Як читати новини і не хапатися за серце — "Протипанічна оборона" допоможе

Як читати новини і не хапатися за серце — "Протипанічна оборона" допоможе

На Радіо Культура виходить другий сезон проєкту "Протипанічна оборона". Наступні три десятки епізодів вийдуть в ефір 24 квітня і звучатимуть щобудня о 15:40 та 18:20, або їх можна слухати на подкаст-платформах Суспільного. Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз і сімейна психологиня Катерина Гольцберг розповіли в ефірі Радіо Культура про те, чого очікувати у другому сезоні "ППО".

0:00 0:00
10
1x

Фото: Радіо Культура

 — З якими викликами зустрілась наша команда, запустивши другий сезон?

Оксана Мороз: Коли я міркувала, як охарактеризувати цей проєкт, то зловила себе на думці, що ми створили таке місце, де акумулюємо не просто пояснення інформаційних операцій ворога, а ще й історичні ретроспективи. Ми чітко проводимо паралелі, що нічого нового Росія не вигадала, показуємо, як це працювало крізь роки ще за часів Російської імперії та Радянського Союзу, як це працює у наш час. Ми показуємо, як на це реагують люди, і описуємо крізь призму сприйняття, психологічних моментів і поведінкових характеристик в інформаційному полі. Тому якщо людині потрібна якась точка, щоб зорієнтуватися, як працюють інформаційні операції ворога, то "ППО" — якраз таке місце.

— У серіях першого сезону ми не раз говорили, що найбільш ефективною є та російська пропаганда, яка цілить у людські емоції. Чому така пропаганда найбільш ефективна?

Катерина Гольцберг: Тому що все, що пов'язане з нашим емоційним станом, дуже добре запам'ятовується. Це справді ті речі, які закарбовуються в нашу свідомість і стають навіть переконаннями. Тому ми маємо це розуміти, маємо це сприймати як маніпуляцію і навчитися відстежувати свої емоційні стани. Я як людина, що долучилася до проєкту саме в другому сезоні, послухала перший сезон, і мені було дуже важливо й цікаво дізнаватися саме факти. Було іноді приємно загуглити, щось дізнатися, якісь факти зіставити. Думаю, це важливо навчитися робити всім. Коли ми щось чуємо, то не маємо одразу перепощувати, особливо, коли написано заклик "максимальний репост". Можливо, це важлива інформація, але людина спонукає вас до дії, яка ще ніяк не пояснена. Тому спробуйте для себе з'ясувати, наскільки ця інформація термінова, наскільки вона потребує вашого осмислення, і тоді може прийти розуміння, як вчинити із цим. Мені здається, якщо цю задачу ми виконаємо, це буде вже великий крок до нашої інформаційної перемоги.

— У другому сезоні проєкту окрему увагу приділено старим "добрим" прийомам часів КДБ і НКВС, які отримують певну "ревіталізацію" у світі, де існують соцмережі. Сучасні російські пропагандисти використовують проти України ту ж саму методичку. Розкажіть про методи, які досі живі зі старих КГБшних методичок.

Оксана Мороз: Потрібно почати з кістяка. Усі інформаційні операції, які ми зараз бачимо в нашому інфополі, це те, що здебільшого ґрунтується на певному розколі українців. Тобто, як і раніше, так і зараз, вони шукають точки розколу. Вони не вигадують якихось кейсів, а беруть ті проблемні моменти, які в нас є — це може бути мова, релігія, певні культурні аспекти, будь-яка тема, яка викликає бурхливу дискусію у суспільстві. І потім їхнє завдання – розколоти нас, розтягнути суспільство як мінімум на дві частини, краще на більше. Тоді, за часів аналогової ери, це було зробити важче, а зараз соціальні мережі дають дуже багато інструментів. Ми окремо робили програми і про телебачення, як воно працює, і про кінематограф, і про книжки, і про різні інструменти, що підводили до цієї війни ще з 2014 року, а зараз активувалися, як ми це бачимо в інформаційному просторі. Дуже багато ми говорили про так званих "хороших росіян" та "корисних ідіотів", які, свідомо чи ні, допомагають російській пропаганді, хоча виглядають нібито безпечними для українців і для Заходу. Ми закликаємо звертати увагу не на окремі їхні заяви, а на ті справи, які вони роблять, на динаміку, яку вони висловлюють, і до чого це нас приводить. Чи це штовхає нас в бік перемоги, чи допомагає нам цю перемогу наблизити, чи навпаки — просто забезпечує їм майбутнє на Заході. Це той спектр інструментів, які були за часів Радянського Союзу і раніше. СРСР так само нічого не вигадав, усе те, що було за часів Росії, а потім Геббельс відточив, ми бачимо зараз.

