Євген Нищук про Тараса Шевченка в репертуарі, молодь, яка пішла в театри, інновації та службу в ЗСУ

Євген Нищук про Тараса Шевченка в репертуарі, молодь, яка пішла в театри, інновації та службу в ЗСУ

Народний артист України Євген Нищук нещодавно очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Про очікування від змін, про плани і виклики на майбутнє розповів сам Євген Нищук на Радіо Культура.

0:00 0:00
10
1x

На фото: Наталія Грабченко та Євген Нищук в студії Радіо Культура

Призначення Нищука – це природній процес 

Я б хотіла вас запитати про Михайла Захаревича – очільника театру, вашого попередника, він був генеральним директором-художнім керівником останні роки, працював там 32 роки. Коли вас представляв виконувач обов'язків Міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв, то ви почали свою промову з подяки Михайлу Захаревичу за його каденцію. Що відбулося? Чому вас було призначено замість нього? 

Я щиро подякував Михайлові Захаревичу за довготривалу багаторічну роботу. Він професійна людина і багато речей, які були в різні часи зроблені, достойні великої поваги. У Михайла Васильовича закінчився контракт 15 березня. Тому це все природні процеси, етапи і моменти. Міністерство культури визначилося з тим, що призначило мене, і цьому є також цілком законні підстави. Хотів би нагадати, що за законом про контрактну систему саме для національних колективів та театрів генеральним директором- художнім керівником чи генеральним директором у інших закладах, музеях може бути людина, яка, крім творчих надбань і заслуг, має понад три роки управлінського досвіду адміністративно-фінансового характеру. В театрі, крім мене, цього ніхто не має з творчих одиниць.

Ви двічі очолювали Міністерство культури… 

Я близько п'яти років маю цього досвіду, будучи двічі міністром культури. І це дає мені абсолютно законне право зараз очолювати цю дуже важливу і відповідальну місію. Колектив знав про цю ситуацію і тому всі це прийняли і всі це зрозуміли. Дмитро Богомазов лишається режисером-постановником театру, як і наші інші топові режисери: Іван Уривський – творець легендарної "Конотопської відьми", Давид Петросян. Окрім цього є ще Дмитро Чирипюк. Все найкраще, що є, я хочу підхопити і продовжити, але, зважаючи на стрімкі вимоги часу, очевидно, що в мене є дуже багато завдань, щоби багато чого змінити і покращити.

Під час війни театр десь в собі відображає комплекс розради

Вистава "Конотопська відьма" стала рушійною силою потужного інтересу сьогодні до українського театру, який пов'язаний саме з монетизацією, з купівлею квитків. Це дуже серйозний виклик, як з'ясувалося, для театру. З'явився великий інтерес аудиторії до інших вистав театру і до театру взагалі – бо квитків не дістати. Люди вкладають під час війни свої кошти в культуру і мистецтво. Це все почалося з театру Франка. Тобто, Євген Нищук прийняв успішний театр?

Глобально, очевидно, і беззаперечно театр Франка є брендом і візитівкою українського театрального мистецтва. Як заклад культури він завше слугував не тільки носієм якісного театрального продукту. В різні часи театр Франка був тим осердям, як таким, яке формувало українську інтелігенцію, був хабом українства. Це був той дім, в який приходили спілкуватися, зустрічатися тоді, коли це було небезпечно в українському питанні. І мені би дуже хотілося цю тяглість поколінь цієї успішності обов'язково понести далі, цей корабель живої франківської історії примножувати. Я знаю добре історію створення театру Франка і хотів би повернутися до цих витоків у його айдентиці, у його візуалізації, що відображатиметься на ребрендингу сайту. Ми на певному етапі увійшли в адміністративну рутину: ходять на вистави – значить все добре. На вистави ходили в різні часи дуже добре і легендарних вистав було чимало. Маємо зараз справді новий феномен "Конотопської відьми", який потягнув за собою цікавість і до тих режисерів, які творять. Але не тільки на "Конотопську відьму" зараз неможливо взяти квитки, але й на "Візит", який створювався нещодавно Давидом Петросяном. Наприкінці квітня буде нова прем'єра від Івана Уривського "Марія Стюарт". Відновлена вистава "Три товариші" – на неї також неможливо потрапити. Це дуже цікавий дослідницький момент, що саме під час війни театр десь в собі відображає комплекс розради, сублімації того, що людина зараз відчуває, якогось певного катарсису, бажання посміхнутися, отримати якусь надію, десь відсторонитися, щось призабути і мріяти. Це дуже цікава місія зараз театру в цілому і зокрема Національного театру Франка. За цим всім стоїть велика робота і велика машина: 600 людей працює в театрі. Очевидно, що за успішною виставою є чимало проблем. Ситуація з продажем квитків потребує нової системи продажу, бо вона є застаріла морально і технічно, і в зв'язку з цим ми уже почали роботу і створили робочу групу з віце-прем'єр-міністром, міністром цифрової політики Михайлом Федоровим. 

