Іван Заєць: "Творці української держави – це ті, хто проголосував на референдумі 1 грудня 1991 року"

Іван Заєць: "Творці української держави – це ті, хто проголосував на референдумі 1 грудня 1991 року"

"Тих, хто голосував за Акт проголошення незалежності України називають батьками, засновниками української держави. Але я завжди додаю: творці української держави – це ті, хто проголосував на референдумі 1 грудня 1991 року", – розповів в ефірі Радіо Культура український політик Іван Заєць. "1 грудня відбувся історичний вибір для українського народу не лише купкою політиків у Верховній Раді, а всім українським народом, який зараз, під час цієї війни, відстоює той історичний вибір. І молоді люди, які пішли на фронт, добре розуміють цінність держави для майбутнього нації" – додав народний депутат України п’яти скликань, борець за Незалежність України Іван Заєць.

0:00 0:00
10
1x

Фото: Укрінформ. 1 грудня 1991. Всеукраїнський референдум. Голосує Левко Лук’яненко — автор Акта про Незалежність України.

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України. Які події передували його проведенню?

Якщо говорити про момент зародження ідеї референдуму, то вона знайшла втілення 24 серпня 1991 року, коли ухвалювався Акт проголошення незалежності України. Тоді у своїй доповіді лідер опозиції – Народної Ради – академік Ігор Юхновський висловив ідею проведення референдуму. Референдум мав показати, що українська держава твориться не з волі невеликої купки політиків, а з волі цілого народу. Референдум легітимізує в найвищій мірі Акт проголошення незалежності України. Референдум зробить всіх громадян творцями своєї держави. Традиційно тих, хто голосував за Акт проголошення незалежності України називають батьками, засновниками української держави, які відновили українську державність. Але я завжди додаю: творці української держави – це ті, хто проголосував на референдумі 1991 року.

В'ячеслав Чорновіл, Іван Заєць та інші депутати заносять синьо-жовтий прапор до сесійної зали українського парламенту, 24 серпня 1991 року. Фото: Олександр Клименко

Легітимізація народом Акту проголошення незалежності України на референдумі – це була правова норма чи інтуїтивне рішення?

Академік Юхновський чудово розумів наслідки цього референдуму в питанні маніпулятивності. Якби лише Верховна Рада проголосила Акт проголошення Незалежності України, це рішення і ця держава все одно були б легітимним. В своїй доповіді Юхновський сказав тоді, що референдум полегшить нам визнання нашої держави у світі. І так воно й трапилося. 1 грудня відбувся референдум, і після цього покотилося світом визнання України, зокрема, такими гравцями, як США. Хоча для остаточного визнання потрібно було зробити ще деякі кроки. Але на той момент, коли виникала ця ідея референдуму, більшість в опозиції схилялася до того, що референдум був не потрібен. Але Ігор Юхновський озвучив цю ідею, більше того, на цю ідею клюнули комуністи.

Засідання парламенту 24 серпня 1991 року відбувалося бурхливо та емоційно. У президії сидять Іван Плющ, Леонід Кравчук, Володимир Гриньов. Над Кравчуком видно Івана Зайця. Фото: Урядовий кар’єр

Комуністи думали, що входження у світове правове поле України відбуватиметься поступово, що в українському державотворенні робиться пауза. Відповідно, за цей час можна буде багато чого зробити за допомогою Москви. Бо Москва після проголошення Незалежності України одразу почала торпедувати нашу Незалежність. Вже через день, 26 серпня 1991 року прес-секретар президента Росії Бориса Єльцина Павло Вощанов заявив про те, що Росія може мати територіальні претензії до тих республік, які стали на шлях Незалежності. І сьогодні ми бачимо продовження цієї політики в російсько-українській війні.

Згодом Москва кинула шквал пропаганди проти нашої Незалежності, всі ЗМІ тоді ще союзного підпорядкування намагалися дискредитувати саму ідею Незалежності. Вони лякали українців і світ "ядерним армагедоном". Також вживалися економічні заходи, які погіршували нашу ситуацію, наприклад, росіяни вчасно не поставляли паливо, деревину тощо. Нашій владі і нашій громадськості доводилося  вживати контраргументи: робилися заяви, ухвалювалися закони, велася величезна робота серед громадян. Всі політики і громадські діячі були задіяні в процесі підготовки до референдуму. У Верховній Раді була утворена спеціальна комісія з питань референдуму, співголовами якої були Іван Плющ та Степан Луковецький, до складу якої входили міністри тощо. Це була потужна робота, завдяки якій вдалося нейтралізувати зазіхання Росії.

Дивує, що комуністи пристали на ідею референдуму і Незалежності загалом.