— Цікава сюжетна лінія — рух на дискредитацію українських дисидентів. Проти них запускалися чутки або фейкові звинувачення у злочинах. Наприклад, режисера Сергія Параджанова посадили в тюрму за гомосексуальність, а не за дисидентську діяльність, бо статті за дисидентство ніби не було. Як працює така дискредитація сьогодні в умовах соцмереж?

Оксана Мороз: Є багато моментів, які стосуються, в першу чергу, нашого військово-політичного керівництва та військових. Тому що цей вектор, напевно, для ворога один із ключових — він б'є по нашій обороноздатності. І метод використовується абсолютно старий: просто вкидається дуже багато інших версій, які дискредитують людину. Тобто по військових вкидається багато інформації, що там погані командири, що воїнів силоміць затягують до війська, ніхто не хоче воювати, залякують тим, що нібито всі повертаються з полону кастровані тощо. Тобто вкидається дуже багато векторів інформації, які, з одного боку, дискредитують саму доблесть, кваліфікацію, професіоналізм українського війська. З іншого боку, цих же людей і залякують, щоб вони тікали з передової, щоб вони не йшли до армії. Тобто, йде дискредитація і самої мобілізації в Україні, і багато інших процесів. Ми достатньо широко брали цей спектр щодо дискредитації — окремо говорили про дискредитацію українських героїв, окремо про дискредитацію влади як дуже такий важливий вектор. Тому що дуже популяризується, на жаль, нашими "корисними ідіотами", коли вони кричать: "Усіх депутатів на фронт, тільки тоді закінчиться війна!". І ніхто не пояснює, що якщо депутати чи міністри підуть на фронт, то фактично ми втратимо легітимність влади. Тобто поширюються різноманітні маніпуляції, сформульовані так, як хочуть пропагандисти.

Фото: Радіо Культура

— Є низка фізичних реакцій, які допомагають зрозуміти, що я в тривозі, я вражена, мене щось дуже сильно зачепило. Як ці стани розпізнати? Як ми себе відчуваємо в такому випадку?

Катерина Гольцберг: У нас є три дуже схожі стани, але вони все ж таки різняться: страх, тривога і паніка. Начебто здається, що навіть тілесні реакції дуже схожі. Але що таке страх? Страх — це коли є визначеність. Я бачу щось, що мене лякає. Там вовк, він мене лякає, і я знаю, що я боюся вовка. Тривога — я знаю, що я чогось боюсь, але вовка я не бачу; мене щось турбує, але я не можу сформулювати. Паніка — це вже реакція на, наприклад, страх, коли мої дії стають некерованими через те, що я не знаю, що мені в даний момент робити. Для того щоб позбутися тривоги, нам треба розуміти, чого ми боїмося. Тобто визначитися, побачити цього вовка. Якщо ми знаємо, чого боятися, то знаємо, як діяти у кризових ситуаціях. Чому тривога гірша, ніж страх? Тому що вона може бути протягнута в часі, ми дуже довго можемо цю невизначеність утримувати, і через це у нас з'являються тривожні думки, вони навіть мають назву — румінації. Це одна й та сама теза, навіть не думка. Вона крутиться в голові, не дає спати, працювати, вона нас відволікає, наша увага стає не такою, як нам потрібно для роботи. Тому нам важлива визначеність. Якщо ми визначаємося з власними діями, то діємо структурно, за певним планом. Якщо у нас немає визначеного плану, ми стаємо хаотичними: можемо робити ці перепости, щось безглузде вчиняти, коментувати, якісь закупівлі робити, які нам не потрібні. Тобто робити все, що призводить до того, щоб цих тривожних думок позбутися. У проєкті ми сприяємо тому, щоб люди визначалися із шляхом протидії власній тривозі.

