Лілу45: Мені потрібно впасти на дно, а потім від нього відштовхуватися

Лілу45: Мені потрібно впасти на дно, а потім від нього відштовхуватися

Співачка Лілу45 стала однією з учасниць мистецького проекту "Хоробрі міста", присвяченого українським містам, що перебувають під тимчасовою російською окупацією і демонструють героїчний спротив. Свою пісню артистка присвятила Сімферополю, в якому жодного разу не була. Чому вона обрала саме це місто, як її змінила війна і якими емоціями вона живе зараз Лілу45 розповіла Ксенії Івась в ефірі шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь.

0:00 0:00
10
1x
Програма:
Ведучі:

Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь

Іноді мені здається, що я не зможу заспівати другий куплет "Потяга на Сімферополь", бо вже на першому мені хочеться плакати 

Сьогодні ти презентуєш у нас пісню, яка стала частиною проєкту від UKRAЇNER "Хоробрі міста". Як ти потрапила до того проєкту? 

Нам запропонували взяти участь, і я подумала, що це важливо. Мені не хотілося робити пісню, в якій би я реалізувала свою пасивну агресію — про те, як ми усі втомилися. Зокрема від того, як багато енергії витрачаємо на ненависть. А мені, навпаки, хотілося надихнути людей. 

Я ніколи не була в Криму, я ніколи не була в Сімферополі. Коли дітей відправляли у дитячі табори, я не їздила, бо тато мене сильно любив і не хотів відправляти одну. Тож я сиділа вдома. 

Але в мене є один друг-режисер, який є переселенцем з Криму. Він згадував, як йому запропонували роботу у кримському театрі, але у 2014-му йому довелося від цього відмовитися і бігти з одним рюкзаком з Криму до Києва. Зараз цей мій друг на фронті. 

Мій продюсер Саша багато працював на "Ялта-раллі". Для нього Ялта була дуже важливим містом. І це тільки люди з кола моїх друзів. А я розумію, що таких людей дуже багато. 

Крим — це таке місце, про яке не хочеться писати негативно. За розповідями Крим мені чимось схожий на Каховку — ось в ній я була. Так і вийшла пісня. Іноді мені здається, що я не зможу заспівати другий куплет, бо вже на першому мені хочеться плакати.  

Ти написала пісню про місто, в якому жодного разу не була. Можливо, в тебе були якісь експерти по Криму? 

Організатори проєкту збирали історії. Вони надсилали кожному артисту відео з Криму, історії людей, які виїхали чи досі там живуть. Це були спогади про Крим, якась статистика. Наприклад, інформація про те, що у Криму 8 років не працює McDonald’s. Я про це взагалі не знала. 

У пісні є така фраза: "Я б заспівала для скейтерів на Хресті". Це про Сімферополь взагалі? 

Так. Там є Хрест — провулок, де збиралися скейтери та тусила  молодь. Це не про наш Хрещатик. В Києві скейтери взагалі на Поштовій площі тусують. 

Я не можу мріяти. Я мушу щось робити для того, щоб це швидше закінчилося


Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь

Слово Сімферополь за давньогрецької перекладається як "місто загального блага". Вже рік ми захищаємось, війна змінила кожного. А як вона тебе змінила? 

Мені так шкода, але я постарішала. 

Чекай, тобі 22 роки. На скільки ти себе почуваєш? 

На 45. Я прямо внутрішньо відчуваю, що я відповідаю своєму нікнейму — Лілу45. Я розчарувалася в світі, розчарувалася в деяких людях. Я побачила жорстоку реальність. Я стала розумнішою, і всі мої дитячі комплекси відпали. Та я навіть радіти розучилася — мені це зараз важко дається. Я розчарована в тому, що зараз відбувається. Розчарована в тому, що це випало на мою долю і я маю за це нести відповідальність. Я не можу мріяти. Я мушу щось робити для того, щоб це швидше закінчилося. А чи згадаю я у свої 45, що я семимильними кроками пройшла цей період життя? 