Комуністи завжди використовували ідею Незалежності в своїх політичних ігрищах. Все це спочатку проявилося 17 березня 1991 року, коли був проведений Всесоюзний референдум про збереження СРСР, який часто називають "горбачовським". Він закликав до створення, чи фактично збереження Радянського Союзу, оновленої Федерації. Але вже тоді Верховна Рада ухвалила інше рішення – провести разом з цим референдумом всеукраїнське опитування, яке було в контру до горбачовського референдуму. Бо якщо Всесоюзний референдум передбачав збереження Радянського Союзу, то наше запитання полягало в тому, чи підтримуєте ви створення Союзу на базі декларації про державний суверенітет України. А декларація про державний суверенітет України – це політика творення своєї власної держави. Тому логіка закладалася дуже проста – спочатку створімо свою державу, а потім будемо думати про якісь Союзи. І саме наше республіканське опитування мало значно більший результат, ніж Всесоюзний референдум. Якщо Всесоюзний одержав в Україні 70% підтримки, то наше опитування – 80%. В горбачовському референдумі були три "пробоїни", які так і не вдалося залатати союзній владі. Це – Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області, які дали мінімальну кількість голосів за той референдум, близько 18%.

Які були запитання в референдумі 1 грудня 1991 року?

"Чи підтримуєте ви Акт проголошення Незалежності України?"  –  дуже чіткі питання, без будь-яких демагогій. Ми виключали маніпулювання суспільною свідомістю. Була ще одна дірка, пробита українцями у московській логіці. Це – столиця Київ. Київ теж не підтримав Всесоюзний референдум, не було навіть 45%. Москва бачила, що Україна більше не піде дорогою збереження Російської імперії через укладання нового Союзного договору. І Україна після референдуму 17 березня прискорила свій темп суверенізації. Коли ми ухвалили Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, ми не просто зманіфестували бажання мати свою державу. Декларація описала параметри цієї держави. Вона наголосила на тому, що ми будемо будувати державу національного типу, де традиції і звичаї української нації будуть лежати в основі суспільної державної організації; що ми творимо свою державу у річищі європейської державотворчої традиції. Декларація тоді стала програмою здобуття Незалежності України, вона започаткувала процес поступової покрокової суверенізації України у правовій, економічній, зовнішньополітичній сферах. З кожним днем ми розвивали інституційну і правову бази для того, щоб відчути себе незалежною державою.

Після референдуму 17 березня 1991 року цей темп суверенізації України різко прискорився. Ми відкинули ідею нового Союзного договору, перенісши його на невизначений термін, ввели інститут президентства, ухвалили концепцію нової Конституції, підпорядкували підприємства союзної власності собі та багато іншого. І саме на ці наші кроки зреагувала реакційна частина влади Радянського Союзу і пішла на ГКЧП, на цей путч, на цей заколот. Росія не чекала, як імперія, таких наших дій. В Росії було два погляди на ці події: погляд Єльцина, власне самої Росії на долю Радянського Союзу, і був погляд союзної влади в особі Горбачова. Горбачов думав, що можна "підлатати" якимось чином Радянський Союз і зберегти його. А Єльцин бачив, що Радянський Союз вичерпав вже будь-які можливості для існування, тому треба перетягнути ті повноваження, які є у союзних органів влади на російські, а потім знову починати збирати Радянський Союз.

Коли вони у Біловезькій Пущі запропонували спочатку підписати договір про новий Союз, Леонід Кравчук, відкинув цю пропозицію, пославшись на референдум. І ми запропонували підписати Угоду про співдружність незалежних держав.

Як пояснити сутність і значення цього референдуму сучасному молодому поколінню?

Тут є дві проблеми. Перша – в самій освіті нашої молоді. І друга проблема – у тих аргументах, які треба використати для того, щоб пояснити значення такого важливого явища, яким став референдум 1 грудня 1991 року. Нині я бачу білі плями в освіті нашої молоді через те, що останнім часом в освітньому процесі почали применшувати значення таких предметів, як історія України, українська мова та література, які були свого часу вилучені з переліку обов’язкових іспитів. Нам треба розуміти, що історія України – дуже важлива річ для формування нашої національної пам’яті. Бо наша національна пам’ять – це основа нашої національної ідентичності. А щодо аргументів, то вони мають бути такими: важливість цього референдуму в тому, що саме він зробив величезну кількість громадян творцями своєї власної держави та історії. 1 грудня відбувся історичний вибір для українського народу не лише купкою політиків у Верховній Раді, які голосували за Акт проголошення Незалежності України, а всім українським народом. І зараз, під час цієї війни, український народ відстоює той історичний вибір. Я не згоден з тезами, що це – війна за Незалежність. Це війна за нашу державність. Це війна за той історичний вибір, який ми зробили 1 грудня 1991 року. Держава – це одна з базових цінностей для будь-якої нації, і молоді люди, які пішли на фронт, добре розуміють цінність держави для майбутнього нації.

Фото: Радіо Культура. Іван Заєць