— А як можна її впізнати? Коли ми в тривозі, страху чи паніці, що ми можемо помітити щодо свого тіла?

Катерина Гольцберг: Зараз у час війни є дуже велика проблема — бруксизм. Це коли ми дуже сильно стискаємо щелепи, і у дітей навіть помічається стирання молочних зубів. До речі, вночі це мимовільна дія, можна навіть почути, як це звучить. І звісно, ми можемо тілом відчувати багато інших реакцій. Тремтіння, злість, коли ми стискаємо кулаки. Безпорадність може виглядати як млявість і неможливість діяти. Навіть хода може змінюватися через те, що ми не відчуваємо впевненості в якісь моменти. Тож соматичні реакції можуть бути дуже різноманітні. Навіть є така реакція, коли людина може гірше бачити. І ще одна реакція, яку ми часто використовуємо – це заїдання стресу. Відомий факт, що, наприклад, цукор знижує кортизол, і ми потребуємо їжі, щоб трохи заспокоїтися. Кортизол називають гормоном стресу. Це саме той гормон, який сприяє, що наша реакція "бий чи біжи" можлива. Тобто він змушує наше серце швидше битися, і ми тоді цю реакцію можемо реалізувати, у нас на це вистачає сил. Але якщо битися чи бігти не потрібно, а кортизол все одно впорснувся організм, то може виникнути панічна атака, яку ми відчуваємо. Тобто високий рівень кортизолу змушує наше серце швидко битися, а фізичної потреби в цьому начебто немає. Тож читаючи недобросовісні повідомлення онлайн, можна начитатися і до стрибка тиску. І це дуже поширена реакція, особливо для людей похилого віку. Тому треба розрізняти новини. Дуже важливо розуміти, де новини, а де саме емоційний вкид.

— Як читати новини і не хапатися за серце?

Оксана Мороз: Усе починається з дуже простого, але дуже важкого для виконання кроку. Коли ми розуміємо, що все, що є анонімним – це дезінформація, а не інформація. Навіть якщо це улюблений телеграм-канал "Київ реальний". Коли ти читаєш протягом дня нібито новини, то ввечері, коли вони публікують чергову інформацію, що якийсь дуже шалений вибух у Києві чи Київській області, ти починаєш у це вірити. Вибуху ніякого немає, але всі російські джерела дезінформації вже це протиражували. Тому перший важливий крок – почистити наше інформаційне поле від джерел дезінформації. Ми буквально беремо телефон, відкриваємо телеграм-канали, дивимося, чи є там редакція. Якщо немає, то ми просто одним жестом руки видаляємо цей телеграм-канал.

Важливо пам’ятати, що не все іменне є об'єктивним. Звісно, ми можемо погуглити самостійно, перевірити репутацію редакцій журналістів, але в нас є Інститут масової інформації, де професійна команда на регулярній основі перевіряє великі онлайн-медіа на предмет дотримання журналістських стандартів. Буквально в березні вони опублікували черговий список, туди, до речі, увійшло "Суспільне" на постійній основі, а також ті медіа, які дають найбільш об'єктивну інформацію. Ми не говоримо про те, що потрібно читати, слухати чи дивитися тільки якесь одне єдине і непорушне медіа. Можна обрати те, чий стиль і тематика підходить найбільше, але спиратися на результати білого списку Інституту масової інформації — це друге правило. І більше того, вибрати обов'язково кілька медіа, для того щоб перевіряти, якщо хтось із них помилився. Тому що журналісти – це люди і можуть помилятися, адже ми живемо під дуже значним стресом і страхом. Коли ми читаємо кілька об'єктивних медіа, то бачимо ось ці розриви.

