Писати – це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей – Ірена Карпа

Писати – це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей – Ірена Карпа

Про Революцію Гідності, викладання креативного письма та спільну з Сергієм Жаданом пісню "Виживи" в ефірі Радіо Культура розповідає письменниця, менторка письменницьких курсів, співачка, культурна та громадська діячка Ірена Карпа.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

На фото Ірена Карпа та Олена Гусейнова в студії Радіо Культура

Майдан – найважливіший досвід мого життя

Я повернуся зараз на 10 років назад у листопад 2013 року на перший мітинг вихідного дня, коли починалася Революція Гідності. І цей мітинг починався під пам'ятником Тараса Шевченка в сквері навпроти університету. Ти тоді була однією зі спікерок. Чи ти пам'ятаєш це?

Звичайно, я пам'ятаю. Це так страшно було говорити одразу перед такою кількістю людей. Це був перший раз в моєму житті, що я бачила одночасно стільки людських облич наживо. Це дуже хвилююче було. Це було про єдність. Це було про те, що "Господи, скільки нормальних людей є в цій країні, скільком людям не окей бути в совку, скільком людям не окей бути під Росією, скільком людям хочеться звільнитися". Ця фраза Бісмарка про те, що "жоден договір з Росією не вартий навіть паперу, на якому він підписаний" – так от все це вже було тоді оцим всім нормальним людям, які вийшли на Майдан, зрозумілим. Я дуже щаслива, що був цей досвід. Це, мабуть, найважливіший досвід мого життя взагалі. Це була така величезна одна родина і десь от воно таке залишилося. Для мене це така якась опора – те, що Майдан стався – це для нас залишилася опора назавжди. 

Що з тобою сталося після Майдану, чого би без нього, ти думаєш, ніколи би не сталося? 

Ти якось розумієш, чому ти живеш саме в цей час. Мало хто з нас хоче, щоб діти росли затурканими в російській совковій "парагниді" – парадигмою навіть не назвеш – коли реабілітують Сталіна, коли викохують рабство, коли якесь таке безправ'я. 

Приходить Майдан, приходить активізм, але все одно залишаються люди, які оборудки зараз на армії роблять. І це не зовнішній ворог, це внутрішній. Це просто люди, які жадібні, які не можуть нажертися. Я не розумію, як можна настільки ненавидіти рідну країну, рідну природу, рідних людей, як можна красти у військових, як можна красти волонтерські гроші?! Є люди, яким це нормально, є люди, які прогинаються і вони собі знаходять якісь виправдання. Після Майдану основна зміна – я поїхала працювати в українське посольство у Франції, бо мені дуже хотілося змінювати культурну видимість  України на європейській арені. 

Це жахливо важка робота. Значно вигідніше по грошах продавати морожену рибу чи колготи в Інстаграмі… Але це улюблена робота

Коли ти почала працювати з тими, хто хоче писати?

Всю мою юність, коли я писала свої перші епатажні книжки, мені казали: "Ви що, не відчуваєте відповідальності за читачів, які це читать Дивіться, чого діти навчаться: матюків навчаться з ваших книжок, про секс там начитаються!" Думаю, та вони, певно, без книжок би про секс ніколи не взнали. В мене тоді була агентка, яка мені казала, що ти їм так кажи: "А я не вчителька в школі, щоб їм викладати. Я пишу для людей, які вже роблять потім свій вибір". І я оце повторювала. Всесвіт спрацював іронічно, тому що зараз я вчителька і мене це не ображає, а навпаки – дуже надихає. Моя основна хороша якість, як вчителя – те, що я радію за успіхи своїх учнів, я ними пишаюсь. Це робота серця, я дуже її люблю. 