Кияни вишикувались у довгу чергу, щоб купити квитки на додатковий показ "Конотопської відьми"
Черга за квитками на "Конотопську відьму". Марія Гуменюк для Суспільне Культура

Чи буде якась підсумкова комісія працювати, щоб подивитися, що з театром, в якому він стані?

Безперечно, це є зобов'язання будь-якого керівника, який приймає те чи інше підприємство – бо це є підприємство, не просто театр. Очевидно незалежний аудит, який буде проведений – я вже зараз про це домовляюся з людьми – це інвентаризація повна, це переосмислення багатьох функцій і приведення нового штатного розпису до відповідності нових вимог. 

Театр буде намагатися на чомусь економити під час війни?

Ми живемо тоді, коли завдяки технологіям та інноваціям ми можемо економити. Я зробив ревізію, огляд – театр Франка має ще три майнових комплекси – це не тільки театр в центрі Києва, це ще гараж і великий пошивочний цех. Якщо ми говоримо про гараж, то там близько 50 людей є по штатному розпису, є багато застарілих машин, які ми хочемо передати і передамо ЗСУ. У відповідність привести всю штатку по функціоналу. Час вимагає нових ідей, нових рішень, нових реалізацій: оновлення сайту, аудит, систему продажу, новий електронний документообіг. 

За допомогою "Дії" ми модернізуємо систему продажу квитків

Що буде з продажем квитків? 

Я дуже радий, що відгукнувся особисто Михайло Федоров і команда Міністерства цифровізації. Ми вже створили робочу групу, яка здійснює аудит самої системи, яка просто падає через велику цікавість щодо вистав і до квитків. Тому зараз ми будемо це інтегрувати за допомогою "Дії" (це не значить, що в "Дії" купувати), за допомогою цих технологій ми модернізуємо ту систему, яка була, зробимо її зручною, авторизованою, щоби позбутися задвоєних чи затроєних квитків на одне місце, щоб убезпечити себе від перекупів. Це справді іміджеві втрати для театру і мені би дуже не хотілося цього повторювати. Радість від черг, які є в каси, мене також не тішать, тому що це не ті часи і це є незручно для людей. Люди готові стояти в цій черзі, як показала практика, але мені здається, що її не повинно бути. Я не перескочу технологічний час, який потрібен для впровадження цієї системи, але ми будемо намагатися якомога швидше це зробити. Є доручення для відповідних фахівців, які якомога швидше мають зробити ту систему, яка убезпечить нас від цих ризиків і буде прозорою, буде зручною для нашого глядача.

Чи буде вирішене питання зі здачею квитків?

Так, очевидно. І це також можна зробити онлайн, так як це робиться з квитками Укрзалізниці. Це аналог тих впроваджень, які вже є, це діджиталізація в культурі, яка абсолютно на часі. Мені здається, це дуже цікаве партнерство, яке дасть результат.

Адміністрація театру до перекупів має відношення? Чи не має? 

Я сподіваюсь, що не має. Ми будемо проводити внутрішній аудит і розслідування будь-яких службових ситуацій. Я є абсолютно з нульовою толерантністю до будь-яких корупційних ситуацій, але ми це будемо дивитися, я не можу зараз говорити однозначно, тому що йде процес дослідження, зокрема і через систему хто і як входив, хто бере таку кількість квитків. Система, яка впроваджується, дасть можливість цієї авторизації розуміння того, хто купував з однієї банківської картки і ми зведемо ці ризики перекупів до нуля. 

