"Армія рабів ніколи не зможе перемогти армію вільних людей", ― генерал Олександр Павлюк

"Армія рабів ніколи не зможе перемогти армію вільних людей", ― генерал Олександр Павлюк

З нагоди Дня Збройних сил України журналістка Ніна Гончарук поспілкувалася в ефірі Українського радіо з одним з українських захисників. Командувач угруповання Сил та засобів оборони Києва, Герой України, лицар двох орденів Богдана Хмельницького, генерал-лейтенант Олександр Павлюк розповів про шлях воїна з позивним "Сокіл" та про оборону Києва у березні 2022 року.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Від березня 2014-го він на полі бою з московитським агресором. Бійці звикли до його голосу у рації. Голос командира ― то впевненість і сила, які він щоразу передавав своїм воякам. А впевненість як синонім наполегливості зародилась тоді, коли школяр із Житомирщини мріяв стати офіцером. Саме тоді гартувався характер майбутнього воїна з позивним "Сокіл". Від танкових взводу, роти, батальйону до командувача ― шлях справжнього бойового офіцера. Коли генерал-лейтенанту Олександрові Павлюку навесні 2022-го довірили керувати обороною Києва, ми були впевнені, що українська столиця захищатиметься переможно.

Чому Ви керуєте бійцями по рації, а не з бункера?

"Будь-який солдат повинен мати віру і впевненість, що його ніхто не залишить, що йому допоможуть. Тому чути голос комбрига означає, що командир поруч, і це дуже важливо. Тоді бійці упевнено ідуть вперед".

Що було найстрашнішим у 2014 році?

"У 2014 році найстрашніше було тоді, коли я розумів, що люди під загрозою оточення і знищення. Були хвилини неприйняття рішення, для того щоб їх прикрити, витягнути. Найстрашніші моменти, коли я міг втратити людей. Це було і під Лисичанськом, і коли ми замкнули кільце за Луганськом. Ворогу не вдалося взяти нас в оточення. І з’явилася мрія підняти український прапор у Луганську та вийти на кордон нашої Батьківщини. Ми це зробимо обов’язково".

Як впливають командири молодого покоління на хід визвольної війни?

"Є така цитата. Добрий командир і сильна армія ― це перемога. Сильний командир і слабка армія ― це можливість перемоги. Слабкий командир і сильна армія ― це поразка. Тому роль офіцерів величезна, їхня здатність управляти, вести бій, виконувати свої завдання. Підготовці командирів усіх ланок ми приділяємо дуже велику увагу. 2014 рік показав, що у нас багато проблем з командирами, які можуть приймати рішення й адекватно керувати боєм. Бо армія до цього не брала участі в бойових діях, армія була як та валіза ― і кинути неможливо, і нести важко. Тому ми зовсім по-іншому підійшли до підготовки керівного складу, викинули весь баласт, який непотрібний для ведення війни ― муштру, заняття для показухи, знищення ініціативи, яка і досі панує в російській армії. Ті командири, які пройшли війну і вчилися по-новому, за стандартами НАТО, показали себе дуже позитивно. І сьогодні маємо результат ― паритет із "другою" армією у світі. Натовці дивуються з наших хлопців, наших командирів. Ті навички, натхнення, воля ― такого не навчишся. Це воля до перемоги, прагнення бути вільною країною, готовність до самопожертви заради Батьківщини. Із цим треба народитися і жити".

Чому нам пророкували поразку у 2022 році, а її не сталося?

"На заході прораховують готовність і потенціал, зважаючи на оснащення технікою, кількість людей, ВПК, можливості економіки. Якщо врахувати всі ці чинники, то у нас були мізерні шанси вистояти. Але ніхто не враховував дух і волю наших людей, а це зараз найважливіше. Величезна армія, оснащена, підготовлена, але яка не має мети, а має лише завдання знищити нас ― це армія рабів. Армія рабів ніколи не зможе перемогти армію вільних людей. Ми 8 років навчалися, і це дало свої результати: ми змогли розбити їхні основні збройні сили, за кілька місяців вони втратили боєздатність.

У чому феномен швидкого опанування нашими бійцями нових зразків техніки?

"Поверніться в історію. Декілька сотень років у нас постійні конфлікти, постійна війна. І тому дух воїна у генах кожного українця, який живе на цій землі. Цей дух прокинувся. Якщо в 14-му році ми, можливо, спали, думаючи що біля нас старший брат, який ніколи на нас не підніме руку. А потім ми побачили сутність тварюк, які підло вдарили у спину. З єдиною метою ― знищити нас, адже Московія не стала великою Руссю. Ми нівелюємо їхню велику імперію. Вони знищували козацтво, нашу інтелігенцію, але це не завадило українцям створити перший у світі гелікоптер і космічний корабель, стати найкращими айтівцями. І зараз це не заважає нашим хлопцям дуже швидко опановувати будь-яку техніку. Бо наші люди ― розумні, розвинуті, працьовиті. А ще є розуміння, що тільки ми самі зможемо відстояти нашу незалежність".

