Фото: facebook сторінка Олексія Руденка
Геральдика – це певний код, це той сенс, який ми вкладаємо в нашу боротьбу. З чого варто починати говорити про геральдику ЗСУ?
До 2014 року Україна і її збройні сили розвивалися в парадигмі пострадянської держави в усіх відношеннях, в тому числі і у ставленні до військової символіки. Я цей процес знаю добре, бо далекого 1992 року ще зі студентської лави я потрапив до Міністерства оборони, до ЗСУ. З 2014 року, з початку збройної агресії Росії і анексії Криму, політичне і військове керівництво країни, а також волонтери і спільноти, які мали причетність до створення якихось знакових систем та символіки, відчули, що символіка – це візуальне відображення певного процесу. В даному випадку – оборони країни, становлення нормальних структур нації, цінностей. І військова символіка – це вкрай важливо, тому що армія – це сталевий хребет нації, єдина надійна безкомпромісна опора в обороні не лише державних кордонів України, а й самого існування нації.
Тому все почалося з того, що ми нормалізували ситуацію з військовими символами, і в цьому нас підтримало вище політичне і військове керівництво. Ми втілили дві головні мети: щоб символи були питомо українські, і щоб вони корелювали з системою військової символіки цивілізованого світу, насамперед, країн НАТО. Ми виходили з того, що українська Незалежність, яку ми здобули 24 серпня 1991 року – не перша. Тобто ми повинні ґрунтувати свою візуальну частину роботи не лише на цій даті, але й на своїй тисячолітній історії державності, народу і нації і, головне, на першому періоді Незалежності – це українська революція 1017-1921 років. Тоді за 4 роки була сформована вражаюча своєю цілісністю система символів, яку ми могли перенести в нинішній час, примиривши тодішні політичні режими, подекуди дуже різні і протилежні. Ми не давали оцінку Центральній Раді, УНР, Українській Державі Павла Скоропадського, ЗУНР. Ми запозичили їхні системи символів, відзнак, елементів однострою і об’єднали в цілісний комплекс. І у нас вийшло. Адже виявилося, що, попри різну природу режимів і політичних систем, всі символи були українські і несли свій код. Тож протягом 3 років, з 2014 до 2017, все оформилося в цілу систему військової символіки, геральдики, прапорництва, елементів однострою, самого однострою. І це було затверджено в 2017 році серією указів Президента України і наказів Міністерства оборони України. Таким чином, від 2017 року ми продовжуємо цю традицію, а гаряча фаза війни зробила цей процес більш масштабним.
Як правильно розуміти, "читати" ці символи?
Кожен, хто зустрічає військового на вулиці, бачить на його однострої нарукавні емблеми, які в переважній більшості затверджені вищим військовим керівництвом. Насамперед ми бачимо приналежність до виду ЗСУ або до роду військ. Коли ми, приміром, бачимо оливковий щит із золотим тризубом, це означає, що перед нами загальна військова емблема. Якщо це емблема червоного кольору, перед нами артилерист. Синій колір – це емблема піхотинця, механізовані або мотопіхотні підрозділи. Якщо це підрозділи ТРО, до нарукавної емблеми додається елемент фортечного муру. У танкіста ми побачимо чорну нарукавну емблему з жовтим тризубом.
Всі нарукавні тризуби вперше з’явилися в армії УНР в квітні 1919 року. Виявилося, що це настільки зрозуміла зручна українська система символів приналежності до виду або роду військ, що ми її відродили і закріпили відповідними наказами Міністерства оборони.
Крім того, можна визначити вид чи рід військ за формою нарукавної емблеми. Якщо ми бачимо десантника, то його марунова емблема – мигдалевидний щит, який нагадує обрисом парашут. У представників ССО взагалі фантастичної форми нарукавна емблема, яка називається "діамант". Вона за формою нагадує дорогоцінний камінь, повернутий в профіль. Це демонструє те, що цей боєць – справжній діамант, перший серед рівних, бо він боєць спеціальних операцій. На рукаві у нього – не тризуб, а двозуб, бо символіка ССО присвячена князю Святославу Хороброму, великому воїну-завойовнику, батькові Володимира Великого, який користувався саме двозубом, а не тризубом. Тризубом вперше почав користуватися Володимир Великий.
