В’ятрович: перше, що роблять російські окупанти — нищать підручники історії

В’ятрович: перше, що роблять російські окупанти — нищать підручники історії

Історик Володимир В’ятрович презентує нову книгу "Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну". Вона виходить у видавництвах "Фабула" і "Ранок". У анотації до видання зазначено, що це "45 розділів, 45 життєво важливих уроків історії, які ми маємо засвоїти, щоб відстояти незалежність і саме існування держави Україна”. Радіо Культура розпитало Володимира В'ятровича про причини і витоки нинішньої, розв'язаної Росією війни, про історичні паралелі, які він описує у своїй книзі.

0:00 0:00
10
1x

На фото: Володимир В’ятрович у студії Радіо Культура

"Одним із чинників, який спонукав мене додатково пояснювати сьогодення через призму історії, стало викриття страшних злочинів у Бучі – містечку, біля якого я живу, в яке я постійно приїжджав. Там ми з сином ходили на футбол, в кафе і коли я побачив фотографії із Бучі на початку квітня, вони мені нагадували фотографії з Другої світової війни. Було дуже страшно вгадувати знайомі вулички, знайомі вивіски кафе та магазинчиків. Відбулося накладання того, що я знав як історик, з тим, що відбувається зараз просто в мене на очах. Відтак виникали сюжети, в яких я розповідаю про злочини, які чинила російська армія в українській історії на українській території: злочини, які чинилися в 1914 році, в 1939 році, 1941 та 1944 роках. Про депортації, які чинила російська совєтська влада і які, на жаль, чиняться зараз, про те, я викрадають дітей, намагалися вбити наш народ і націю голодом", – розповів Володимир В’ятрович. За словами історика, багато воєнних сюжетів, які відбуваються зараз, дуже перекликаються з подіями минулого століття, і показують, що Росія, на жаль, не змінилася: "Той самий ворог, з яким ми боролися 100 років тому, діє тими самими способами. І, можливо, якщо ми будемо краще знати цього ворога, як він діяв у минулому, ми будемо більше готовими чинити йому спротив у сьогоденні".

Оці 45 історій – це самостійні історії? Скажімо, одна історія про сьогодення, а інша – про Другу Світову війну? Чи кожна історія – це певний сюжет?

"Це 45 сюжетів, які переплітаються – сьогодення з минулим. Наприклад, сюжет про масові вбивства цивільних я починаю зі страт, які чинила радянська влада, відступаючи з мого рідного Львова в 1941 році. Фотографії з музею "Тюрма на Лонцького" мені дуже перегукнулися з фотографіями, які я побачив у Бучі, де зв’язані руки, розстріляні цивільні особи. Після цього я розповідаю, що так було в 1941–му й так, на жаль, повторюється в 2022 році. Інші сюжети розповідають про бомбардування цивільних об’єктів, які робилися вже іншим тоталітарним режимом – нацистським, про депортації, голод, про спротив українців та їхню завзяту боротьбу", – додав В’ятрович. 

Фото: Видавництво "Фабула" 

Історик зазначив, що відчуває фактографічний резонанс – між тим, як боролися українці 100 років тому й зараз: "І я переконаний, що якщо ми будемо знати нашу столітню історію боротьби, це додасть нам досвіду і натхнення. Ми зрозуміємо, що насправді ми в цій війні перемагаємо попри те, яка вона тривала і виснажлива. Ми просуваємося вперед. З іншого ж боку, ми будемо знати, чого очікувати від нашого ворога". 

"Нам треба дуже серйозно думати про освіту дорослого населення"

На думку Володимира В’ятровича, українці погано вчили історію і це, на жаль, особливо стосується тих людей, які не навчалися в українських школах, а здобували освіту в радянські часи: "Вони не мали можливості вивчати правдиву історію України. Була історія УРСР, яка зводилася до того, що українці завжди прагнули з’єднатися з росіянами. Саме те, про що говорить Володимир Путін, нічого нового. Відтак більшість українського суспільства має дуже незначні знання з української історії, але це не стосується молодшого покоління. Власне, один із моїх нарисів присвячений підручнику історії України, який, на мою думку, став потужним інструментом формування українських громадян". "Те, що сьогодні українці перемагають в столітній війні – це зокрема завдяки тому, що за роки незалежності завдяки підручнику з історії України, до якого можна мати багато претензій, сформовано цілу генерацію громадян України. Сьогодні вони тримають в руках автомати, захищають державу, тому що розуміють її цінність. Для молодшого покоління це відіграло свою величезну роль. Але нам треба дуже серйозно думати про освіту дорослого населення: про тих, які вже не підуть до школи, які не будуть брати в руки підручники”. 

