Людмила Міцик: У лікуванні будь-якої хвороби допомагає інтерес до життя

Як відроджуватись людині зрілого віку після хвороб і втрат, порадила в ефірі Українського радіо в програмі "Життя плюс" психолог Людмила Міцик.

Насамперед все залежить від нашого бажання і від нашого інтересу до життя. Якщо я хочу жити, якщо мені життя цікаве, а воно цікаве, бо навколо нас дуже багато різноманітних подій, біля нас наші близькі люди, є якісь наші захоплення. І якщо мені це дуже подобається, я хочу до нього повернутися. І якщо я зараз хворію, то це тимчасово. Якщо я докладатиму зусиль, щоб це подолати, стати здоровішим, то я роблю кроки і я зцілююся. Не потрібно опускати руки.

Тобто багато чого залежить від того, якою людина була до хвороби? Виходить, що хвороба - це як випробування дуже жорстке?

Можна і так сказати. Якщо ми оглянемося навколо, на тих, людей, які нас оточують, саме похилого віку, дуже часто бачиш, як міняється їхній стан, як вони починають цінувати життя і радіти кожній хвилині.

Тобто це така річ, яка є вроджена? Якщо її немає, то нічого не допоможе?

Це не вдача, це та якість, яку можна розвивати. Потрібно просто робити те, що тобі подобається і вміти знаходити приємні моменти в житті. А самі приємні речі, як виявляється, лежать на поверхні.

На що треба насамперед звернути увагу людині, яка захворіла? Як не впасти у відчай?

Звичайно, під час хвороби нас турбує біль, у нас погіршується самопочуття. Сили наші не такі і реакції наші не такі. І незнання моментів реагування організму і реагування психіки та ті чи інші події, відсутність інформації породжує певний стан. І для цього, щонайменше, треба дізнатися у лікаря що за хвороба, як себе поводити в такому стані. Тобто перший етап — це інформування. Треба розуміти свої обмеження і свої прагнення. Це стосується режиму дня, режиму харчування.

Що може стати рятувальним кругом під час хвороби?

На що я хочу звернути увагу, це просто дозволити собі бажати, дозволити собі хотіти. І дозволяти собі робити те, що подобається. Крім музики, танців, малювання, подорожей, кому, що до душі, не забувати про те, що ми люди і ми живемо в суспільстві і повинні бути ті, з ким ми можемо обговорити те, що нас цікавить і те, що нас хвилює. Це можуть бути  діти, сусіди. Якщо немає живого спілкування, по телефону. Нам необхідно ділитися своїм досвідом, своїми радощами, своїми переживаннями з іншими.