"Воно не застаріє ніколи": Ірена Таранюк та Антон Марчинський про радіо

"Воно не застаріє ніколи": Ірена Таранюк та Антон Марчинський про радіо

13 лютого відзначають Всесвітній день радіо. Чому це медіа, попри столітню історію, залишається актуальним, як працюють українські служби радіо в Польщі та Великій Британії, як радіо допомагає налагоджувати контакти між народами? Про це Радіо Культура спілкувалося з журналісткою Української редакції BBC Іреною Таранюк та керівником Української служби Польського радіо Антоном Марчинським. "Радіо для мене – це як колесо, воно не застаріє ніколи", – зауважує Ірена Таранюк. Антон Марчинський додає: "Радіо має, безумовно, не лише технічну перевагу відносно новіших медіа, як, скажімо, телебачення й інтернет".

 

 

0:00 0:00
10
1x
Програма:

 Image by Alexander Lesnitsky from Pixabay 

Столітній винахід, яким ми користуємося донині

— Цього року світ відзначає сторіччя існування радіо. Для нас 2024 рік надзвичайно важливий, адже в листопаді 1924 року Українське Радіо почало мовити в Харкові. Харків 1924 року – це серце дуже важливих культурних процесів, не тільки українських, але й загальноєвропейських. За десять років там будуть відбуватися надзвичайно страшні речі в сфері української культури і більшість з тих, хто працював на радіо, потраплять під радянський "каток". Тож фактично нічого, крім пам'яті й текстів, про цей час немає. Коли ми говоримо про BBC або про Польське радіо, чи можна достеменно відслідкувати, якими були радіопроцеси в 20-х роках?

Ірена Таранюк: В архівах BBC є перші записи, скрипучі, можливо кумедні, й на погляд чи на вухо слухача ХХІ століття вдаються примітивними. Але з 20-х років не пам'ятаю, щоб я чула якісь архівні записи. Однак радіо від часу появи перших сигналів і зараз, 100 років після, залишається потужним засобом комунікації та інформування широкого кола людей, навіть якщо в іншій формі, наприклад, подкастів. Тому, повертаючись до витоків, ми рідко замислюємося над тим, що минуло вже століття, але ми досі користуємося цим винаходом.

— А як щодо Польського радіо?

Антон Марчинський: Доступу до записів польського радіо 20-х років, а власне тоді ще Польського радіотехнічного товариства, що першу передачу провело 99 років тому, 1 лютого 1925 року, насправді немає. Натомість є доступ до газетних транскрипцій, перших передач, які виходили в ефір і у Варшаві, і в інших містах тодішньої Польщі. Таким чином вони творили нову мережу, що об'єднувала тогочасну Польщу, яка тільки відродила свою незалежність. Можна сказати, що польське радіо насправді дуже важливим елементом ідентичності польського міжвоєнного періоду, між Першою і Другою світовою війнами. І воно було одним з найважливіших центрів формування не тільки ідентичності, але й дотичних сфер: культури, науки. Дуже багато важливих постатей пов'язані із польським радіо.

Якщо йдеться про записи, про літопис польського радіо, то записи робилися насамперед у 30-х роках. Дуже важливою знахідкою є записи останніх передач польського радіо у вересні 1939-го року, які були зроблені спеціально для того, аби передати той драматичний момент наступним поколінням. І не так давно частина цього архіву була віднайдена і опублікована Польським радіо, тож можна зануритися у ту епоху, включно із останньою передачею перед капітуляцією Варшави у вересні 39-го року. Додам також про важливу річ, що відбувається в ефірі Польського радіо для України: ми вже понад рік випускаємо рубрику "Історія польського радіо", де покроково розповідаємо всі нюанси від 1925 року, коли Польське радіо виникло, і аж дотепер.

"Єдиний приятель у часи ізоляції, який дає надію" 

— Вже прозвучали фрази про Другу світову війну та 1939 рік. Насправді для радіо це один, напевно, з найскладніших часів, коли сенс цього медіа стає абсолютно зрозумілим. Але можна, на мою думку, почати навіть швидше: речі, які відбувалися з політикою, культурою, з світові чуттям в ХХ столітті між Першою і Другою світовими війнами, так чи інакше  акумулювалися через радіоефір. Радіо використовували тирани ХХ століття й голос Сталіна та Гітлера були чутні по радіо. Тож це медіа в руках тирана теж працювало, але в той же час радіо ставало такою точкою великої надії. Ми всі знаємо про значення BBC в цей час і те, як жила служба BBC в Другу світову війну, великою мірою стає натхненням для радійників в Україні. Друга світова війна і BBC, що це за історія і чому її пам'ятають навіть сьогодні?