Момент того, як з людьми завершувати співпрацю – це для мене є дуже важливим моментом

За попереднього керівництва були ухвалені суперечливі кадрові рішення. В якийсь момент не було продовжено контракт з головним художником Александровичем-Дочевським, Петром Ільченком – режисером-постановником та Юрієм Одиноким, режисером-постановником, народним артистом України. Їхні вистави залишилися в репертуарі, вони є успішними, на них неможливо взяти квитки. Контрактна система дуже гарно вміє закривати роти людям, вони бояться про щось говорити, так? Суспільство теж мало право на якусь відповідь на питання: чому цих людей "пішли"? Що ви будете з цією ситуацією робити? 

Не зовсім коректно мені відповідати за ті рішення, які проводилися попереднім керівництвом. Юрій Одинокий створив десяток блискучих вистав, які отримали театральні пекторалі, вистави, в які я залучений і я вже в подальшому документально відповідальний за ті вистави (це коли режисер йде з театру і залишається хтось, хто відповідає за прокат цих вистав). Для мене це було дуже боляче. Юрій Одинокий ще не був пенсійного віку і не є. І за два роки до пенсії це по-людськи і з професійної точки зору є неправильним. Я думаю про ту ситуацію. 

Петро Ільченко є одним із корифеїв цього театру без перебільшень, бо був там 43 роки… Хоча Ви говорите про пенсійний вік… 

Я маю на увазі з юридичної точки зору. Тут ще й ця річ була важливою. Якщо говоримо про Петра Івановича, я думаю, що ми співпрацюватимемо по договору, якщо будуть якісь нові ідеї. Він супроводжує ті вистави, які йдуть, ми бачимося щоразу в театрі. Зараз новий ввод у виставу "Житейське море", і ми працюємо, все погоджуємо, тому ми продовжимо цю роботу. 

Александрович також є дуже адекватною, талановитою, шаленою людиною, яка творила історію франківців. Він є притомний, бо казав: "Я розумію всі нюанси і готовий був би не бути головним художником, а вже супроводжувати якісь проєкти, ті, які були, чи виставкові". Каже, що дає дорогу молодим і абсолютно є свідомим цим. Сам момент того, як з людьми завершувати співпрацю – це для мене є дуже важливим моментом. Я дуже хочу, щоб це було в дуже шанобливий спосіб. Так само, як і поява тих нових акторів, які будуть. Це також має бути подією. 

Є ще ціла когорта "ображених" на театр акторів, які виїхали під час повномасштабного вторгнення, і з якими припинив співпрацю театр. Яка тут ситуація? 

З юридичної точки зору є період, допоки може бути офіційна за свій рахунок відпустка, чи відпустка, чи домовленості певні. Ми розуміємо ситуацію війни, особливо, коли це жінки поїхали з дітьми… Я зараз уже можу сказати, що театр завжди для них є відкритим і якщо в них складеться ситуація, коли вони зможуть повернутися в рідну домівку до України, то ми знайдемо спосіб, коли для них знайдеться місце назад повернутися і до рідного театру.

Ми зараз спостерігаємо дивовижно різку зміну покоління тих, хто приходить в театр

Якою буде репертуарна політика за вашої каденції? Що має змінитися? Наприклад, на 210 річницю від дня народження Тараса Шевченка театр не мав що поставити в афішу, і це тривожна тенденція...

