Тарас Компаніченко: "Пісні — щирі свідки, яких не можна відкоригувати"

Тарас Компаніченко: "Пісні — щирі свідки, яких не можна відкоригувати"

Лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2023 року у номінації "Музичне мистецтво" став Тарас Компаніченко та гурт "Хорея козацька" за аудіоальбом "Пісні української революції", які є соціальним проєктом. Він присвячений 100-ччю української революції. Сюди увійшли пісні з 1917 до 2021 років. Авторами більшості пісень є класики української літератури, такі як Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Микола Вороний, Христя Алчевська та ін. Композитори – Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Яків Степовий, Павло Синиця, Костянтин Богуславський, Лев Ревуцький. Про премію, нагороди, зміни слів у піснях розповів слухачам Радіо Культура лідер гурту "Хорея козацька", лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2023 року Тарас Компаніченко.

0:00 0:00
10
1x

 На фото: Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка / Facebook

"За цей проєкт не взявся жоден із національних колективів"

Тарас Компаніченко вважає, що лауреата Шевченківської премії він і його колектив отримали, як "вдячність від суспільства за багаторічну жертовну роботу колективу, який існує всупереч, а не завдяки. Та за суспільне та соціальне служіння". "Пісні української революції" є амбітним соціальним проєктом, який заслуговує поваги і шани від держави. Лідер гурту "Хорея козацька" розповідає про будні тепер вже лауреатів Шевченківської премії, які досі не мають репетиційної бази, не мають бібліотеки, про те, що наразі відсутні будь-які додаткові людські штати в роботі і допомозі колективу. Весь колектив працює паралельно, заробляючи гроші комерційним способом, "бо люди мусять дбати про свої родини. Бібліотека в мене вдома, репетиційні бази у музеях, із якими я домовляюся. Мені треба мотивувати колектив на благодійні концерти, на соціальні проєкти. За цей проєкт не взявся жоден із національних колективів. Ми записали більше, ніж ввійшло в диптих, подвійний диск: 27 творів. А записано було понад 50". Каже Тарас Компаніченко, що це не межа. Бо відкриття матеріалу ще досі триває. 

"Пісні є непідкупними щирими свідками, які не можна "підмазати" і відкоригувати"

Тарас Компаніченко зауважує, що вони хотіли гідно відзначити 100-ччя відродження української державності і розпочали це ще у 2016 році: шукали кошти на запис у студії, на видання поліграфії і тиражування. Презентували збірку в східних і південних краях України. "Зараз ми заповнюємо прогалини в нашій історії справжніми артефактами, відповідаємо на запитання, які ставить суспільство щодо того, які цінності промовляли українці в піснях того часу, чи можна нас звинуватити за те, що ми боролися за рівність, чи ми чесно дійшли до кінця, чи ми зрадили їх? Бо вони кореспондуються з нашою теперішньою боротьбою. Пісні є непідкупними щирими свідками, які не можна "підмазати" і відкоригувати. Бо тоді, як і зараз, воювали і воюють за людські цінності".

Пошук історії довжиною в…

Тарас Компаніченко згадує, що шлях збирання матеріалу почався з кінця 80-х років: було цікаво, які пісні співали 100 років тому. "Я намагався зрозуміти, які пісні найбільш бойові, хітові, які могли у кінці 80-х прислужитися до відродження українського духу. Ми використовували їх тоді, як агітаційний матеріал за вільну самостійну Україну. Це була доба українського відродження. Я захопився піснями січових стрільців. "Червона калина" лунала в 1988 році в Лаврі в Трапезній церкві, на той час це була концертна зала. Її співали, коли зустрічали з ув'язнення Левка Лук'яненка, Івана Кандибу, Миколу Матусевича, її виконували на різних знакових подіях та заходах". Тарас Компаніченко відзначає, що твір "Червона калина" зараз став дуже популярним. "Ми записали версію 1920 року в обробці Олександра Кошиця. Там навіть слова змінені. Всі тоді хотіли називатися козаками". 

"За Україну з вогнем завзяття", "Під Києвом, під Крутами", "Виряджала мати сина"... Такі пісні були народжені як до боротьби за Україну у 1914 році, так і з'явилися пізніше у 20-30 роках, каже бандурист. Тоді здавалося, що пісні січових стрільців були піснями доби українського відродження і української революції. "Але з'ясувалося, що це лише невелика частина масиву, яка була створена в цей період. Пісні січових стрільців почали творитися у 1914 році, коли створювався легіон січових стрільців. Тоді творили плеяди українських митців, частина з них була вояками". 

Радянщина переписувала пісні

Це не було простим і легким рішенням відшукати пісні. Бо частина нот радянського періоду була видана з великими фальсифікаціями. Були заборонені твори, тексти перероблялися. "Так був перероблений у 1930 роки текст Грицька Чупринки "Льодолом" з текстами Володимира Сосюри на музику Леонтовича. Твори Олександра Олеся "Живи, Україно", до якого музику написав Кирило Стеценко. Вірш Спиридона Черкасенка. Безжально викидалися неугодні рядки". 

"Треба звання відмивати від "намулу"

"Ми з шаною ставимося до національних символів, національних інституцій, до звань. УНР 100 років тому давала також звання, такі, як Лицар республіки, Народний або Національний артист республіки. Першим національним артистом УНР був незрячий бандурист Іван Йович Кучеренко". Вважає Тарас Компаніченко, що ці звання треба прийняти і "відмити від певного "намулу", але щоби ці символи отримали первинне значення всенародного визнання".

"Святі руїни треба шанувати"

Гімн України також має кілька варіантів виконання. Допасовували, як каже лауреат Шевченківської премії, і народні версії. "Негативно ставлюся до будь-яких змін державного гімну. Святі руїни потрібно шанувати. Ми можемо перебудувати Софію Київську, але вона не має права бути перебудованою. Саме під цим гімном полягло багато українців, а зараз ще більше. Ми всі, громадяни України, співаємо "Ще не вмерла України". Це є декларація того, що ми готові на навищі жертви та чини за свою свободу. Жертовність є великою чеснотою, на яку можуть сподвигнутися люди, обдаровані духом святим: сміливістю. Не треба чіпати українських святинь."