиною щось не так?

Лариса Самсонова: Чому почала змінюватися українська школа? Тому, що оціночний і особистісний підхід до учнів завжди був причиною булінгу. У деяких школах і досі практикують вивішувати рейтинг учнів. Хтось успішніший, хтось - на останньому місці. Іноді вчителі навіть самі не усвідомлюють, що вони здійснюють булінг серед своїх учнів. Думаю, що усвідомити проблему - це перший крок до її вирішення. Коли самоконтороль вчителя буде присутнім, якщо він розумітиме, що у класі в усіх дітей є рівні права, і ці права будуть дотримуватись, то я думаю, що поступово ми цей показник знизимо, і довіра до вчителя виросте. У дослідженні ЮНІСЕФ сказано, що тільки 4% дітей звернулися до вчителя. Є ще така традиція в учителів говорити, що якщо діти б'ються, то нехай самі розберуться.  І у дітей, і у батьків тільки формується звичка зверненння до психолога. Це стає популярнішим. Люди розуміють, що психологи - це люди, які здатні розібратися в стосунках, виявити проблему, дозволити людині подивитися на проблему іншим оком. У дослідженні ЮНІСЕФ було сказано, що основною проблемою булінгу є зовнішність, як не дивно.

Інколи соромно звернутися до психолога, бо дитина, наприклад, боїться, що звинуватять її. Не психолог звинуватить (бо психолог має сказати про все батькам), а батьки можуть сказати, що дитина винна, бо не відреагувала вчасно, що не відстоює себе, що має бути особистістю.

Лариса Самсонова: Справа в тому, що можуть бути різні психологи. Психолог, який працює в школі, він, як правило, робить дослідження з приводу того, які є групування  в школі. Це називається соціометрією. Але є психологи, які працюють ззовні, які працюють анонімно. Якби такі зовнішні служби були більш розвинені, то дитина не боялася б, бо вона звернеться анонімно. Навіть самому психологу, вчителю потрібне зовнішнє втручання. Вчителю теж треба допомагати.

У процесі булінгу є три гравці - ті, хто булить, ті, хто потерпає, і ті, хто, спостерігає. І останні теж мають нести відповідальність. З дитиною-кривдником треба говорити у присутності батьків, бо вона є неповнолітньою. І психолог має займатися з дитиною за присутності батьків.

Зараз інструментів достатньо. Має бути телефонна лінія психолога, якому можна надіслати анонімно повідомлення, і якому можна сказати про свою проблему, і щоб про це не обов'язково знала вся школа, щоб це не обговорювали на педагогічній раді. Так само можуть батьки звернутись по телефону зі своїми тривогами.

Прослухати повну версію розмови.

Слухайте програму "Сьогодні. Зранку" по буднях з 8.00 до 10.20!

 

На фото - фахівець з питань інклюзивної освіти і соціальних питань Лариса Самсонова, ведуча - Тамара Гусейнова.

Лариса Самсонова: усвідомити проблему булінгу - перший крок до її вирішення

Новини по темі