Якщо є якісь таланти, то це вроджене, це природа роздає чи Боженька роздає – хто вже в що вірить. Моя справа навчити, дати інструменти, пояснити, що люди, чим більше ви читаєте, тим більше це поповнює ваш словниковий запас, чим більше ви читаєте чогось якісного, тим в вашій голові є більше складових хороших текстів. І якщо людина пише текст, де є щось погане, то я кажу, що це слабше, тут роби речення коротше, це викинь, це в тебе повторюється, наприклад. А ось це в тебе сильна сторона – пиши, як тут, наприклад. Я стараюся людину вирівнювати відносно її ж роботи. Коли людина творить, вона дуже вразлива, тому що творить її внутрішня дитина і її образити, засміяти, сказати, що ти там крива, косолапа, куди ти лізеш – дуже легко. Одразу вриваємося в те, щоби люди пробували себе в усіх видах мистецтва, навіть якщо вам кажуть, що ви товсті, чи кривоногі… Це із тих епітетів, які я чула у свій бік. Танцюй так, наче ніхто не бачить, пиши, наче ніхто не бачить, співай, наче ніхто не бачить. Тобто ти пишеш, і вже оцінка читача – це вже щось інше, наступне, що від тебе деколи і не залежить, ти робиш те, що ти маєш зробити – щиро, максимально якісно і не думати про те, що хтось це засудить. 

Для мене ці курси – це про підтримку, про тепло, про мій егоїстичний інтерес мати більше якісної української літератури, читати класні історії в багатьох жанрах і про творче самовираження людей. Тому що творчість – це клей для душі, особливо якщо нелегкі ситуації, важкі події люди переживають. 

Чи в тебе є відчуття стосовно письма, що це дуже проста начебто практика? Для того, щоб почати писати, не треба додаткового знання… 

Це адова важка кропітка робота. Написати книжку, яка буде триматися купи, яка буде нормальною – бо творчі пориви – це класно – але є ще структура, редагування, відповідальність перед читачем, є всі ці штуки, про які ти в юності не думаєш, бо інакше ти б за це не брався. Але я дивлюсь по тих же студентах, з яким ентузіазмом вони всі беруться за перші домашки і все так класно, а потім такі… "Ой, а щось я не можу себе змусити писати, а щось те"… Не всі доходять до кінця цього марафону. Але якщо людина пише 1, 2, 3 – всі, хто наполегливо до цього ставляться, всі видадуть нормальну книжку. Це не так страшно, як взяти скальпель до рук і піти, не навчаючись, різати людей чи бути лікарем, який призначить не ті ліки. Пиши краще, вбивай людей на сторінках свого блокноту чи десь в комп'ютері, ніж ти будеш їх вбивати насправді. Краще ти вигадуй все, що завгодно: злися, виливай це все – для когось це буде продовженням, для когось ні. Письменник – це людина, яка не опускає руки при першому ж "ні" від видавця. Письменник – це людина, яка повертається до свого рукопису, навіть якщо він здається "Боже, який це жах, це ніхто не буде читати!" А потім вертаєшся. Письменник – це той, хто через "я ненавиджу цей текст", через все це вертається і все-таки ухвалює рішення, доробляє цей текст чи починає новий. Це жахливо важка робота, якщо на то пішло. Значно вигідніше по грошах продавати морожену рибу чи колготи в Інстаграмі… Але це улюблена робота, це щось дуже важливе і це таке щастя бачити очі читачів, які тримають книжку і кажуть – вона врятувала мене від депресії, чи я так реготала над вашою книжкою, чи ці історії мені так відгукуються. Це дуже класно. Для мене такі оцінки важливіші за будь-які рейтинги і премії. Ти пишеш в першу чергу для себе, щоб тобі було класно, в другу чергу для людей, які подібні на тебе, які зі схожими цінностями, яким це відгукнеться. Це не будуть всі люди на Землі, тому що ми різні. Кожен письменник, поганий також, теж знайде своїх людей. Не всі ж здатні тягнутися до якісної літератури. Є одноденки, як в поп-музиці, так і в літературі. Є різні жанри, є різні рівні культури. Я дуже проти того, щоб людина ставилася зверхньо до інших. Треба завжди дивитися, а судді хто? Краще пишіть для людей – хай буде їх 10 читачів. Але для них ваша книжка буде важлива, смішна, чи вони поплачуть, чи згадають якогось друга спільного, якого більше немає, але в пам'ять про якого ви це написали. Я думаю, що це чудесний інструмент, не треба ним нехтувати. Це терапевтичний інструмент, перш за все. І я не вбачаю біди, що всі прям кинуться писати. 

Ми якраз будемо говорити про книжку, яку створили твої учениці. Тут вже є 33 авторки. Як робилася ця книжка, що відбувалося з редагуванням і чи є ти в цій книжці? 