Все це важливо для ідентифікації. Людина, яка хоч трішки розуміє ці символи, читає військову форму, як книгу. На другому році війни наші військові носять емблематику тих частин, в яких вони проходять службу. Нарукавний знак може бути у кожної окремої частини ЗСУ, яка має власний штат і печатку. Відповідно, зараз у нас є емблематика таких рівнів: армійські корпуси, окремі механізовані бригади, бригади морської піхоти, бригади десантно-штурмових військ. При цьому, в них деякі окремі підрозділи, окремі батальйони так само є окремими військовими частинами.
До речі, ми орієнтувалися не лише на період Української революції. До сучасної емблематики увійшло дуже багато історичної символіки. Наша амбітна задача полягала в тому, щоб показати, що нинішні ЗСУ – це результат тисячолітньої еволюції від Давньої Русі до сьогодення. Тому деякі бригади мають і почесні найменування, наприклад 24 окрема бригада імені Короля Данила. Є також 14-та бригада імені його батька Романа Мстиславовича, є 30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького.
Також є бригади, які несуть не ім’я якоїсь конкретної постаті, а якогось явища чи підрозділу. Наприклад, 72-га механізована бригада імені Чорних Запорожців, яка несе відповідну символіку цього полку зразка 1918-19 років. У нас є також 128-ма окрема механізована бригада імені Лицарів Зимового Походу, 93-тя окрема механізована бригада "Холодний яр", символіка якої присвячена Холодноярській Республіці.
Отже, ми широко використовуємо як героїку перших визвольних змагань, так і загалом історичну ретроспективу. І це дуже важлива місія, бо в символах ми єднаємо історію України. Адже ми часто чуємо з вуст істориків чи політиків про пропащі часи, періоди бездержавності тощо. На мою думку, це неправильна позиція. Насправді,форма існування українців, як нації, і різні форми державності у нас практично не переривалися. Єдине, що були періоди, коли українці не були головними державниками. Але все одно нація не припиняла своє існування, а українці також могли служити в інших арміях і бути там героями. Таким чином ми всіляко підкреслюємо, що нинішні ЗСУ є продуктом еволюції саме української збройної сили, а не уламком спочилої в бозі радянської імперії. Наші противники росіяни намагаються свою ідентичність пояснити, як продукт російської імперії і Радянського Союзу, як форми існування цієї ж імперії в комуністичній формі. І це відображено в їхній символіці. Наша символіка радикально відрізняється від їхньої своєю системністю і зовсім іншим ідеологічним кодом.
Де можна побачити ці військові символи і більше дізнатися про них?
Є сторінки бригад,є сторінки окремих видів сухопутних та десантно-штурмових військ. Є ролики, які випускало Управління стратегічних комунікацій Збройних Сил України. Серед них є серія, яка розповідає про нарукавні емблеми тих чи інших військових підрозділів. Є дуже гарний проєкт Ukraїner, журналістка якого Катерина Пілюгіна зробила цілу серію роликів, в яких розповідає історію створення символіки бригад і власне про самі бригади. Єдиного ресурсу нині може й немає, але я сподіваюся, що він буде створений. Я зараз беру участь в амбітному проєкті Сухопутних військ, це видання "In hoc signo vinces", що з латини перекладається "з цим знаком переможеш". Ми вважаємо, що це переможні знаки.
Все, що я згадував – це офіційна символіка, яка пройшла певну процедуру створення, розгляду, затвердження. Але наші військові – люди креативні, і вони активно використовують ще й неофіційну символіку: жартівливі наративи, погрози противнику тощо. Я знаю, що головнокомандувач ЗСУ охоче приймає такі ініціативи. Думаю, всі бачили Валерія Залужного в повному бойовому обладунку, де на бронежилеті з’явився Бебі Йода.
Неофіційна символіка – теж цікавий культурний пласт. Якщо військовослужбовець носить офіційні знаки на куртці, то на передній панелі бронежилету може з’явитися все, що завгодно. Це ми називаємо новітньою українською міліарною культурою. Нарукавними знакамии обмінюються, їх колекціонують. В одному з виступів Президент України Володимир Зеленський сказав, що теж почав колекціонувати нарукавні емблеми тих військових частин, в яких він побував.