"Історія в цій війні – інструмент мобілізації"

Саме тому історик не підтримує ініціативу Міністерства освіти України щодо скасування обов’язкового іспиту з історії в національному тесті: "Це неправильний підхід, адже історія в цій війні – це, з одного боку, арена протистояння, саме тому в Путіна є так багато псевдоісторій з міфами про "єдність" росіян і українців. З іншого боку, історія в цій війні – це інструмент мобілізації – або українців на захист України, або навпаки. І ми бачимо, що роблять на окупованих територіях росіяни. Перше, що вони роблять на окупованих територіях – нищать історичні книги, підручники, переписують курси історії. На окупованих територіях Донбасу та в Криму вже надрукували спеціальні підручники "Історія ДНР", "Історія ЛНР", привозять вчителів із РФ або возять українських вчителів на перекваліфікацію в Росію. Ми не можемо за цим просто спостерігати, нам треба захищати свою історію та своє бачення минулого". 

 На фото: Володимир В'ятрович, "Європейська солідарність"

Разом з тим, продовжив В’ятрович, Путін прорахувався: якби ця війна почалася 30 років тому, коли в нас ще не виросло нове покоління, яке бачить по-іншому українську історію, то очевидно, що успіхи російської армії були би набагато більшими: "Зараз український підручник сформував нове покоління, яке на відміну від старшого покоління розуміє, що таке Росія, яку загрозу вона несе, тому готові захищати свою державу. Поки що ми виграємо війну завдяки тим учителям історії, які працювали в незалежній Україні з 1991 року. Така завзятість наших воїнів, їхня готовність захищати – це все. Вони розуміють, що вони не проводять спеціальну військову операцію на території Рязанської області, де, якщо їм щось не вдасться, їх відправлять назад живими чи в чорних пакетах. Вони розуміють, що якщо з ними щось станеться, якщо вони не виконають свого завдання, то завтра це може статися з їхніми родинами". "Але якщо дивитися на цю війну з перспективи цієї столітньої війни, це надає додаткової сили. Коли озирнутися назад, то стає зрозуміло, наскільки сильнішими ми стали. Зараз весь вільним демократичний світ на боці України – не просто морально, інформаційно, але й економічно, нас підтримують навіть зброєю. Тому зараз у нас незрівнянно кращі шанси перемогти в цій столітній війні, ніж ті, які мали наші предки". 

"У цих хлопцях побачив тих, про кого писав як історик"

Також Володимир В’ятрович розповів, що сучасний військовий досвід додає розуміння, що робилося 100 років тому, додає розуміння військових дій, війни, про що потім складають легенди, епоси, пісні: "Хлопці, з якими я був у 206 батальйоні, зараз воюють в одній з найгарячіших точок цієї війни, на бахмутському напрямку. Дуже сподіваюся на їхнє повернення, щоб вони могли розповідати про цю війну як переможці своїм нащадкам. Вони дуже багато зробили за цей рік: це хлопці, які були й на Півдні України, потім – на Харківському напрямку. Для мене честю бути поруч з такими людьми та зрозуміти людей, які у віці 40-50-ти років брали до рук зброю. У цих хлопцях побачив тих, про кого писав як історик". 

"Я побував, мабуть, у найдивнішій черзі в житті – за автоматами"

 На фото: Володимир В'ятрович у складі Київського батальйону тероборони, novynarnia

"На початку повномасштабного вторгнення я залишився в Києві. Слава Богу, була можливість, аби моя родина поїхала на Західну Україну – до родини у Львові. Зранку 24 лютого я приїхав до Києва, дуже добре пам’ятаю цю поїздку, коли я їхав проти течії. Це було близько 7 ранку, я виїжджав на самотній маленькій машинці й узяв участь у засіданні парламенту, де ми проголосували за проголошення воєнного стану. А далі нам дали оголошення про те, що хто залишається в Києві і бажає отримати зброю, може це зробити. Тоді я побував, мабуть, у найдивнішій черзі в житті – за автоматами. Не дуже вмів ними користуватися, але в нас на Лаврській, 16 сформувався один з київських батальйонів тероборони – 206-й. Тоді й вирішив до нього приєднатися, адже була величезна загроза того, що Київ буде взятий. Спочатку все було на Печерську, а потім нас вивели вже на околиці Києва і я стояв в бік до рідного Ворзеля", – розповів історик, народний депутат В’ятрович. Тож місяць він мав змогу поєднувати свої депутатські обов’язки зі службою в теробороні: "Потім небезпека щодо Києва минула, батальйон перекинули на південь і я підтримую з ними зв’язок як волонтер", – зазначив Володимир В'ятрович.