Як автор передмови, звичайно ж є. Я тут є ще й як перший редактор, тобто довести до ума всі ці історії і потім вже з них вибирали редакторки видавництва. Сміливий жест з боку видавництва видати молодих авторів. Всі ж хочуть розкручених зірок, ніхто не хоче дати шанс молодим. І це жахливо, тому що є класні дуже талановиті люди, які шлють, які переживають, а їм типу "ні", бо не хочуть ризикувати. Але виграє той, хто ризикує. І тут є класні авторки. Можливо не всі з них продовжать і будуть писати, але віриться, що продовжать. 

Обкладинка книги, на якій чемодан, з якого вилазить все: і вишні, і розбита хрущівка, і лак для нігтів, і одяг – тобто це якраз символізує наші перші дні війни і всього того досвіду, з яким стикнулися українці, які вирішували – залишатися чи їхати. Яким треба було зібрати все своє життя в одну валізку. Вони дуже добре писали перший акт – як вони виїжджали, тобто все, що відбувалося. І всі просто повипускали другий акт, так, ніби вони не хочуть про це згадувати – там, де вони були за кордоном, чи там, де вони були в інших регіонах України – там, де вони були не вдома. Я була змушена їх повертати в цей другий акт. Це не лише історії про міграцію. Тут дуже багато є про людей, тут є важкі історії. Це про трансформації також ці всі історії, це про те, що наболіло на початку і це про те, як цей весь свій досвід треба було викричати, виписати, виплакати. 

Немає опису.

Колись почалося ще з курсу терапевтичного письма, де люди працювали над своїми емоціями. Хотілося якомога більше текстів дати. Тут 33 нових імен. Ви собі не уявляєте, наскільки важливою є для молодих авторів ця книжка. Через деякий час оці свідчення цивільних людей – не професійних письменників, які не думають про те, як це все буде виглядати, які просто пишуть, щиро пишуть – перший яскравий досвід. Все добро має ефект цієї снігової кулі. 

Так дуже важливими є розповіді наших бабусь, бо це те, що потім складає наш внутрішній стрижень, це наші ліки від амнезії, це дуже важливо для роду, це дуже важливо для суспільства і дуже важливо взагалі для людства. 

Як буде розгортатися історія з твоєю книжкою? 

Я вже говорила із українським ПЕН клубом, в них буде фестиваль якраз в березні, який присвячений молодим авторам. Я дуже сподіваюся, що хтось потрапить туди. Там, де я є, де я виступаю, я обов'язково братиму цю книжку з собою і обов'язково про неї розповідатиму. Із найближчих закордонних моїх виступів в мене в планах є виступ в Копенгагені – здається це середина березня. Потім я буду ще в Індії. 

Ти їдеш вибудовувати діалог з Глобальним Півднем? 

Так, я дуже сподіваюся, що зможу прислужитися. Це дуже далеко аж десь під Гімалаями знаходиться, але дуже важливий цей діалог з Глобальним Півднем.

"Виживи" – маніфест молоді, але слухають його всі

Пісня "Виживи", яку ви створили разом з Сергієм Жаданом… 

Так, дійсно, презентували кліп на пісню "Виживи" і його можна побачити на Ютубі, пісню можна почути на всіх платформах. Сергій написав основні слова, я написала свій куплет – там де я читаю реп – і написала мелодію. Мені здається, що дуже добре вийшла ця пісня. Ми якось на одній хвилі з Сергієм. Це дуже класна синергія. Мені подобається виступати з живими музикантами, особливо духова секція, про що я завжди мріяла. І в нас є надія, що ця колаборація триватиме. В мене є ще якийсь новіший текст Жадана, на який я намагаюся придумати мелодію, щось таке, щоб воно було чітке і зрозуміле і підтримувало людей. Адресований цей маніфест молоді, але слухають його всі від моєї 13-річної дочки до якихось дуже дорослих зрілих людей, тому що в кожному з нас живе юна людина-бунтар і, власне, завдяки їй відбуваються всі суспільні зміни. Треба вижити!

В тебе є якісь інструменти, якими ти говориш зі своїми дітьми про війну, про те, що це великі втрати, що це великий біль?