Третє і дуже важливе правило — відстежувати свої емоції. Як тільки ми відчули емоцію страху або відчули, що саме ось це ми хотіли побачити, і нам його на тарілочці принесли, тоді точно потрібно звертати увагу і перевіряти інформацію. Маємо виконувати ці три правила і, звісно, відписатися від усього російського і того, що нібито ліберальне. У нас була купа досліджень про те, що нібито опозиційне російське медіа "Медуза" публікувало протягом певного часу влітку: це 55% викривлених матеріалів про Україну, де були чіткі російські наративи. Тобто ми не говоримо, що вони десь у чомусь помилилися, а це були саме російські наративи. І це присутнє абсолютно в усіх російських нібито ліберальних медіа, тому від них точно потрібно відписатися, якщо ви не дослідники російської пропаганди.

Фото: з відкритих джерел

— Оксано, існує популярна чутка про те, що більш стабільні медіа з професійними редакціями можуть про щось нібито мовчати, в той час як незалежні блогери можуть нібито якусь таку інформацію повідомляти. Що можна на цю маніпуляцію відповісти?

— Завжди потрібно дивитися, що це за інформація і хто її транслює. Якщо це справді велике медіа, то воно працює за журналістськими стандартами і має висвітлювати всю інформацію, яка транслюється. Більше того, у нас дуже конкурентний ринок. Якщо одне медіа промовчить, то інші обов'язково або прямо, або якимись іншими способами на це можуть вказати. І колеги, тобто медійний цех, так само мовчати не будуть. У нас таких прецедентів зараз немає, тому що ми всі дуже сильно об'єднані проти одного ворога. І медійний цех, напевно, стоїть попереду. Інколи медіа навіть спішать і спираються на російські джерела. Наприклад, прес-секретар Путіна щось сказав, і це виходить як одне джерело. Але варто зважати, давати українську позицію і не давати російську. Тобто я б тут говорила навіть про надмірність інформування, а не про якесь замовчування. Із замовчуванням у нас прецедентів точно зараз немає.

— Як себе заспокоїти, якщо щось прочитали чи подивилися, і вже зашкалюють емоції?

Катерина Гольцберг: Щодо споживання інформації, у мене є порада. По-перше — зрозуміти, навіщо мені ця інформація. Я як дитячий сімейний психолог кажу, що дуже багато часу ми дійсно витрачаємо на переробку непотрібної нам інформації. Це таке інформаційне поле, яке просто заповнює простір, але не має жодної користі для нас. Тому порада скоротити кількість джерел, постачальників інформації, мені здається, дуже слушною. До того ж це не просто забирає час, а й дуже багато емоцій, тому що інформація може бути подана з якимось уточненням для того, щоб нашу увагу перехопити. І іноді вона навіть подається з дуже неприємними заголовками, які мають нас, як зараз модно казати, тригернути. Щоб ми повелися на цю інформацію. Якщо це корисна інформація, вона може спонукати мене до певних дій, які там врятують ситуацію. Якщо це просто інформація, на яку я не можу вплинути, то треба на це зважати. По-друге — зрозуміти, як я верифікую інформацію. Звісно, якщо мене тригернуло, я маю з кимось поділитися, знайти таку людину, яка скаже: не зважай. І тоді я можу, якщо я довіряю цій людині, справді так вчинити. Чи навпаки людина теж запанікує, і отак, як ми говорили в одній з передач, поширюються чутки. Тобто — що я буду робити з цією інформацією і як я буду на неї реагувати. Найкраще — перевірити інформацію, верифікувати, заспокоїтися, якщо в мене є джерело. Але ж буває так, що його немає. І тоді повертаємося до пункту першого. А навіщо я це читала? І зменшуємо кількість підписок. Ми приходимо до того, що є джерела інформації, які вже верифіковані, і тоді не треба робити ніяких додаткових висновків, ні з ким радитися, а просто довіряти цим джерелам. Звісно, треба заспокоїтися, випити чаю, вийти погуляти, це все працює.

