Майже третина українців вважають, що в Україні немає свободи слова, а більше половини, що є. У цьому переконують результати опитування громадської думки, оприлюднені 8 червня. Чи є підстави говорити про згортання свободи слова в Україні і як змінити ставлення суспільства до ЗМІ, прокоментувала в ефірі Українського радіо в програмі "Ранковий формат" медіаекспертка Діана Дуцик:
- Мене насправді ця цифра певною мірою радує. Тобто фактично половина громадян в Україні переконані, що свобода слова є. Але третина каже, що її немає. Ці відчуття кожного дуже суб'єктивні насправді. Я можу сказати, як експерт, який спостерігає дуже багато років за тим, що відбувається у нас у медіапросторі, насправді це не така чорно-біла реальність, там є багато аспектів. Я б сказала так, що в нас в країні справді не існує поки що тотальної цензури.
Поки що?
- Я сподіваюся, що її не буде, але життя дуже швидкоплинне. Якщо подивитися на історію, на те, що у нас було зі свободою слова в Україні, то були дуже різні періоди. На даному етапі, незважаючи на те що йде війна, в умовах інформаційної війни у нас немає тотальної цензури, я б так сказала, як є в Росії. У нас немає якогось наказу, щоб усі медіа однаково висвітлювали те чи те. Якщо ви ввімкнуте центральні українські телеканали, то ви побачите абсолютно широку палітру політичних поглядів. Це теж треба враховувати. Одні критикують, інші хвалять, безперервні суперечки, дискусії скандали. Тобто все це є у медіапросторі.
Чому тоді існує цифра у 35% тих українців, які кажуть що свободи слова немає? Вони цього не помічають? Із чого люди роблять такі висновки?
- Розумієте, треба враховувати, що в нас є зараз певні проблеми у медіапросторі, вони нікуди не зникнуть. Є якісь речі, які не завжди правильно регулюється. Наприклад, останні дискусії щодо регулювання Інтернету, вони регулярно виникають. Але я з цим була б дуже обережною. Зрозуміло, в нас є багато проблем із сепаратистами сайтами у контексті війни тощо. Але якщо ми будемо заходити в жорстке регулювання Інтернету, то ми перейдемо якраз цю межу. З цими питаннями треба бути дуже обережними.
Діана, а як можна визначити цю межу між вседозволеністю і цензурою? Це дуже тонкі поняття і однозначних відповідей у світі не існує.
- Це насправді так. Я думаю, що світ зараз теж зіштовхується з цими викликами. Ми бачимо, що ці питання ставлять собі багато журналістів у світі. Я писала на Фейсбуці свої враження від Львівського медіафоруму. Мене вразила дискусія двох жінок журналістів, які висвітлюють конфлікти військові в інших країнах. Одна була італійка, інша з Лівії, здається. Власне, це був приклад двох різних підходів до професії. Коли одна говорила про дотримання стандартів, про відстороненість, про правильність. А інша говорила про громадянську позицію. Тобто в світі теж йдуть ці дискусії. Це теж викликає такі питання, на які немає відповіді. Але відповідь у тому, що всьому має бути здоровий глузд. Здоровий глузд і спроба подивитися на все на кілька кроків уперед, чим завершиться те чи інше наше рішення. Які будуть наслідки через півроку, через рік, через два роки.
Ви вірите в Кодекс честі журналіста?
- Кодекс честі – це таке базова річ. В усіх країнах є кодекс честі, етичний кодекс. Він закладає базові принципи. Але є нагальні питання, які сьогодні на часі, які особливі в сьогоднішньому контексті і їх потрібно все-таки проговорити і домовитися.
Як домовитися, якщо є позиція журналіста, а є позиція власника медіа. Або є позиція глядача чи читача, який хоче щоб йому так розповідали, а не інакше.
- Звісно, все пов'язано, все дуже складно. Це про те, що я кажу, що немає чорно-білого. Бо є багато пазлів, з яких складається наш медіапростір. Дуже багато впливів, тиску, інтересів. Але мені здається, насправді не маємо подумати про одну важливу річ. Про те чи хочемо ми, щоб далі ця країна існувала чи ні. І якщо ми хочемо, то треба сідати і домовлятися. Є багато, мабуть, різних способів як це можна робити, як це можна змодерувати. Але це треба робити.