Про оборону Києва у березні 2022 року

"Спочатку я зустрів ворога на сході, цей напрямок був одним із найважливіших. Це Луганська і Донецька області, я був командувачем Об’єднаних сил. Найбільше угруповання ворога ішло саме туди. Ми пів року готувалися, відпрацьовували різні варіанти. А напередодні ввели противника в оману відведенням військ, і перші їхні удари прийшли у порожні місця. Найбільш підготовлені їхні угруповання рухалися саме на сході, бо вони знали, що там найпотужніші та найбільш боєздатні наші підрозділи. На Київ вони рухалися урочистим маршем, не сподіваючись, що зустрінуть спротив.

На сході у мене було 10 бригад, які успішно зустріли ворога. Там був великий бій, буквально за перші два тижні було знищено основні сили противника. Усі їхні спроби оточити, розсікти нас ― не вдалися. У Луганській області ми вимушені були відступити, тому що смуга оборони була розтягнута, і наші підрозділи потрапляли в оточення. Ми організовано замкнули відповідні рубежі та зустріли ворога. Той удар, який ми втримали на півдні, врятував і Миколаїв, і Одесу від повного захоплення. Плюс Луганськ через Ізюм. Російські війська настільки виснажились, що були змушені перекинути київське угруповання на напрямок Донеччини і Луганщини, де їх знову розбили. А далі у них вже розпочалась мобілізація".

Що було найстрашнішим під Києвом, коли Ви стали на чолі оборони столиці?

"Це був переломний момент, коли росіяни захопили плацдарм на Мощуні. Це була середина березня, тоді вирішувалась доля Києва. Якби вони розвинули цей свій успіх, то бої вже точилися б на околицях Києва. Протистояли там ворогу підрозділи 72-ї бригади та інші підрозділи цього напрямку. Це було неочікувано для росіян, які йшли урочистим маршем.

Найважливішим напрямком оборони Києва був Ірпінь-Гостомель-Буча, де складалась безпосередня загроза для околиць Києва. Ворожі підрозділи, що йшли з Білорусі, пройшли Чорнобильську зону, Житомирську область, Овруч, Варшавську трасу.

Після сходу на київському напрямку страшно вже не було. Просто виконували свої завдання, розуміючи, що варіантів у нас немає. Чи ми врятуємо Київ, чи України не буде, бо Київ ― це серце України. У мене і в усіх була впевненість, люди були готові йти до кінця, відступати не було куди. Головою військової адміністрації Києва я став 16 березня, і ми працювали разом із генералом Сирським.

Незважаючи на ситуацію, ми почали оточувати ворога, малими підрозділами заходили в тил. На Чернігівському напрямку було викинуто десанти на гелікоптерах, на Чорнобильському ― вийшли безпосередньо бойові підрозділи, щоб перерізати дороги противнику для постачання та відступу. Противник почав у паніці тікати, вони дуже бояться оточення, бояться залишитися під повним контролем наших підрозділів. Наше рішення було ризикованим, але правильним".

Читати також: "Через визволення України я бачу визволення Білорусі", — боєць ЗСУ білоруського полку ім. Кастуся Калиновського

Ви передбачили дату вторгнення. Чи передбачите дату перемоги?

"Важко спрогнозувати розвиток подій. Відбувається загальна зміна геополітики. І можливо, Україна перебуває у центрі цих подій та зміни світового устрою. Сподіваюсь, до Нового року ми будемо розуміти, як далі розвиватимуться події, враховуючи характер розвитку ситуації у світі. Але ми не зупиняємось. Зупинка ― це смерть для України. А Росії потрібна зупинка, їй треба перегрупуватися, відпочити, відновити сили. Якщо ми це допустимо, то за кілька років знову все повториться, буде нова війна. Тому треба повністю звільнити нашу територію, знищити всю п’яту колону, яка розвалює країну зсередини, відправити всіх, хто хоче жити в Росії, на їхню батьківщину. І створити свою країну. Поки буде Росія, для України існуватиме загроза.

Я виконую обов’язки командувача угруповання Сил і засобів оборони Києва. Вся оборона покладена на це угруповання. Ми максимально нарощуємо можливості в інженерному плані, постійно проводимо тренування, робимо все, щоб зупинити противника на кордоні та відбити будь-яке бажання рухатися далі".

Білоруси можуть піти в наступ?

"Ми не виключаємо такого варіанту. Все залежить від того, наскільки буде тиснути на них Росія. Самі білоруси не хочуть воювати, але ми повинні бути готові й до такого розвитку ситуації. Вони не хочуть війни, але якщо буде команда, то вони будуть вимушені її виконати".

Фото: armyinform.com.uа