Репертуарна політика є основою цікавості глядацької до театру. Всі проблеми стосуються модернізації застарілої інфраструктури – гримерок, туалетів, моїх бажань відкрити ще один третій майданчик в зв'язку з такою великою цікавістю і з тим, щоби надати і залучити ширшу кількість молодих перспективних режисерів співпрацювати. Театр Франка обов'язково має бути партнером для недержавного сектору – я маю на увазі кращих проявів театральних, які є в Києві в Україні – надання майданчика для театрів, які позбулися даху, зокрема, одним з перших проєктів був Маріупольський театр, який приїхав і показав свою докудраму під дату, коли два роки тому розбомбили театр. Таких театрів є чимало і ми би також хотіли з ними робити якусь колаборацію для їхньої підтримки. Так само, як для Кримськотатарського театру: у нас вже є розмови і з Ахтемом, і з Тамілою Ташевою, як Уповноваженою представницею Президента України з кримських питань. І ми вже ведемо ці перемовини. Для мене дуже є важливою складова ще й соціальна: ми зараз говоримо про проєкт з ООН щодо насильства, щоб був якийсь театральний перформанс, бо він є емоційно цікавим, і відомі актори можуть це цікаво подавати. Питання інклюзії дуже важливе і проєкти доступності інфраструктури і будівлі театру, щоби можна було людей з інвалідністю приймати до себе. Це окремі програми для військових, окремі поїздки у військові частини, реабілітаційні центри, в місця, наближені до бойових дій для підтримки морального і психологічного духу. Це моя місія ще й як військового. Ці складові є для мене дуже важливими. Вони мають великий спектр і вони мають відображатися в репертуарній політиці. Для мене дуже важливими є знакові постаті. Обов'язково в репертуарі мають бути ті, хто творив нашу літературну царину, драматургічну, культурний ландшафт впродовж багатьох століть. Шевченко, Леся Українка, Франко – це і є ті патрони, трійця. І дивним буде, коли перша драматична сцена країни не буде мати в репертуарі цих велетів. Ми повернемося до того, щоби зробити це якісно і модерно. В чому феномен "Конотопської відьми"? Це також класика, але класика, яка ожила в іншій формі прочитання. І ми зараз спостерігаємо дивовижну різку зміну покоління тих, хто приходить в театр. Зараз ми просто спостерігаємо бум, коли ніяких програм не треба, просто люди хочуть купити квитки і все – прийти на хороші вистави. Я цю тенденцію підхоплю і буду продовжувати. 

Ми погоджуємо нові назви творів і вистав, які буде робити і Іван Уривський, і Давид Петросян. Ми говорили з Максимом Голенком, Оксаною Дмитрієвою. Є в мене шалена ідея, яку я не хочу ще озвучувати, можливо через тижні три озвучу… Вона дещо божевільна, але якщо все вдасться, то ми могли би на неї вийти на грудень не за кошти театру. Бо три прем'єри, які виходять цього року  – це "Тартюф", "Марія Стюарт", яка вийде, і після неї буде працювати Давид Петросян над "Слугою двох панів", яка випуститься на початку нового сезону. Моя ідея – повернутися до того, щоби розпочинати сезон 27 серпня на день народження нашого патрона Івана Яковича Франка. І, за збігом обставин, в цей день народився і Богдан Ступка, який також є великою невід'ємною частиною слави франківської. Тому це буде вистава Франка. На даному етапі йде "Украдене щастя" і ми почнемо з нього. Але будуть нові вистави. Мені би дуже хотілося, щоб ті топові вистави, які йдуть, побачили не тільки в Україні, а й в світі кращі сцени Європи і світу, кращі фестивалі – ми говоримо зараз з Венеційським фестивалем, тобто бієнале театральне, Авіньйон, Единбург. Зараз агенти вийшли на гастролі в Канаді. Я говорив з представниками бізнесу і наводив приклад, коли Петлюра дав кошти, щоби хор Кошиця поїхав і повіз "Щедрика" і інше українське багатство музики і хорового співу у світ. І ми тепер пишаємося, що саме з того часу – понад 100 років – "Щедрик" звучить по всьому світу. Я хочу, щоби наш театр бачили у всьому світі кращі світові сцени і таким чином ми відкривали себе для світу. І немає для цього ніяких бар'єрів. Мовний бар'єр довгим часом був міфом, ми все можемо новими засобами інновацій і технологій все подолати. Головне – оця сила, магія і емоція, яка йде від талановитих речей зі сцени, від наших акторів, наших творців, наших режисерів.

Ми повинні залучати свідомий патріотичний і культурний бізнес

За які кошти ставляться вистави, коли іде війна? Яка ситуація з фінансуванням театру зараз? Що заробляє сам театр, що дає держава, що дає можливість фінансувати нові постановки?