Ірена Таранюк: Ідея створення BBC, яку закладали засновники, зокрема, Джон Різ — це інформувати, розважати і давати освіту, знання. Але в час війни BBC, безперечно, було знаряддям урядової пропаганди, знаряддям антифашистського опору. Наприклад, звернення Шарля Де Голля до французького підпілля в часи війни записувалися зі студії BBC. А коли поруч із будівлею BBC розірвалася німецька бомба, то мовлення перенесли до будівлі, де працювала свого часу і українська редакція BBC. І так, ця частина місії покликання BBC – інформувати, давати надію. В щоденниках Анни Франк було написано, що її єдиним приятелем у часи ізоляції було радіо. Вона слухала німецьке радіо для доброї музики і слухала BBC, бо саме воно давало їй надію. А вже після війни радіо виховувало цілі покоління людей. До речі, в 1945-му році з появою першої телепрограми багато хто пророкував радіо смерть. Але зараз, в часи, коли носіїв багато інформації, коли соцмережі вибухнули і поширюють частково і неправдиву інформацію, роль і місія радіо стають, як на мене, набагато вагомішими, ніж навіть у ті часи, коли радіо було безальтернативним. Але повертаючись до Другої світової війни, радіо посилало секретні меседжі, секретні посилання, повідомлення, інструкції від людей на зразок Шарля де Голля до підпілля і не тільки. Наприклад, в прогнозах погоди було багато кодів для рухів опору по всій окупованій Європі.

Ірена Таранюк. Скриншот із відео

"У певний час Українська редакція була найбільшою редакцією Польського радіо"

— Антоне, Українська служба Польського радіо в лютому 2022 року стала партнером і колегою Українського радіо. Ми знаємо, що ви транслюєте і наші ефіри, і виробляєте власний контент, і прийняли українських журналістів і українських радійників у свої студії. Чим обернулася загалом для Польського радіо на російсько-українську війну?

Антон Марчинський: Українська служба Польського радіо фактично включилася у події, пов'язані з повномасштабним вторгненням Росії до України, вже 24 лютого 2022 року. Тоді ми рушили із випусками новин, які виходили на головних каналах Польського радіо. Крім цього були інформаційні бюлетені, які так само транслювалися на найважливіших каналах, чи якісь інформаційні повідомлення, які транслювалися не лише на центральному радіо, але й розходилися польськими регіонами.  Українська служба Польського радіо теж зазнала виняткової метаморфози від того моменту. В певному сенсі Українська служба Польського радіо прив'язана до найвизначніших подій української історії, бо саме Польське радіо для закордону і інше мовлення Польського радіо існує з 1929 року. Свого часу саме наша програма володіла будинком, який зараз є головним будинком Польського радіо. Тут були десятки різних, часом досить несподіваних, мовних редакцій. Проте Українська служба з'явилася наприкінці серпня 1991 року із проголошенням незалежності України.

До лютого-березня 2022 року наші передачі тривали пів години на добу, і вони виходили поруч з іншомовними програмами Польського радіо. Натомість вже у вересні 2022 року ми мали 12 годин мовлення, а зараз маємо 14 і є готовими до того, щоб заповнити всю добу. І в певний момент Українська служба (чи Польське радіо для України, адже саме так ми називаємося, від березня 2022 року) в певний момент була найбільшою редакцією Польського радіо взагалі. У нас зібралося декілька десятків журналістів, а в пікові моменти йшлося про близько 70 журналістів в одній редакції. Це здебільшого були журналісти, що приїздили з України і ми разом творили з одного боку нове, а з іншого боку - щось таке, що виростало з традицій як Польського, так і Українського Радіо. 

Безумовно ми, слухаючи передачі Українського Радіо, співпереживали і втратам, і раділи успіхам України. Бувало таке, що ми хвилину мовчання спеціально вмикали в нашому ефірі, аби наші польські слухачі це почули, ба більше, не лише в україномовному ефірі Польського радіо, але й в польськомовних ефірах. Це, безумовно, сприяло взаємному теж пізнанню українців і поляків, бо попри давню спільну, часом драматичну історію, українці і поляки не знають одне одного. Тож один з наших найголовніших аспектів нашої радійної місії — це знайомити поляків з українцями й навпаки, аби українці, що є у Польщі, могли неначе бути вдома, а з іншого боку, аби поляки співпереживали з українцями те, що діється в Україні зараз.

— Ірено, ви сказали, що студія BBC після влучення німецького снаряда переїхала в інше приміщення, в якому свого часу знаходилась українська служба BBC. Що зараз з українською службою BBC?

Ірена Таранюк: Радіомовлення українською закрили після реорганізації 2011 року. Залишався веб-сайт, який дотримувався стандартів BBC – неупередженого, збалансованого, точного, виваженого інформування.  А з 2018 року у нас з'явилися телевипуски. Це були короткі програми, які допомагали людям зрозуміти світ. Ми мали 14 хвилин щодня після початку повномасштабного вторгнення. Також у нас був екстрений додатковий випуск пів години о третій дня і потім пів години ще о сьомій. Звичайно, всі були шоковані, попри те, що, озираючись назад, багато що вказувало на те, що до цього йдеться, що це божевілля, це вторгнення таки відбудеться, але ми всі, мабуть, як і більшість українців, відмовлялися вірити в те, що таке можливо. Невеличка команда в Лондоні, тепер в нас є команда у Варшаві, є журналісти у Львові і у Києві. Ми працюємо з чотирьох країн, але як один організм. Тож формально радіо у нас немає зараз, але невдовзі відновляться подкасти. У нас є телебачення і телепрограма, яка тепер в такому більш цифровому форматі, на одну тему, але погляд углиб.