— Що порадить Оксана Мороз як спеціалістка, кого з фактчекерів можна почитати, на кого підписатися, крім щоденного радіоогляду фейків дня від Вадима Міського в ефірі Суспільного?

— Є дуже добра когорта професійних фактчекерів, це і "Стоп-фейк", і "По той бік новин", і "НотаЄнота", які дуже системно працюють, щоб розвінчувати російську дезінформацію. Вони є у Фейсбуці та Інстаграмі, дехто з них навіть є у Тіктоці. Тобто це така системна робота, яка ведеться колегами саме з розвінчування фейків. Хочу звернути увагу на один важливий момент — це перше джерело, звідки ми дізнаємося про інформацію. Тому що коли ми гортаємо стрічку, хочемо взяти інформацію з усіх джерел, це той сценарій, на який насправді ворог і розраховує. Через такий спосіб вони вкидають безліч різноманітних версій, які як мінімум призводять до того, що "не все так однозначно". Тож перше джерело інформації вкрай важливе, адже воно якраз лягає в основу нашої думки і потім переконати нас у зворотному дуже важко. Якщо ви помічаєте за собою те, що схильні брати інформацію з дуже багатьох джерел, аналізувати, привчіть себе, будь ласка, до того, що спочатку ви зайшли в білий список медіа, дізналися об'єктивну інформацію, яку перевірили професіонали, перевірили це з фактчекерами, чи немає спростувань, і далі вже можете споживати інформацію там, де вам комфортно. Але перше джерело — вкрай важливе, тому що саме на те, щоб воно було ворожим, і працює ворог з усіма інструментами.

— Як наш мозок може нас дурити? Які найголовніші пастки нашого мислення, на які можемо зважати, коли ми щось сприймаємо?

Катерина Гольцберг: Щойно ми говорили про первинність інформації. Тобто та інформація, яка йде першою, верифікується нашим мозком як істина, і далі все перелаштовується під неї. Тобто ми схильні більше вірити тому, що було першим. А друга пастка – знайоме. Тобто ми колись вже це чули, це нам знайоме, це збігається. Як дежавю. Схожа інформація на те, що вже було в нашому житті, чи колись ми чули. І це дуже поширено саме для російських змі, тому що вони ходять кругами, на новому витку спіралі знову застосовують ті самі прийоми. Навіть коли переспівати пісню одну й ту саму, але змінити одне слово, можна відчувати, що я десь це чув.

— Що означає "ефект ореолу"?

— Це свідчить, що ми можемо вносити певний контекст, який іде начебто попереду людини чи інформації. Дуже часто це стосується саме персон. Якщо ми говоримо, що ця персона судима — вже є певне сприйняття цієї персони як поганої. Так було з нашими багатьма лідерами чи дисидентами, ми вже згадували про Параджанова, для якого створили образ людини з певними особливостями. Судимість за політичною статтею — це одразу підважувало авторитет. Більше того, вважалося, що людина не може вийти з тюрми хорошою, що вона зіпсована обставинами і людьми, які були поруч. Це дійсно було таке тавро. Або ще тавро психічної хвороби, що людина хвора, як це дуже часто було поширено в Радянському Союзі, де практикували і каральну психіатрію. Коли під приводом нібито лікування в психіатричній клініці насправді застосовували препарати як інструмент тортур і навіть зламу волі тієї людини, яку хотіли таким чином покарати за вільнодумство. Є ще одне когнітивне викривлення — це особливості нашої пам'яті з прийняття певних речей. Тобто наша пам'ять любить з нами жартувати і пригадує нам не те, що відбувалося насправді, а ту картинку, яку ми останню згадували. І тому, якщо весь час трошечки переписувати якусь історію, то ми будемо згадувати не первинну історію, а своє враження від останньої згадки цієї історії. Тож історію можна дуже класно переписувати, якщо весь час трошечки змінювати певний контекст, одне слово. Так, наприклад, підміняється Друга світова війна Великою вітчизняною. І закарбовується так, що ми не можемо це змінити у власній свідомості. Так відбувається з багатьма історичними подіями, і ми це також розуміємо. Ми не можемо змінити те, як працює наш мозок, але ми можемо звертати увагу на свої перші автоматичні реакції на щось.