Я навмисно не заглиблююся в те, щоб їх травматизувати. Я не знаю, як правильно. Вони все читають самі і бачать самі, інформації дуже багато плюс до того хрещений батько старшої доньки – під Бахмутом. Так вона йому писала листа вперше в житті українською мовою від руки. І я думаю, що вони це переживають на рівні оцих близьких контактів, коли переживають за діда з бабою, які в Україні, коли переживають за кота, за собаку, коли переживають за свого хрещеного. Я говорю з ними, що це боляче. Вони переживають, коли я їду в Україну. Але тим не менше, вони страшенно хочуть в Україну, їх це не лякає. Я не можу сказати, що я влаштовую якісь розмови. Це все одно завжди є фоном, я все одно завжди їжджу на телебачення, вони бачать мене по телевізору, вони чують новини. Слухають "Виживи", дуже люблять цю пісню. 

Як твої доньки говорять про Україну зі своїми не українськими друзями?

Побила хлопчика одного. Каже, що намалювала жовто-блакитну картинку, він почав сміятися, каже, "я його стукнула і все". 

Я тебе тут хочу запитати про твій досвід спостережень за французьким подібним контекстом, тому що Друга світова війна для Франції – це теж важке пригадування. Як французька культура це пригадування вибудовувала?

Вони не люблять про це говорити, вони дуже це замовчують насправді, цей весь колабораціонізм… В них дуже багато замовчування саме про те, як Франція поводилася зі своїми колоніями. Там навіть Шарль де Голль зовсім не в білому пальто. Французи доволі огидні в своїй історичній перспективі. Вони не готові приймати свої помилки, вони не готові вибачатися за любов до Путіна. В мене зараз дитині на позакласному читанні дали російського автора. Перед тим був Чехов, то я кажу: "О, дивись, якраз Чехов прекрасно змальовує підлих і деградованих російських громадян". От чому вони з усієї літератури світової вибирають саме російського письменника? 

Жоден Google-перекладач все одно тобі не замінить живого діалогу з жестами

Ця свобода, яка є в цього покоління попри травматичний досвід, на тлі якого вони дорослішають, чим вона для нас всіх може обернутися?

Я думаю, що це додаткова відкритість. Мова для мене – це завжди засіб комунікації і розуміння. Я не думаю, що в цьому є щось погане. В них буде більше цієї надивленості, розуміння. Я завжди за досвід. Він ніколи не буває супер приємний і супер легкий. Всі діти, які шпиляться в ігри комп'ютерні, будуть говорити англійською, тому що в них будуть грати з якимось іншими дітьми з Австралії чи з Америки, будуть читати субтитри англійською. Оця освіта значно легше здобувається, ніж ми могли собі там колись уявити. Це просто додаткові засоби відкриття і комунікації. Жоден Google-перекладач все одно тобі не замінить живого діалогу з жестами.

Останні новини
Американська зброя почне надходити в Україну за тиждень-два — Мотиль
Американська зброя почне надходити в Україну за тиждень-два — Мотиль
ВР не розглядала законопроєкт про англійську в Україні через резонанс щодо норми про дубляж — Потураєв
ВР не розглядала законопроєкт про англійську в Україні через резонанс щодо норми про дубляж — Потураєв
Півострів завмер в очікуванні  — кримчани про настрої у тимчасово окупованому Криму
Півострів завмер в очікуванні — кримчани про настрої у тимчасово окупованому Криму
Промінь рекомендує: Мій Конфлікт з треком "Танцююча в дощі"
Промінь рекомендує: Мій Конфлікт з треком "Танцююча в дощі"
"Бережи": Бек-вокалістка MONATIKа видала дебютний сольний сингл
"Бережи": Бек-вокалістка MONATIKа видала дебютний сольний сингл
Новини по темі
Є випадки, коли кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого засідання майже 8 років — Титич
Чи буде справедливість через 10 років? Адвокатка родин Небесної сотні про справи Майдану
"Мені вистрілили в скроню". Історія Володимира Цісельського, який пройшов Майдани та війну
У 50 "справ Майдану" спливає термін давності та досі немає вироків — Донський
Росія намагається спаплюжити Майдан — соціолог Стегній