У тебе було усвідомлення, що такою, якою ти була раніше, ти вже не будеш ніколи? 

Якийсь конкретний момент я не можу назвати. Це супер накопичувальний ефект. В якийсь момент ти просто пливеш по течії та розумієш, що назад не повернутися. Мені життя ніколи не підкидує одну проблему. Валить все одразу і по всім фронтам. Напевно, щоб до мене дійшло, що час дорослішати. Мені потрібно впасти на саме дно, а потім від нього відштовхуватися. 

Коли мені буде 27 — я, певно, буду небезпечна для суспільства

Ми за рік відчули увесь спектр відчуттів — від абсолютної ненависті до абсолютної любові. А в тебе за рік яких відчуттів було найбільше?  

Не знаю. Мабуть, ненависті було більше. Я люблю своїх батьків, люблю людей, які борються, люблю своїх друзів, які живі, слава Богу. Але протягом цього року я знаходилася більше в негативному секторі сприйняття світу. І й досі в ньому перебуваю. Я знов повертаюсь у свої 18 років, коли мені здавалося, що я помру у 27. Я настільки втомлена від реальності, в якій доводиться існувати. Я розумію, що ми усі маємо будувати свою реальність і оточувати себе якимось комфортними речами. Ми, на жаль, не можемо змінити світ, але можемо змінити свою реальність. 

Я нещодавно почула таку штуку від однієї людини. На питання "Якби в тебе була можливість потрапити у клуб "27" до всіх музикантів, що би ти сказав?" він відповів: "У мене одна порада — доживіть до 28-ми". 

Я впевнена, що я переживу цей вік. Але є якась внутрішня слабкість. Хочеться іноді побути жертвою. Але коли мені буде 27 — я, певно, буду небезпечна для суспільства. 

Нещодавно ми розповідали своїм слухачам про досвід ретриту співачки ЮЮ. Вона була в Карпатах і зрозуміла, що найкращий відпочинок — зміна діяльності. Що тобі потрібно для відновлення сил? 

Три дні, щоб сконцентруватися на собі. Класно, якщо є можливість кудись виїхати, але іноді достатньо побути на самоті. Писати нову музику, займатися йогою, сидіти у ванній 150 годин, пити чаї. 

А відновлення фізичних сил гарантує і відновлення ментальних сил? 

Так. Це ж все пов’язано. Ти відпочиваєш, в тебе меншає гормону стресу. 

Творчість — це моє життя. Іноді вона наповнює, але буває, що й спустошує


Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь

Ти якось розповідала, що коли пишеш нову пісню — вмикаєш ноутбук, підключаєшся до космосу і воно само собою виходить. 

Не завжди так відбувається. Це залежить від обставин. Іноді ти розумієш, що не маєш жодного впливу на пісню. А інколи усвідомлюєш, що це саме ти пишеш цю пісню, і тобі подобається, як поєднуються слова. 

Творчість для тебе як наповнювач, чи як висмоктувач? 

Завжди у дві сторони в мене це працює. Творчість — це моє життя. А у своєму житті я як даю, так і забираю. Тому інколи творчість наповнює, але буває, що і спустошує. Після концерту мені завжди треба мої три дні. А якщо після туру?.. 

Ну он співачка Roxolana за 2 дні дала 6 концертів у Запоріжжі. 

Ммм…Класно.

Торік ти випускала кожні три місяці по альбому. Над чим зараз працюєш? 

Над альбомом. Це весело — збирати власні альбоми. Я люблю це робити. Я люблю слухати музику альбомами. 

Коли чекати? Як він буде називатися? 

Ще не знаю. Але там буде усього три сумні пісні. А загалом їх буде 10. Зараз ми будемо випускати по синглу. А в травні або червні плануємо випустити альбом. 

Дякую за розмову. Чекаємо з новим альбомом!

Редакторки текстової версії — Світлана Берестовська і Міла Кравчук

Підписуйтеся на подкаст "Вікенд Нової Музики" на найбільших подкаст-платформах, щоб першими дізнаватися про найяскравіші музичні новинки від українських артистів.