— Що нового чи несподіваного, такого, з чим ми раніше не стикалися, з'явилося саме після 24 лютого 2022 року, якщо ми говоримо про дезінформацію?

Оксана Мороз: Напевно, весною 2022 року пройшов дуже суттєвий злам, тому що до цього Росія більше робила ставку на відкриті інструменти. Тобто вони говорили відкрито про те, що в Україні є біолабораторії, що нібито хлопчика розіп'яли. Вони говорили через своїх прямих рупорів у вигляді Медведчука тощо. Але після того, як російські війська ганебно втекли з українських Київщини і Чернігівщини навесні, відбувся цей злам, і вони перейшли на приховані інструменти. Тобто ми маємо запит на розпізнавання таких дуже прямих вкидів, де вихваляють Путіна і "рускій мір", а вони пішли таким шляхом, що нібито український військовий говорить або український блогер говорить, або ж нібито хороші ліберальні росіяни говорять. І нам важко перелаштуватися і почати аналізувати, що ця людина, яка виглядає такою нібито зовсім своєю, говорить інші речі. Росіяни буквально моніторять інформаційне поле і вишукують всі наші тріщини і розколи, щоб їх обіграти в інформаційних операціях. І за рахунок ось цієї концентрації та повторюваності, за рахунок того, що ми у стресі й у страху і нам важко моніторити постійно і виявляти, це дає результат, на жаль.

Катерина Гольцберг: Погоджуюся з Оксаною, що інформація стала більш тонкою, більш прихованою. Особливо у контексті саме оцих умовних "хороших рускіх". Наше, можливо, внутрішнє бажання побачити щось хороше в росіянах існує. І це, на жаль, спрацьовує.


Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і необов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".

Останні новини
"На сьогодні я не бачу можливостей провести безпечні прозорі вибори" — Олена Шуляк
"На сьогодні я не бачу можливостей провести безпечні прозорі вибори" — Олена Шуляк
Про будь-які вибори доцільно говорити щонайменше через пів року після війни — Юрчишин
Про будь-які вибори доцільно говорити щонайменше через пів року після війни — Юрчишин
"Кордон ЄС має бути недоторканним" — посол України в Польщі про блокування вантажівок
"Кордон ЄС має бути недоторканним" — посол України в Польщі про блокування вантажівок
Tolo4nyi видав альбом "Як в кіно"
Tolo4nyi видав альбом "Як в кіно"
Українські мобільні оператори на 90% готові до зникнення електрики — Федієнко
Українські мобільні оператори на 90% готові до зникнення електрики — Федієнко
Новини по темі
Алгоритми Ютуба, російська пропаганда і людська лінь. Думка експерта Кульчинського
Один із важливих критеріїв — наратив спротиву і внесок у Перемогу. Нищук про Шевченківську премію-2024
Як росіянам не вдалося вкрасти "скіфське золото". Розповідає археологиня Евеліна Кравченко
"Право на освіту не має бути причиною для уникнення призову”, — Михайло Винницький про реформу вищої освіти в Україні
Елла Лібанова: "Ми довго були країною-донором. Час це змінювати"