Держава покриває зарплатну частину, але не повністю. Вона цього року менша у зв'язку з непереіндексацією, скажімо так. Вона становить близько 70%, все інше нам треба покривати своїми заробітками. Ми можемо і здатні зараз це робити. Інша справа, що на всі ті перетворення інфраструктурні, на реконструкції, капітальні ремонти даху, який тече, гаражів, декораційних цехів, туалетів, гримерок – з 1954-го року не мінялися столики – все це потребує великих змін і коштів. Вже тривалий час в театрі не спостерігається конкретних фінансових партнерів, спонсорів, і мені б це хотілося змінити. Тим паче, що на тлі такого успіху і цікавості до наших вистав мені б хотілося знайти їх: я зараз веду низку перемовин з компаніями, які би дали можливість нам зробити ці перетворення і фінансувати нові постановки. Бо, власне, про ту божевільну мою ідею – я би хотів її зробити на осінь-зиму, вже після випуску "Слуга двох панів", але немає на це коштів – ні копійки, бо в нас навіть дірка по зарплаті. І ми її перекриваємо заробітком з каси з квитків. Для будь-яких інших цілей – перетворень, проєктно-кошторисної документації, експертизи по кондиціонуванню, яку потрібно зробити – ми зробимо, але коштів на безпосередньо проведення і впровадження її у нас немає. Тут є дві площини: одна – це державна. Ми розуміємо і знаємо, що зараз, під час війни, є пріоритетним, і ми в жодному разі не можемо мати жодних претензій. Але ми повинні залучати для цього наш свідомий патріотичний і культурний бізнес.

Що з вашою військовою службою?

Я з перших днів пішов добровольцем і був на Київщині на рубежі Стоянка-Ірпінь-Буча-Гостомель. Після київської кампанії поїхав на південь і там мобілізувався в ЗСУ. Два роки воював і це, як кажуть, назавжди. Я є учасником бойових дій. Зараз, в силу певних обставин, про які не можна говорити, я переведений в запас. І переведений на ділянку “культурного десанту”, скажімо так, який теж важливий. Тому це мої побратими, з якими я продовжую постійно  працювати. І мій внесок в тому, щоби багато йшло вистав для допомоги ЗСУ. Ми зараз заключаємо договір з “Повернись живим”, будемо напряму спілкуватися з очільниками інших військових відомств і це для мене є дуже важливим аспектом.

Як ваша робота в Шевченківському комітеті буде узгоджуватися з тим, що ви керуєте театром Франка? Чи не буде тут конфлікту інтересів?

Ні, жодним чином. Робота в Шевченківському комітеті на громадських засадах. Інші члени комітету працюють хто головним диригентом, хто в опері, хто в інших місцях – жодним чином не пересікається конфлікт інтересів. Може бути, що хтось з театру Франка буде претендувати. Для цього є прозорий механізм, коли людина не голосує, повідомляючи про конфлікт інтересів. Але в даному випадку ніяких в цьому плані немає суперечностей. Я продовжуватиму також і ті процеси оновлені і в самому комітеті. Я дуже гордий, що цього року були всі лауреати абсолютно беззаперечні і суспільство сприйняло всіх і все це було без жодних скандалів. Я продовжую цей процес, ми дійсно зараз збираємося робочою групою наприкінці квітня, щоби всі ті зміни до положень, які пропопонувалися або ми ж виявили в процесі першої кампанії нашої каденції трирічної нашого комітету, ми їх зараз маємо опрацювати до червня місяця, подати на експертизу Офісу президента і на підпис самому президенту. Ми почнемо вчасно нову кампанію, про всі новшества, про всі зміни ми повідомимо обов'язково культурну спільноту.

Чого ви зараз найбільше хочете для театру Франка?

Я прагну, як для театру Франка, так і для всіх нас – перемоги. Це дасть можливість нам розправити крила, це дасть можливість нам осмислювати все те, що ми пережили, всі ті трагічні моменти, щоб з нашої землі окупант пішов геть. Це найбільше потрібно. Успіх наших вистав, покращення умов праці, його перетворення – це все  потрібно. Нові впровадження всіх технологій, інновацій в наш театр, щоб він був суголосний з часом – це все потрібно. Радість кожного члена нашого колективу, щоб ніхто не постраждав, щоб всі були живі, щоб повернулися наші воїни – члени колективу театру Франка, щоб знайшли тих, хто пропав безвісти. Я про це думаю щосекунди.