"Радіо – як колесо"

— Є така думка, що радіо – це старе медіа. Але 24 лютого 2022 року продемонструвало, що радіо — це не старе медіа, це медіа, яке дуже багато всього вміє, і медіа, яке може працювати дуже швидко. Як функціонує таке "старе" медіа в Об'єднаному Королівстві та в Польщі?

Антон Марчинський: Я цілковито згодний з таким визначенням радіо як старого медіа і як "інтимного" джерела, яке дає доступ до голосів. Ці голоси до нас промовляють через приймач чи навушник, тож вже ближче? крізь який лунає голос, якого може ніхто інший не чути. Радіо має, безумовно, не лише технічну чи методологічну перевагу відносно більш нових медіа, як, скажімо, телебачення і інтернет. Воно має ще одну, можливо, не завжди помітну на перший погляд перевагу. Радіо є джерелом слова, яке безумовно лунає як голос. Нашим гаслом, гаслом Української служби Польського радіо є такі слова: "Слово творить спільний простір". І це дуже важлива річ, що функціонує в багатьох культурах, у європейській культурі і говорить про слово не як про якийсь орнамент, не просто якийсь опис ситуації. Слово не лише є додатком, що повідомляє такі чи такі факти. Насправді дія слова, вона набагато глибша, бо без нього просто ми не сприймаємо світу. І саме тому така важлива місія суспільних мовників, таких як Українське Радіо, як Польське радіо, як BBC, адже таким чином формується якийсь спільний простір, якийсь спільний світ.

 

Антон Марчинський (праворуч) бере інтерв'ю у посла України у Польщі Василя Зварича. Фото: polskieradio.pl

Ірена Таранюк: Мене дуже дратує це окреслення, що радіо – це старе медіа. Радіо для мене – це як колесо. Воно не застаріє ніколи. Це основа всього мовлення, з нього все почалося. І коли не працює щось, і коли технології підводять, то радіо залишиться.  Один американський журналіст сказав, що телебачення дає йому картину, але радіо дарує йому тисячу картинок, тому що радіо спонукає уяву. І коли перше, що ти чуєш – це голос людини, диктора, ти відразу встановлюєш з ним зв'язок. Радіо може бути другом. Зараз, коли на заході епідемія самотності, то багато людей розповідають, що для них єдиним джерелом спілкування може бути радіо. Я не хочу сказати, що радіо – це альфа і омега всього мовлення, але це початок. Це серцевина. Це оцей стрижень, на який накладається все інше.

Улюблені радіожанри

— Який ваш улюблений радіожанр? Мій улюблений, один з найкоротших жанрів, – це поезія, коли це може бути один текст, прочитаний або авторським голосом, або голосами прекрасних акторів. І для мене дуже важливо, що є архів Українського радіо, який зберігає і авторські голоси, і голоси великих акторів українських.

Ірена Таранюк: Щороку, як данину засновнику BBC, в нас організовують цикл лекцій на актуальні питання сучасності – це лекції імені Джона Ріса. Йдеться про чотири лекції в аудиторії з купою запитань. Ось ці лекції приваблюють мене дуже нестандартним підходом. Я намагаюся не пропускати цих лекторів і ці лекції. Зокрема, одна з них, яка вразила мене, це "Мистецтво смерті". Я багато тепер про це думаю. Про те, що не треба боятися готування, роздумів над смертю як логічним завершенням будь-якого життя, це не повинно бути табу, що про це треба говорити, про твої бажання. 

— Антоне, а який ваш улюблений жанр?

Антон Марчинський: Я сам емоційно прив'язаний теж до певної рубрики, певного жанру, що присутній в ефірі Української служби Польського радіо вже майже 17 років. Це філософські щотижневі передачі, які виходять у нашому ефірі. Але так, щоб не говорити лише про себе. Хочу також наголосити на тому, що, мабуть, найцікавіше те, що діється в ефірах не лише Української служби Польського радіо, а загалом в ефірах українських служб мовників по всьому світі, що функціонують, це те, що відбувається поміж мовами, коли ми можемо українську співставляти з іншими контекстами, можна сказати, з іншими світами. Те поміж – це справжня магія.

У нас в ефірі присутні, зокрема, поетичні діалоги, коли читається поезія українська з польськими перекладами чи польська поезія з українськими перекладами. Також у нас в ефір виходять щотижня портрети книжки, і це щось таке, що на самому Польському радіо присутнє вже як своєрідний рудимент. Звернення до текстів, які не обов'язково є чимось легким, безумовно, вимагає від слухачів зусилля. Воно, можливо, когось відлякує, але також, з одного боку, воно свідчить про місійність радіо, а з іншого боку, може, у цій місійності воно теж і причиняється до якогось співформування разом зі слухачами себе самих. І це мене найбільше захоплює у радіо.